ТЕМА №10. Державна регулятивна діяльність у сільському господарстві України

ТЕМА № 10. Державна регулятивна діяльність у сільському господарстві України

План

1. Поняття, сутність та принципи державного регулювання сільського господарства

2. Форми та методи державного регулювання сільського господарства

3. Система та повноваження органів, що здійснюють державне регулювання сільського господарства

1. Поняття, сутність та принципи державного регулювання сільського господарства

В умовах переходу до ринкових відносин ефективне функціонування економіки можливе тільки в разі відмови від командно-адміністративної системи управління. Раніше держава повністю регламентувала всі сторони діяльності с/г виробників від планування їх господарської діяльності, реалізації продукції, розподілу доходів і до підбору кадрів. Тобто, мова йшла про державне управління. З початку 90-х років правовий вплив держави на сільське господарство змінився. Державне регулювання безпосередньо не пов’язано з підпорядкуванням певних суб’єктів. С/г підприємства в своїй діяльності незалежні від органів державного управління, політичних та громадських організацій. Закон забороняє будь-яке втручання, що обмежує права с/г суб’єктів. Більше того, Закон встановлює відповідальність за шкоду, що заподіяна неправомірними діями органів державного управління або їх посадовими особами. Тому, у випадку видання таким органом акту, що порушує права с/г підприємства, останнє вправі звернутися в суд із заявою про визнання такого акту недійсним, а збитки, що понесло с/г підприємство внаслідок виконання рішення державного органу, який порушив його права, підлягають відшкодуванню за рахунок цих органів. Тобто, можна стверджувати, що межі державного регулювання знаходяться в залежності від економічних відносин і соціально-політичного устрою держави. Через відповідні органи в процесі регулювання різних сфер та галузей господарського комплексу держава виконує широке коло економічних, політичних, соціально-культурних функцій, використовуючи для цього правовий механізм.

Державно-правове регулювання закріплено Конституцією України. Ст. 19 передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Функції з державного регулювання здійснюються відповідними суб’єктами, які утворюються державою. Ці суб’єкти діють за дорученням держави і наділені необхідними повноваженнями. Функціонують вони тільки в межах, що встановлені законом.

В сучасних умовах тільки держава зможе забезпечити найбільш раціональне використання земель, рівність всіх форм власності, гарантувати розвиток підприємництва, виробництво необхідної продукції. Важливими механізмами правового регулювання виступають демонополізація в промисловості, що сприяє розвитку конкуренції та зниженню цін на с/г продукцію, приватизація державного майна в АПК. Тільки державою можуть застосовуватись такі економічні важелі як податкові пільги, субсидії, пільгове кредитування.

Державне регулювання економічного та соціального розвитку здійснюється шляхом розробки та затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку, охорони навколишнього середовища.

Різноманітність с/г виробництва потребує узгодження в рішенні проблем пов’язаних з виробництвом, переробкою та реалізацією с/г продукції. Необхідно, щоб с/г продукції було вироблено стільки, скільки потрібно для забезпечення населення + вільна реалізація.

У Законах “Про КСП”, “Про ФГ”, “Про с/г кооперацію” передбачено, що ці суб’єкти діють на основі підприємництва. Це означає, що вони можуть без обмеження приймати рішення і здійснювати будь-яку діяльність не заборонену законодавством. В умовах такої свободи с/ г підприємствам буває важко обрати необхідні рамки поведінки і напрямки діяльності. Роль держави і полягає в тому, щоб скерувати діяльність цих підприємств. Тут маються на увазі не методи примусу, а методи рекомендацій. Місцеві управління АПК на підставі відомостей про потреби свого району дають рекомендації по визначенню направленості майбутнього виробництва.

Кожній територіальній одиниці в Україні властиві свої кліматичні умови, якість земель с/г призначення. Ці обставини приводять до того, що виникає необхідність у переміщенні значних обсягів продукції для задоволення потреб інших регіонів країни. Тому необхідно чітко знати скільки і якої продукції буде вироблено і вивезено, щоб зберігався баланс.

Все це дозволяє визначити державне регулювання як система економічно-правових засобів, спрямованих на встановлення ринкових відносин, роздержавлення, приватизацію, підприємництво, розвиток села і різних форм господарювання з метою покращення організації виробництва і доведення продукції с/г до споживача.

Мета державного регулювання полягає в досягненні с/г максимальної ефективності для задоволення попиту населення в сировині, продуктах харчування. Завданнями державного регулювання є координація та розвиток міжгалузевих та внутрішньогалузевих зв’язків, регулювання попиту і пропозицій на товари, стимулювання виробництва нової продукції, бюджетне фінансування, охорона навколишнього середовища. Здійснюються вони за допомогою економічних важелів, інтеграції та кооперації виробничих процесів. Суб’єктами державного регулювання є органи законодавчої та державної виконавчої влади, в тому числі місцеві адміністрації.

