Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Всесвітня історія (Шпаргалки)


Повстання Спартака


Спартак  - гладіатор, вождь і лідер рабів під час Третьої Рабської війни, великого повстання рабів проти Римської республіки. Мало що відомо про Спартака за подіями війни, історичні відомості, що збереглися, іноді суперечливі за своєю структурою і не завжди можуть бути надійними. Спартак був досвідченим воєначальником: його армія складалася лише з втікачів гладіаторів і рабів, яка розбила в ряді битв кілька досвідчених римських легіонів. Повстання Спартака часто розглядається як боротьба пригнобленого народу за свою свободу проти рабовласницької знаті, що знайшло новий сенс для сучасних письменників починаючи з 19-го століття. Вона служила натхненням для багатьох сучасних літературних і політичних письменників, зробивши Спартака народним героєм як давньої, так і сучасної культури 74 року до н. е.- 73 року до н. е. він разом із сімдесятьма гладіаторами утік зі школи гладіаторів, володарем якої був Лентул Батіат (місто Капуя) і розташувався табором на горі Везувій. Впродовж наступних двох років з військом, що розрослося до 100 тисяч воїнів (за іншими даними — до 20 тисяч воїнів), Спартак пройшов всю Італію від Альп до Мессинської протоки. 72 року до н. е. у запеклих битвах він по черзі розбив кожного з трьох тодішніх консулів. Зрештою Спартака загнали у глухий кут в Петелії, Луканія, перед тим відокремивши від галльських та германських союзників, і претор Марк Ліциній Красс розбив його військо. За легендою, Спартак загинув з мечем в руці, спершу вбивши свого коня, щоб унеможливити втечу з полю бою. 

Загострення соціальної боротьби серед різних верств вільних розхитувало основи державного апарату Римської рабовласницької республіки. У другій половині 70-х років І ст. до н. е. у римській державі відбулося грандіозне повстанням рабів під керівництвом Спартака (74-71 рр. до н. е.).

Внаслідок війн в Італії накопичилась величезна маса рабів, серед яких були представлені найрізноманітніші етнічні групи: галли, германці, фракійці, еллінізовані жителі Азії і Сирії. Головна маса рабів була зайнята в сільському господарстві і жила в надзвичайно тяжких умовах. З міських рабів в особливому стані перебували гладіатори. ВІ ст. до н. е. без гладіаторських вистав у Римі не обходилося жодне свято. Одні з гладіаторів билися закованими в панцирі, другі були озброєні лише тризубцем і накидали на противника сіті, щоб завдати йому удару, у третіх були великі чотирикутні щити і маленькі кинджали, в інших, навпаки, були довгі мечі, але невеликі щити; були гладіатори, які билися верхи на конях. Коли в бою хто-небудь падав переможеним, публіка криками давала знати, чи треба зберегти йому життя, чи переможець мусить його добити.

Існували спеціальні школи, де рабів навчали гладіаторської майстерності. Сама професія вимагала від гладіаторів хоробрості. В одній з таких шкіл, що належала Лентулу Батіату, у м. Капуї, у 74 р. до н. е. виникла змова рабів, в якій взяло участь до 200 осіб. Змова була викрита, але більш як 70 рабам удалося вийти з міста і сховатись на Везувії. На чолі повстання став Спартак. Про його силу та високі розумові здібності Плутарх говорив, що "він більше був схожий на освіченого елліна, ніж на варвара".

{reklama}

Повстанці укріпилися на Везувії, і незабаром кількість їх зросла. До них утікали раби з сусідніх маєтків, а також розорені селяни. Спочатку римська влада не приділяла повстанню особливу увагу, бо втечі рабів від своїх господарів було звичайним явищем. Проти Спартака було вислано лише місцеві загони; повстанці розбили їх і захопили озброєння. Тільки після цих невдач для придушення руху було послано пропретора Гая Клавдія Глабра з тритисячним загоном. Клавдій зайняв єдиний спуск з гори, і шлях до відступу рабам був начебто відрізаний. Але Спартак знайшов вихід із становища: з гілок дикого винограду, що у великій кількості ріс на схилах гори, він наказав сплести драбини, якими повстанці спустилися вниз і зайшли римлянам у тил. У результаті несподіваного нападу загін Клавдія кинувся тікати. Після цього сили повстанців стали швидко зростати. Тоді в Кампанію було послано з військами претора Публія Варінія. Але Спартак спочатку завдав поразку його легатам, а потім розбив і самого претора. "Тепер, - писав Плутарх, - Спартак став уже великою і грізною силою". Повстання охопило не тільки Кампанію, а й перекинулося в сусідні області. Становище рабовласників стало надзвичайно небезпечним.

Постало питання про подальші дії повстанців. Але між їх керівниками не було згоди. Спартак пропонував повести рабів на північ Італії, перейти Альпи і вивести рабів на батьківщину - у Фракію та Галлію. Крікс хотів залишитися в Італії і йти на Рим. Вільні селяни, які приєднались до руху, не були зацікавлені в тому, щоб покидати Італію. В результаті суперечок військо розділилось, армія Крікса відокремилась від армії Спартака.

