Різноманітність суспільних відносин та правових норм визначається різноманітністю форм їх реалізації.
Загалом види реалізації норм права можна класифікувати за різними підставами, а саме:
1) за характером правових зв’язків між суб’єктами права:
2) за суб’єктним складом:
3) за зовнішнім проявом:
4) за методом впливу:
5) за правовим положенням суб’єктів:
6) за взаємовідносинами суб’єктів права розрізняють реалізацію, яка заснована на:
7) за методами здійснення права:
Розрізняють також види правореалізації:
Оскільки норма права - це єдність гіпотези, диспозиції і санкції, то природно її зміст передбачає два рівні (чи способи) реалізації:
За суб'єктним складом розрізняють індивідуальну і колективну форми правореалізації (наприклад, право нації на самовизначення). Адже деякі правові вимоги не можна провести в життя інакше, як поєднуючись одне з одним, виступаючи колективним суб'єктом права.
За характером дій суб'єктів, ступеня їх активності і спрямованості виділяють виконання, дотримання, використання і застосування правових норм. Перші три виступають формами безпосередньої правореалізації, право реалізується в поведінці учасників правовідносин. Застосування, навпаки, здійснюється лише за участю спеціально уповноважених органів держави.
Таким чином, розрізняють три основні форми реалізації права:
Приклади використання норм права:
Приклади виконання норм права:
Особливою формою втілення вимог правових норм у життя є застосування норм права державними компетентними органами, які зобов’язані контролювати дотримання, виконання, здійснення юридичних норм.
Можна визначити правозастосування як форму державно-владної, юридично значимої діяльності спеціально уповноважених органів, в процесі якої здійснюється індивідуально-правове регулювання відносин у вигляді винесення індивідуально-конкретизованих, обов’язкових до виконання приписів на підставі норм права.
Застосування норм права — це діяльність, що здійснюється тільки відповідними державними органами чи за дорученням держави іншими організаціями.
Застосуванню норм права притаманний державно-владний характер. Застосування права — один з видів державної діяльності, спрямованої на втілення правових розпоряджень у життя. Здійснюється від імені держави уповноваженими нею суб'єктами і тому є обов'язковим для всіх адресатів.
Застосування права здійснюється у певних процесуальних формах. Це сприяє зміцненню законності і правопорядку в суспільстві, забезпеченню захисту прав і свобод особистості.
Процес застосування норм права завершується виданням правозастосовчого акта.
На цій підставі виділяються дві форми застосування права: оперативно-виконавча і правоохоронна.
Оперативно-виконавче правозастосування — це організація виконання приписів правових норм, позитивне регулювання за допомогою індивідуальних актів правозастосування шляхом сприяння виникненню, зміні чи припиненню конкретних правовідносин на основі норм права (наказ про зарахування на роботу, рішення про призначення пенсії, свідоцтво про шлюб, рішення про будівництво житлового будинку, рішення про усиновлення тощо).
Правоохоронне правозастосування — це діяльність, спрямована на охорону норм права від порушень, застосування заходів державного примусу та забезпечення виконання примусових заходів (вирок суду, рішення про притягнення до адміністративної, дисциплінарної або цивільної відповідальності).
Процес застосування норм права являє собою систему послідовних дій, однорідні групи яких поєднуються у стадії правозастосування. В юридичній літературі в дослідженнях різних авторів визначається різна кількість стадій процесу застосування норм права. Узагальнюючи ці точки зору, можна виділити такі стадії правозастосування.
Перша стадія — цевстановлення та аналіз фактичних обставин справи чи ситуації, що потребує врегулювання. На цій стадії застосування правових норм необхідно установити, які дії, подія відбулися і чи мають вони юридичне значення. Метою на цій стадії є встановлення об'єктивної істини, і по суті ця стадія являє собою процесуальну діяльність, що знаходить вираження у зборі, перевірці й оцінці відповідних доказів у справі та їх джерел.
Друга стадія застосування норм права зводиться до вибору певної норми права, що має врегулювати цю справу, і встановлення автентичності тексту норми права (юридична кваліфікація). На цій стадії встановлюється, на підставі якої норми права повинна розглядатися справа. Юридична (правова) кваліфікація — це встановлення тотожності ознак конкретних обставин справи тим ознакам, що зафіксовані в нормі права.
Наступна стадія — прийняття рішення по справі. Ця стадія передбачає, по-перше, оцінку зібраних доказів, встановлення на їх основі дійсної картини того, що відбулось насправді, кінцева юридична кваліфікація ситуації або спору, визначення юридичних приписів; по-друге, видання акта застосування права, в якому закріплено результат вирішення юридичної справи, певні юридичні наслідки для конкретних осіб. Прийняте рішення знаходить своє відображення в акті застосування права.
Акт правозастосування — це індивідуальний правовий акт компетентних органів, виданий на основі юридичних фактів та норм права, який визначає права, обов'язки або міру юридичної відповідальності для конкретних осіб по конкретній юридичній справі.
Відмінність акта правозастосування від нормативного акта в тому, що акт правозастосування суворо індивідуалізований, адресований конкретним особам, а нормативні акти мають загальний характер. Їм властива функція індивідуального регулювання, звернена до конкретного суб'єкта або суб'єктів. Нормативні акти розраховані на багаторазове використання, а правозастосовчі — одноразової чинності. На відміну від нормативно-правових актів, акти правозастосування, виступаючи юридичними фактами, безпосередньо тягнуть за собою юридичні наслідки.
Остання стадія правозастосування — це доведення змісту прийнятого рішення до відома зацікавлених державних органів, посадових осіб, інших осіб та настання фактичних обставин, завдяки чому норма права впроваджується в життя.
Отже, ознаками застосування норм права є:
- одна із опосередкованих форм реалізації Н.П.;
- здійснюється в чітко визначених законом процесуальних формах;
- має державно-владний характер (рішення приймається на основі однобічного волевиявлення компетентного органу; правові приписи обов’язкові для виконання; в необхідних випадках забезпечуються примусом);
- неформальність рішення у кожному випадку;
- винесення індивідуально-правового рішення (правозастосовного акту).
Приклади застосування норм права:
- розділ майна подружжя;
- зарахування до навчального закладу;
- зайняття нової посади тощо.