ТЕМА № 2. Джерела аграрного права
Зміст сторінки:
ТЕМА № 2. Джерела аграрного права
План
1. Поняття та особливості джерел аграрного права
3. Конституція та Закони України як джерела АП
4. Підзаконні правові акти в системі аграрного законодавства
5. Значення, характеристика, види та юридична сила локальних правових актів
1. Поняття та особливості джерел аграрного права
Аграрне законодавство є самостійною галуззю законодавства України, і являє собою сукупність правових актів, що регулюють аграрні правовідносини. Аграрному законодавству притаманний комплексний характер. Це обумовлено тим, що в аграрному секторі економіки функціонує комплекс суспільних відносин, які регулюються нормами різних галузей права: цивільного, земельного, трудового, адміністративного, кооперативного, фінансового тощо. Але в які б відносини не вступав сг виробник, він повинен враховувати і узгоджувати ці відносини із можливістю використання землі, врахувати ризик сг діяльності, який обумовлений об’єктивними факторами і не залежить від людини (погодні та кліматичні умови, природні явища, особливості життєдіяльності рослин та тварин), тривалий розрив між процесом праці та його результатами, повільний обіг капіталу, сезонність робіт та ін. Тобто всі фактори, які обумовлені специфікою с/г виробництва. Саме специфіка с/г є основним об’єктивним фактором що обумовлює зацікавленість держави у відокремленому регулюванні аграрних відносин, що виявляється у наявності численного аграрного законодавства.
Аграрне законодавство складають закони та підзаконні нормативно-правові акти, спрямовані на забезпечення раціонального використання земель с/г призначення, на організацію та ведення основних, додаткових та допоміжних галузей с/г, акти, спрямовані на регулювання та охорону праці та здоров’я робітників с/г, дотримання техніки безпеки та виробничої санітарії в процесі аграрного виробництва. Джерелами АП є також внутрішньогосподарські локальні акти, що приймаються самими членами цих підприємств через вищі органи управління. Роз’яснення, інформаційні листи судових органів – Верховного Суду та Вищого Господарського суду України – також мають важливе значення для належного правозастосування та створення локальних нормативних актів.
Самостійним джерелом АП слід вважати також міжнародні договори, конвенції до яких приєдналась і Україна: Міжнародно-правові правила торгівлі, експорту та імпорту продуктів харчування, обладнання, отрутохімікатів, Нью-Йоркська конвенція про виконання рішень іноземних арбітражів.
Отже, під джерелами АП розуміють уніфіковані та диференційовані нормативно-правові акти держави, а також акти с/г підприємств, які регулюють аграрні правовідносини.
Джерела АП мають особливі риси серед яких слід назвати:
– відсутність єдиного нормативного акту; значимість локальних актів с/г підприємств;
– зростання ролі Законів України в регулюванні аграрних правовідносин;
– значна питома вага рекомендаційних правових норм, на підставі яких формується самостійна підсистема локальних правових актів;
– використання правових норм інших галузей права, які одночасно належать і до норм АП;
– зростання ролі міжнародних норм права.
2. Класифікація джерел АП
Джерела АП можна класифікувати за різними ознаками:
За юридичною силою – закони, підзаконні акти, локальні акти.
За суб’єктним складом учасників правовідносин – законодавство про с/г кооперацію, про державні та комунальні с/г підприємства, про господарські товариства, про ФГ тощо.
За силою впливу на регулювання суспільних відносин – імперативні (точно визначаються права та обов’язки суб’єктів права), та диспозитивні (діють в разі, якщо сторони правовідносин не встановили свої права та обов’язки шляхом узгодження), санкціоновані (норми Статуту набирають чинності лише після державної реєстрації суб’єкта), рекомендаційні.
За ступенем врахування специфіки аграрних правовідносин – уніфіковані та диференційовані. Особливістю уніфікованих законодавчих актів є те, що вони спрямовані одразу на багатьох суб’єктів, проголошують і закріплюють принципи, які знаходяться в основі правового становища та правового регулювання їх діяльності. Диференційовані характеризуються певною конкретністю, вони визначають правовий статус та правове регулювання діяльності саме аграрних товаровиробників, права та обов’язки працівників с/г. Це специфічні с/г нормативні акти.
За обсягом волі, закріпленої в нормативному акті – на загальноаграрні, розраховані на відносини з іншими суб’єктами і внутрішньогосподарські, які регламентують внутрішні взаємовідносини між структурними підрозділами підприємства, органами управління тощо.
3. Конституція та Закони України як джерела АП
Безумовно, основні засади, які визначають загальні повноваження всіх виробничо-господарських формувань, в тому числі і с/г підприємств сформульовані в Конституції України. Вона має вищу юридичну силу і всі Закони та підзаконні акти, що приймаються в державі повинні їй відповідати. В ній закріплені основоположні норми, які стосуються державного устрою, компетенції держави в регламентації господарської діяльності взагалі і аграрного виробництва зокрема. Положення Конституції визначають права, свободи та обов’язки громадян, які повною мірою розповсюджуються і на працівників с/г.
Конституція закріплює та гарантує форми власності (приватну, комунальну та державну). Ст. 13 – держава забезпечує захист прав всіх суб’єктів права власності. Всі суб’єкти права власності рівні перед законом.
Ст. 14 гарантує право на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами, державою відповідно до закону.
Ст. 36 визначає право громадян на свободу об’єднань в політичні партії, громадські організації для здійснення та захисту своїх прав та свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. На підставі цієї норми права громадяни об’єднуються у різні форми с/г підприємництва.
Ст. 42 гарантує громадянам право на ведення підприємницької діяльності, державний захист добросовісної конкуренції і забороняє недобросовісну конкуренцію. Ст.43 гарантує кожному громадянину право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він собі вільно обирає або на яку вільно погоджується. Ст. 67 “кожен повинен сплачувати податки та платежі у порядку та розмірах встановлених законом” – таким чином с/г підприємства як суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані сплачувати податки.
Всі ці та інші положення Конституції деталізуються нормами аграрного права.
Одним з перших законів, який визначив соціальний статус селянина, намітив перспективи рішення його соціальних проблем став ЗУ “Про пріоритетність соціального розвитку села і АПК в народному господарстві” в редакції від 15.05.92. Цей Закон визначає умови та засоби, які забезпечать пріоритетність розвитку соціальної сфери села і АПК. Це має забезпечуватися державою шляхом здійснення організаційно-економічних та правових заходів:
– надання с/г виробникам права вільного вибору напрямку господарської діяльності;
– повної власності на результати своєї праці;
– зміни державної інвестиційної політики;
– спрямування інвестицій на механізацію, хімізацію переробної промисловості, будівельної індустрії для АПК;
– паритетне ціноутворення на продукцію;
– регулювання відносин аграрних товаровиробників і держави за допомогою системи бюджетного фінансування, кредитування, оподаткування;
– підготовка та підвищення кваліфікації фахівців для с/г.
Основним законом, що регулює діяльність КСП є Закон “Про КСП” від 14.02.92р. Норми цього закину регулюють діяльність с/г підприємств створених на базі колгоспів (Указ Президента “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” від 03.12.1999 р.).
До 01.01.2004 р. Закон “Про підприємства в Україні”, а на сьогодні Господарський кодекс України визначає загальні положення діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності, порядок їх утворення, реорганізації та ліквідації. Відповідно до положень Кодексу, а також Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 р. здійснюється державна реєстрація підприємств. Стосовно АПК ці положення стосуються державних сг підприємства, кінних заводів, підприємств, що здійснюють матеріально-технічне забезпечення, ремонтно-технічне та інше обслуговування с/г підприємств, СГВК. Підприємство є самостійним господарюючим суб’єктом, має права юридичної особи, здійснює свою діяльність з метою отримання прибутку. Кодекс встановлює правовий режим майна підприємств, визначає взаємовідносини між підприємством та державою, забороняє втручання держави в господарську діяльність підприємства, окрім випадків встановлених Законом.
Земельний Кодекс України від 25.10.2001 р. Оскільки земля є основним засобом виробництва і без неї неможливе здійснення сг діяльності, ЗК є одним із найважливіших джерел АП. Нормами Кодексу встановлено форми власності на землю, компетенція державних органів в області регулювання земельних відносин, визначений порядок надання земель у власність та користування, порядок та підстави припинення права власності та користування, встановлені види с/г землекористування, права та обов’язки власників та землекористувачів. ЗК встановлює правовий режим земель с/г призначення, відповідальність за порушення земельного законодавства.
Закон “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. регулює статус с/г АТ, с/х ТОВ, аграрних бірж, банки.
Закон “Про фермерське господарство” від 19.06.2003 р. визначає порядок та умови надання земельної ділянки для ведення ФГ (18 років, громадянин України, виявлення бажання, проходження професійного відбору), його державну реєстрацію, встановлює права та обов’язки фермерів як землекористувачів. Законом здійснюється правове регулювання господарської діяльності фермерського господарства, порядок реалізації продукції, взаємовідносини з установами банків. Закон встановлює правовий режим майна ФГ, особливості регламентації земельних правовідносин.
Закон “Про поставки продукції для державних потреб” 22.12.1995 р. Визначає поняття державного замовлення і державного контракту, хто є держзамовниками та виконавцями держзамовлення. Встановлює для кого виконання держзамовлення є обов’язковим, визначає права та обов’язки сторін стосовно виконання договору. Законом передбачено надання пільг виконавцям держзамовлення (пільги в оподаткуванні, дотації, субсидії), відповідальність за невиконання та неналежне виконання умов контракту.
В сфері захисту економічної конкуренції діє Закон “Про захист економічної конкуренції” від 10.01.2001 р.
Закон “Про особливості приватизації майна в АПК” від 10.07.1996 р. Відомо, що реформа аграрного сектора неможлива без реформування відносин власності. Зміна форм власності в АПК відбувається згідно з цим Законом. Головна особливість приватизації в АПК полягає в тому, щоб внаслідок приватизації с/г підприємств їх власниками стали виробники с/г продукції. Законом передбачено що державні с/г та переробні підприємства мають бути перетворені в ВАТ зі збереженням профільності, технологічної єдності та цілісності майнового комплексу. Право на пільгове придбання акцій мають працівники цих підприємств і сг підприємств, а також особи прирівняні до них. Недержавним с/г підприємствам передається 51% акцій підприємства що приватизується. Закон встановлює порядок продажу акцій приватизованих підприємств с/г товаровиробниками, а також відкриту продаж акцій.
Закон “Про с/г кооперацію” від 17.07.1997 р. – визначає правові, організаційні, економічні та соціальні умови діяльності кооперативів в с/г. Визначає види кооперативів (виробничі та обслуговуючі), регламентує порядок та умови утворення та державної реєстрації кооперативу. Відносини в кооперативі засновані на членстві, членами кооперативу можуть бути юридичні та фізичні особи. Членство може бути простим і асоційованим (в залежності від внесення вступного внеску та трудової участі). Управління кооперативом здійснюється на підставі самоврядування. Вищим органом є загальні збори. Закон визначає правовий режим майна кооперативу, в тому числі і землі, джерела його формування.
Закон “Про особисте селянське господарство” від 15.05.2003 р. – вперше в законодавстві дав визначення ОСГ, встановлено правовий режим його майна та землі, права та обов’язки осіб, що займаються веденням ОСГ. Відповідно до норм цього Закону ОСГ не є юридичною особою, не потребує державної реєстрації, але їх облік здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування. Також встановлено правило, що особи, що ведуть ОСГ і отримують дохід не менше ніж мінімальна зарплата є зайнятими особами, вони підлягають загальнообов’язковому соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню.
Закон “Про оренду землі” в редакції від 02.10.2003 р. є правовою підставою орендних земельних відносин. Оренда землі – це засноване на договорі термінове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендатору для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Об’єктом оренди можуть бути земельні ділянки що знаходяться у власності громадян, юридичних осіб, держави та територіальної громади. Закон визначає умови та порядок укладення договору оренди, його державної реєстрації, встановлює термін оренди (до 50 років), права та обов’язки сторін, їх відповідальність.
Закон “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17.12.1998 р. значно зменшив розмір податкових платежів с/г виробників. Його платниками є с/г підприємства різних організаційно-правових форм, в т.ч. і ФГ. Фіксований с/г податок включає в себе 11 податків та обов’язкових платежів (податок на прибуток, комунальний податок, плату за землю, плату і інноваційний фонд, плату за торговий патент, за спеціальне використання природних ресурсів тощо). Платники мають право вибору системи оподаткування (звичайна або фіксований сг податок). Об’єктом оподаткування є площа землі, що знаходиться у власності або користуванні. Ставка з1 га – 0,5-0,3% від грошової оцінки земель. Термін дії Закону на сьогодні встановлений до 31.12.2009 р.
Згідно із Законом “Про плату за землю” від 03.07.92р. платниками цього податку є власники землі та землекористувачі (окрім орендарів) на яких не розповсюджується ФСП. Розмір земельного податку обчислюється виходячи з вартості1 га с/г угідь (0,1-0,3%). Розмір цього податку не залежить від результатів господарської діяльності платника.
ЗУ “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” від 23.12.1997р. встановлює правові засади забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров’я населення. Регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями і споживачами під час розробки, виробництва, переробки, зберігання, транспортування та реалізації харчової продукції. Визначає які продукти є неякісними і небезпечними для життя і здоров’я людини, встановлюються вимоги щодо маркування товарів, їх реклами, передбачається обов’язкова їх сертифікація. Закріплюються права та обов’язки виробників продукції щодо забезпечення її якості.
ЗУ “Про стимулювання розвитку с/г на період 2001-2004 р.р.” від 18.01.2001 р. визначає основні засади державної політики на період реформування. С/г проголошується як приоритетна галузь народного господарства. Законом впроваджується всебічна державна підтримка с/г виробника, яка стосується цінової та податкової політики. На період дії цього закону не вносяться зміни в законодавство, що можуть спричинити збільшення податкового навантаження на с/г виробників. Із державного бюджету на фінансування розвитку с/г має йти не менше 5% видатків.
Оскільки с/г характеризується залежністю від кліматичних умов, законом передбачене обов’язкове страхування врожаю с/г культур і богаторічних насаджень для державних с/г підприємств, а стосовно врожаю зернових та цукрових буряків – для с/г підприємств всіх форм власності. Причому не менше 50% витрат за страхові платежі компенсується за рахунок державного бюджету.
Крім цих законів існує ще низка законів, безпосередньо спрямованих на ведення с/г виробництва та його окремих галузей: “Про насіння та садівний матеріал” від 26.12.2002 р., “Про охорону прав на сорти рослин” від 21.04.1993 р., “Про карантин рослин” від 30.06.1993 р., “Про пестициди та агрохімікати” від 02.03.1995 р., “Про племінну справу у тваринництві” від 21.12.1999 р., “Про ветеринарну медицину” від 03.04.2004 р., “Про зерно та ринко зерна в Україні” від 04.07.2002 р., “Про захист прав покупців сг машин” від 05.06.2003 р., “Про сг дорадчу діяльність” від 24.04.2004 р., “Про молоко та молочні продукти” від 24.06.2004 р. тощо.
4. Підзаконні правові акти
Такими джерелами є Укази Президента, Постанови та розпорядження КМУ, накази, інструкції, що приймаються Міністерствами та відомствами.
Укази Президента видаються для термінового правового врегулювання питань, що мають загальнодержавне значення. В основному вони спрямовані на: здійснення приватизації майна і на прискорення аграрної та земельної реформи. Отже, такими виступають:
Указ “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи в сфері с/г виробництва” від 10.11.1994 р. Ним передбачені: передача землі у колективну власність сг підприємств; розподіл землі на паї без виділення їх в натурі (на місцевості); видача кожному члену КСП сертифіката на право приватної власності на земельну частку (пай). Право на земельну частку (пай) може бути об’єктом цивільно-правових угод. Власники земельних паїв мають право на їх основі утворювати асоціації, спілки, господарські товариств. Однак, ЗК до 01.01.2005 р. заборонено внесення права на земельну частку (пай) до статутного фонду господарських товариств.
Указ “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність с/г підприємствам та організаціям” від 08.08.1995 р. Встановлено, що паюванню підлягають сг угіддя, передані у власність с/г підприємствам. Паювання земель радгоспів відбувається після перетворення їх в КСП. При паюванні вартість та розміри в умовних кадастрових гектарах земельних паїв всіх членів підприємства є рівними. Видача сертифікатів здійснюється райдержадміністраціями і у випадку виходу власника паю із с/г підприємства за його заявою земельна ділянка відводиться в натурі (на місцевості). Після відведення, громадянам видається державний акт на право власності на землю, а сертифікат повертається в місцеву адміністрацію.
Указ “Про захист прав власників земельних паїв” від 21.04.1998 р. Встановлено, що у випадку відчуження шляхом купівлі-продажу права на земельний пай, переважне право на його придбання мають члени с/г підприємств. Цивільно-правові договори із земельними паями після нотаріального оформлення підлягають державній реєстрації.
Указ “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” від 03.12.1999 р. Передбачено реформування КСП у підприємства, засновані на приватній формі власності шляхом забезпечення вільного виходу членів КСП із земельними паями; запровадження обов’язкового укладання підприємствами, які використовують землю для с/г потреб, договорів оренди земельного і майнового паю з власниками цих часток з виплатою орендної плати; передбачається спрощений порядок реєстрації договорів оренди земельного та майнового паїв.
Указом передбачена підтримка розвитку ОСГ та ФГ шляхом створення із земель запасу та резервного фонду громадських пасовищ, створення обслуговуючих кооперативів як неприбуткових організацій. Участь на конкурсних засадах с/г підприємств, заснованих на приватній власності, у виконанні державних програм, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Прискорення формування необхідної інфраструктури аграрного ринку в т.ч. товарних бірж, оптових ринків, агроторгових домів, заготівельних кооперативів — яка б забезпечувала заготівлю та реалізацію продукції і постачання с/г підприємствам необхідних матеріально-технічних ресурсів.
Указ “Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села, та вирішення окремих питань, що виникли в процесі земельної реформи” від 12.04.2000 р. передбачає надання у користування особам, які працюють у соціальній сфері села із земель запасу та резервного фонду земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.
Указ “Про Основні засади розвитку соціальної сфери села” від 20.12.2000 р. спрямований на поліпшення життя в соціальному аспекті сільських жителів, на посилення їх соціального захисту, збільшення доходів селян, надання державної підтримки для розвитку ОСГ.
Указ “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки” від 29.01.2001 р. спрямований на створення сприятливих умов для розвитку підприємництва та орендних відносин на селі. Передбачає комплекс заходів щодо уточнення розмірів паїв колишніх членів КСП, які не були одержані ними в натурі; приведення у відповідність із законодавством установчих документів реорганізованих підприємств; створення комісій з організації вирішення майнових питань.
Указ “Про Основні напрямки земельної реформи на 2001-2005 рр.” від 30.05.2001 р. окреслює завдання щодо проведення такої реформи та встановлює терміни їх виконання.
Важливе місце серед підзаконних нормативних актів займають постанови КМУ:
“Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від крадіжки, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей” від 22.01.1996 р. встановлює, що сума шкоди у випадку знищення тварин визначається по закупівельним цінам на момент відшкодування шкоди із застосуванням коефіцієнту 1,5 (тобто це підвищена матеріальна відповідальність).
“Про затвердження Типового положення про інспекцію державного технічного нагляду обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації” від 12.01.1996 р. – на Інспекцію покладається завдання по нагляду за додержанням правил технічної експлуатації і ремонту с/г машин, а також якістю та умовами зберігання мастильно-паливних матеріалів.
“Про особливості проведення санації підприємств АПК” від 16.06.1998 р. згідно з яким для запобігання банкрутству підприємствам АПК надається фінансова підтримка, в тому числі і на безповоротній основі.
В системі аграрних відносин виникають такі питання, врегулювання яких вимагає прийняття правових актів різними Міністерствами і відомствами. Це акти ФДМУ (Положення про порядок відчуження основних засодів, що є державною власністю”), НБУ (Порядок ведення касових операцій в національній валюті в Україні), Міністерства аграрної політики (Рекомендації щодо реструктуризації с.г підприємств) тощо.
Характерною особливістю джерел АП є те, що важливе місце серед відомчих підзаконних актів займають документи, які носять рекомендаційний характер, або виступають як примірні зразки. Правила цих норм набувають юридичної сили лише після того, як будуть покладені у основу локальних нормативних актів і затверджені вищими органами самоврядування с/г підприємств. Такими актами є : Рекомендації по оплаті праці в колгоспах, прийняті Радою Міністрів УРСР 1976 р., Примірне положення про підсобні підприємства та промисли у колективних, державних с/г підприємствах, міжгосподарських організаціях та інших агропромислових формуваннях” затв. Мін с/г та продовольства в березні 1994р., Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних с/г підприємств і організацій, – затв. Мін с/г та продовольства та Держкомземом; Рекомендації щодо обчислення трудових внесків членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих (наказ Мінагрополітики від 29.03.2001 р.). Названі акти містять рекомендації щодо спрощеної процедури виходу членів КСП із господарства з належними їм земельними паями; щодо виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників паїв; щодо розширення ОПГ за рахунок земельних паїв без створення юридичної особи та ін.