Принципи – це основоположні ідеї, правила, вимоги, яким повинна відповідати чинна система аграрного законодавства у взаємозв’язках суб’єктів державної влади з суб’єктами с/г виробництва.

1. Принцип створення рівних умов для розвитку всіх форм власності.

Відповідно до закону “Про власність” приватна, колективна та державна форми власності рівні у всіх відносинах. В аграрному законодавстві допускається збільшення обсягів приватної власності за рахунок роздержавлення та приватизації державної власності і перетворення цих підприємств в АТ, а також перетворення колективних с/г підприємств в приватні.

2. Свобода підприємницької діяльності. Цей принцип полягає в тому, що всі суб’єкти с/г  виробництва мають право здійснювати різні види діяльності, не заборонені законодавством з метою отримання прибутку. Однак, свобода підприємницької діяльності передбачає не тільки незалежну практичну реалізацію цілей с/г товаровиробників, а і встановлення певних прав та обов’язків, а також визначення статусу органів влади в регулюванні с/г діяльності.

3. Принцип законності означає, що держава спрямовує свої зусилля на чітке і безумовне дотримання законності в господарській діяльності.

4. Принцип поєднання галузевого і територіального розвитку. Різноманітність кліматичних умов є фактором виробництва різних с/г культур в різних регіонах, тому виникає потреба в їх переміщенні в ті регіони де вони не вирощуються. Цим забезпечується встановлення балансу вирощування і споживання, а також постачання у відповідні регіони.

5. Принцип єдності і диференціації у підході до суб’єктів с/г діяльності. С/г виробники — це звичайні суб’єкти господарювання, але в той же час до них необхідний диференційований підхід, оскільки с/г виробництво, це діяльність результати якої обумовлюються об’єктивними факторами, тому необхідний спеціальний режим страхування, оподаткування, кредитування і встановлення пільг.

6. Принцип досягнення кінцевих результатів. По тому як виконується цей принцип видно чи досягає своєї мети АПК, як він діє і чи виконує своє призначення. Наскільки держава зможе забезпечити с/г необхідною матеріально-технічною базою, наскільки правильно будуть застосовуватися економічні та правові важелі, настільки сільське господарство завдяки цьому забезпечить потреби населення продуктами харчування, а промисловість – сировиною.

2. Форми та методи державного регулювання

Форми державного регулювання – це зовнішнє виявлення діяльності відповідних органів держави або посадових осіб, спрямоване на регулювання відносин в аграрному секторі і досягнення максимальної ефективності с/г виробництва. Існує чотири форми державного регулювання: правотворча, правозастосовча, правоохоронна та організаційна.

Правотворча діяльність – це діяльність уповноважених органів держави, законодавчої та виконавчої влади по виданню відповідних правових актів. Таким чином уповноважені державні органи регулюють суспільні відносини в сфері планування, заготівлі с/г продукції, приватизації, матеріального забезпечення, проведення аграрної реформи. У відповідних нормативних актах передбачаються повноваження органів державної влади щодо прийняття ними юридичних актів. Перелік основних повноважень Верховної Ради і КМУ закріплений в Конституції. Верховна Рада – є єдиним органом законодавчої влади. КМУ як центральний орган державної виконавчої влади також є суб’єктом правотворчості. Правові норми постійно змінюються, приводяться у відповідність до нових умов.

Із правотворчою діяльністю безпосередньо пов’язана правозастосовча. її сутність полягає в прийнятті правових актів індивідуального характеру. Індивідуальність таких приписів виявляється в тому, що вони адресовані певному суб’єкту. Головною вимогою, яка ставиться до таких актів, є їх відповідність законам. Це постанови КМУ, накази Міністерств та державних комітетів спрямовані на реалізацію аграрної реформи, приватизацію землі, майна. За допомогою правозастосовчої діяльності конкретизуються права та обов’язки учасників відносин. В таких актах реалізуються правові норми, що знаходяться в актах, прийнятих законодавчим органом.

Правоохоронна діяльність полягає у всебічному захисті всіх суб’єктів аграрного підприємництва; у здійсненні органами державного контролю наглядових повноважень, в прийнятті рішень про відновлення порушених прав підприємств і організацій, в застосуванні засобів по запобіганню правопорушень. Виконуючи правоохоронну функцію органи держави використовують цивільно-правові, адміністративне-правові та кримінально-правові засоби захисту. В здійсненні цієї діяльності важлива роль надається органам влади галузевої компетенції, органам, що здійснюють контроль за землекористуванням, ветеринарією, виробничою санітарією, охороною праці, технікою безпеки. Головна роль в виконанні правоохоронної діяльності відводиться органам прокуратури.