У 72 р. до н. е. сенат послав проти рабів двох консулів. Одному з них вдалося розбити загін Крікса, який загинув у бою. Проте Спартак незабаром завдав кілька ударів по римських військах, швидким маршем пішов на північ Італії і поблизу Мутіни здобув перемогу над каральною армією, практично оволодівши Італією. Однак війська повсталих рабів контролювали лише сільську місцевість. Усі італійські рабовласники, зібравши свої цінності, заховалися за стінами міст, налякані постійними поразками римських армій.

З їхнього середовища було набрано шість нових легіонів, на чолі яких був поставлений претор Марк Красс, політичний діяч і перший багатій Риму. Новий командувач римської армії суворими заходами відновив військову дисципліну, піддавши так званій децимації (страта кожного десятого) легіони, які втекли з поля бою. Підготувавши армію до рішучої сутички із супротивником, змусивши своїх воїнів боятися більше свого командувача, ніж ворога, Красс виступив проти повсталих. Військо рабів, котре розгромило всі римської армії і заслони, могло тепер безперешкодно піти з Італії через Альпи. За Альпами повсталі раби, розділившись на окремі загони, могли б піти подалі від римських володінь у Галлію, Фракію, Німеччину. Але відбулося незрозуміле, як для сучасників Спартака, так і для наступних поколінь. Повстанці повернули на південь, незважаючи на звістки про появу нової великої армії під командуванням безжалісного Красса. Причиною зміни рішення вождя повсталих рабів був розкол в армії Спартака, а потім і відокремлення корпусу Крікса. Той наполягав на продовженні боротьби в Італії й очолив повстанців, що вирішили залишитися, частина його бійців, що вціліли після розгрому корпусу біля гори Гаргано, наздогнала армію Спартака, що рухалася на північ до Альп, інша - на свій страх і ризик вела партизанську війну.

Безсумнівно, однією з- причин походу Спартака на південь Італії, де його чекала армія Красса, було прохання царя Мітрідата, який обіцяв Спартаку допомогу союзних йому піратів.

Спартак повів свою армію на південь, приєднуючи загони повстанців, що діяли самостійно. Красс наступав йому на п'яти, не вступаючи однак у рішучий бій. Восени 72 р. до н. е. Спартак привів армію до Мессінської протоки, на іншому боці якої була багата римська провінція Сицилія. Спартак спробував переправитися на Сицилію за допомогою піратів, але вони обдурили його. Спроби повстанців скористатися плотами і невеликою кількістю рибацьких суденець успіху не мали. Буря розбила всі заготовлені плоти, а невелика частина повстанців, що добралася до узбережжя Сицилії, була знищена римськими загороджувальними загонами.

Марк Красс відрізав армію рабів на крайньому півдні Італії, змусивши своїх легіонерів вирити величезний рів і насипати вал через увесь перешийок від моря до моря. Вал, що простягнувся на 55 кілометрів, він наказав зміцнити частоколом з колод. Спартак, дочекавшись негоди, уночі повів повстанців на штурм укріплень. Вони прорвали оборонні споруди римлян і вирушили до порту Брундізій. Спартак сподівався раптово захопити це місто, де було багато кораблів, і на них переправитися до Іллірії. Частина рабів під командуванням Ганніка та Каста не погодилися піти з Італії. Вони відокремилася від війська Спартака і у запеклому бою були знищені військами Красса, які йшли слід-у-слід за армією рабів. Спартак з основними своїми силами, відтіснивши у бою армію Красса, продовжував прямувати до Брундізія. Воєнне становище в Італії до цього моменту різко змінилася на користь римлян. Сенат викликав з Іспанії полководця Помпея з армією, з Македонії на допомогу Крассу прибув у Брундізій сильний загін під командуванням Марка Лукулла. Спартаку довелося прийняти бій з армією Марка Красса, щоб не дати змоги об'єднатися всім римським військам. Неподалік Брундізія армії Спартака і Красса зійшлися у кривавій січі. Це сталося весною 71 р. до н. е. на кордоні Апулії та Луканії. Незважаючи на стійкий опір, раби зазнали поразки, сам Спартак, що боровся, як рядовий воїн, героїчно загинув.

Кіннота Помпея, що прибула в розпалі бою, остаточно вирішила його результат на користь римлян і переслідувала відступаючі розрізнені загони повсталих. Шість тисяч тих, що залишилися живими, потрапили в полон і були розіп'яті римлянами на хрестах уздовж Аппієвої дороги. Після поразки армії Спартака і його загибелі залишки повстанської армії розпалися на невеликі загони, що робили набіги на вілли і невеликі міста. Але їх римські полководці дуже швидко знищили, розіславши навкруги каральні загони.


Категорія: Всесвітня історія (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter