Моделі прийняття політичних рішень за Г. Саймоном


Моделі прийняття політичних рішень за Г. Саймоном


Запропонована Г. Саймоном модель обмеженої раціональності є конструктивною заміною поняття «максимізації за умов визначеності», хоча неоінституціоналісти не відмовляються і від оптимизаційних методів. Обмежена раціональність означає лише те, що інформація також має ціну, і тоді в моделі обмеженої раціональності політичного рішення можуть застосовуватись стандартні максимизаційні методи аналізу. На прийняття рішення політичними акторами впливають також зовнішні фактори. Особливе значення при цьому належить соціальним та політичним інститутам. Від раціонального індивіда вимагається прийняття рішень не лише на основі екстраполяції тенденцій розвитку в минулому, а й на основі аналізу майбутніх можливостей. Дану вимогу містить у собі теорія раціональних очікувань. Згідно з цією теорією, економічні агенти займаються збиранням та обробкою інформації, щоб мати можливість діяти у відповідності з очікуваннями, сформованими на основі отриманої інформації.

На думку Г. Саймона, прийняття політичних рішень визначає характер організаційної структури суспільства. Він виділяє рішення програмовані, тобто шаблонні, які повторюються, і непрограмовані, які базуються на оцінці нових явищ і фактів та розв’язують невідомі раніше проблеми та нестандартизовані завдання . «Програмовані» рішення, на його думку, дають більше можливостей для прогнозів, аніж спонтанні.

Також у моделі політичних рішень Г. Саймона виділяються наступні стадії прийняття рішень:

  • пошук і формулювання проблеми;
  • вироблення шляхів прийняття рішень;
  • оцінка й вибір конкретного варіанта рішення.

Вчений вважав, що найкращим є таке політичне рішення, відправним пунктом якого є конкретні дії політичних аткорів та інституцій громадянського суспільства. Поведінковий підхід до трактування прийняття рішень (Г. Саймон) ґрунтується на тому, що реальні цілі, що стоять перед політичними акторами, занадто складні, щоб їх можна було описати за допомогою не тільки кількісних, але й якісних методів. Більше того, можливих для вирішення завдань альтернатив існує значно більше тих, які доступні для розгляду людиною, а вже способи реалізації так чи інакше сформованих цілей в ще більшому ступені приховані від людини. У силу цього прийняття рішень являє собою унікальний спосіб взаємодії конкретних суб’єктів, що формують цільову програму своїх дій в нових умовах.


Статистика
0  
Всього матеріалів 4382
0  
Всього коментарів 15
0  
Користувачів 109
Наші партнери
Оновлення new
  • Подання доказів у цивільному процесі
  • Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в
  • Підстави звільнення від доказування у цивільному процесі
  • Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або
  • Обов’язок доказування і подання доказів у цивільному процесі
  • Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК
  • Достатність доказів у цивільному процесі
  • Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета
  • Допустимість доказів у цивільному процесі
  • У Конституції України містяться певні норми, що гарантують отримання доказів з дотриманням законодавства України. Так, стаття 31 Конституції
Інформація
Голосування
Чи отримуєте Ви стипендію?