Такі нормативні акти беруться кожним підприємством за основу і змінюються з урахуванням особливостей кожного конкретного господарства, на відміну від типових нормативних актів, які є обов’язковими.
Серед джерел АП особливе місце посідають акти місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування. Практично всім областям України властиві свої кліматичні та виробничі с/г особливості. Крім того, розміщення промисловості і аграрного виробництва нерівномірне. Ці обставини впливають на характер, зміст та спрямованість аграрного виробництва. Саме такі питання місцевого значення і вирішуються місцевими органами. Наприклад, головою Харківської обласної державної адміністрації кожного року приймається розпорядження “Про утворення фонду продовольчих ресурсів в області” (зерно, цукор, борошно), встановлюється порядок фінансування господарств, які є учасниками цього процесу.
5. Локальні правові акти
С/г підприємства самостійно вирішують питання своєї виробничої, фінансової та господарської діяльності. У рішенні цих питань велика роль відводиться внутрішньогосподарським нормативним актам. Існує 2 групи локальних актів:
1. Які набувають юридичну силу з моменту державної реєстрації підприємства. До них відносяться лише Статут.
2. Набувають юридичну силу з моменту затвердження їх вищим органом самоврядування. До них відносяться Правила внутрішнього розпорядку, Положення про оплату праці, Положення про головних спеціалістів, про РК, про матеріальну відповідальність члена підприємства за заподіяну шкоду та ін.
Аграрне законодавство визначає порядок прийняття локальних актів. Після відповідної їх підготовки та обговорення вони затверджуються вищими органами самоврядування. З цього моменту правила, що містяться в них, набувають силу правової норми, обов’язкової для всіх членів цього підприємства. Основним локальним актом кожного підприємства є Статут. Головним при його прийнятті та затвердженні є його відповідність закону і обов’язкове відображення у ньому певних положень, передбачених законом, а саме: назви і місцезнаходження підприємства, завдань та цілей діяльності, системи органів управління, їх компетенції, прав та обов’язків членів, умов та порядку створення, реорганізації та ліквідації, соціальні гарантії членів та ін.
Норми Статуту здобувають юридичної сили лише після державної реєстрації сг підприємства. При розв’язанні спорів суд також бере до уваги норми локальних актів, прийнятих згідно із Законом.
6. Роль та значення узагальнень судової практики у забезпеченні належного правозастосування в АПК України
До джерел АП відносяться інформаційні документи, листи, вказівки Вищого Господарського суду, Верховного Суду України, в яких на основі аналізу та узагальнення судової практики висловлюються роз’яснення, тлумачення, позначаються напрямки найбільш правильного застосування чинного законодавства. Вони мають велике значення для складання локальних актів та носять рекомендаційний характер.
Під судовою практикою розуміють діяльність суду загальної юрисдикції та господарського суду по однаковому застосуванню норм права при розгляді спорів.
Згідно із Законом України “Про судоустрій України” від 07.02.2002 р. Верховний Суд України дає роз’яснення судам з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики. Право надання рекомендаційних роз’яснені нижчестоящим судам також надано вищим спеціалізованим судам – Вищому господарському суду та Вищому адміністративному суду.
Значення цих узагальнень та роз’яснень – однакове правозастосування.
Таким чином, проаналізувавши джерела АП можна відзначити, що сучасне аграрне законодавство характеризується:
– надмірною кількістю нормативно-правових актів, що мають різну юридичну силу;
– аграрно-правові норми містяться у законних та підзаконних актах різних галузей законодавства;
– зустрічаються деякі норми, що в різних законах по-різному тлумачаться чи суперечать одна одній.
Звісно, що все це негативно впливає на практику застосування права. В зв’язку із цим вчені пропонують такі шляхи вдосконалення аграрного законодавства:
– прийняття Основ аграрного законодавства;
– прийняття групи законів стосовно кожного блоку діяльності в АПК;
– прийняття Аграрного кодексу, який би регулював весь комплекс аграрних відносин (земельних, трудових, майнових, членських, що складаються у сфері с/г виробництва всіх суб’єктів аграрного підприємництва, всіх форм власності та організаційно-правових форм). Такий кодифікований документ має забезпечити законодавче регулювання аграрних відносин на високому рівні.