Організаційна форма державного регулювання. Мета цієї-діяльності в забезпеченні ефективної діяльності с/г і пов’язаних із ним галузей. До неї можна віднести: роз’яснення сутності нормативних актів, складання інструктивних листів, узагальнень, розробка основних напрямків аграрної реформи, забезпечення держави продовольством та с/г сировиною. Центральним органом, що здійснює цю функцію є Міністерство аграрної політики України.

Метод – це сукупність однорідних засобів, які систематично застосовуються в процесі державного регулювання.

Регулювання галузями с/г здійснюється в першу чергу за допомогою метода дозволу, при якому державні органи надають право самим с/г підприємствам вирішувати будь-які питання своєї діяльності.

Метод прямих приписів застосовується державними органами по відношенню до с/г підприємств, коли їх діяльність повинна відповідати загальнодержавним інтересам. Однак, він не повинен вести до втручання в організаційну діяльність внутрішньогосподарських органів. До приписів відносяться акти, в яких вказується конкретна поведінка суб’єкта.

Метод рекомендацій полягає в тому, що держава не втручається в господарську діяльність підприємств. Державні органи тільки пропонують той чи інший варіант рішення, який є бажаним з їх точки зору, а господарства самі визначають який з них є найбільш прийнятним. Тобто вибір остаточного рішення належить самому с/г підприємству. Особливість рекомендаційної норми полягає в тому, що вона не носить обов’язкового характеру. Рекомендації, навіть якщо вони заключені в форму юридичного акту, вміщують в собі положення, виконання яких юридичними санкціями не забезпечується. Але ж якщо норма яка не має обов’язкової сили буде затверджена вищими органами управління с/г підприємства, вона набуває сили внутрішньогосподарського нормативного акту і стає обов’язковою для нього.

Правовий вплив держави на АПК включає як юридичний вплив, так і вплив за допомогою економічних засобів. До них відносять: ціноутворення (на кожний рік Мінфін розроблює та доводить до відома с/г товаровиробників орієнтовні закупівельні ціни, порядок закупівель та розрахунків за зерно та іншу продукцію); пільгове кредитування (для підтримки ФГ використовуються кошти Українського державного фонду підтримки ФГ. Згідно із законом “Про пріоритетність соціальної сфери села” проводиться державне інвестування соціальної сфери села, будівництво об’єктів освіти, охорони здоров’я за рахунок державного бюджету.

С/г підприємствам, які підлягають санації (фінансовому оздоровленню) державою надається фінансова підтримка на поворотній або безповоротній основі. Безповоротно – для відшкодування вартості робіт, пов’язаних із ліквідацією стихійного лиха, для відновлення платоспроможності підприємств які є виконавцями загальнодержавних програм, на відшкодування витрат на будівництво та утримання об’єктів соціальної сфери. Економічні методи є найбільш діючими засобами впливу, оскільки їх застосування дозволяє створити економічні умови, що сприяють с/г виробникам в досягненні їх цілей та стимулюють сг виробництво.

Новими формами державного регулювання сг-ва, відповідно до ЗУ “Про державну підтримку сільського господарства Україні” від 24.06.2004 р. виступають: мінімальна та максимальна закупівельні ціни, державні аграрні інтервенції (товарні та фінансові), тимчасове адміністративне регулювання цін, державні заставні закупівлі зерна, кредитна субсидія, дерегуляція українського ринку сг продукції, бюджетна тваринницька дотація тощо.

3. Система та повноваження органів державного регулювання

Реалізація функцій держави здійснюється її органами. Державне регулювання с/г здійснюється органами загальної, функціональної та галузевої компетенції.

Органи загальної компетенції: Верховна Рада, Президент, КМУ. Вони забезпечують проведення єдиної державної політики відносно всього АПК, координують діяльність всіх галузей народного господарства. Регулятивна діяльність органів загальної компетенції знаходить свій прояв насамперед у правотворчій діяльності. В порядку державно-правового регулювання сільського господарства приймаються законодавчі акти спрямовані на регулювання відносин, пов’язаних із встановленням правового статусу с/г товаровиробників, забезпеченням продовольчої безпеки країни, безпечним застосуванням добрив та отрутохімікатів, оподаткуванням, регулюванням с/г праці, якості продукції, обмеженням монополізму та ін. Об’єктами державно-правового регулювання є всі галузі с/г виробництва.

Таким чином, головна регулятивна функція державних органів загальної компетенції – правотворча.

Органи функціональної компетенції – Міністерства, НБУ, Антимонопольний комітет, які формують правовий простір для всіх суб’єктів господарювання, в тому числі і сільськогосподарських.

Органи галузевої компетенції. Центральним органом державного управління сільським господарством є Міністерство Аграрної політики. Його правове положення та правомочності визначаються Положенням про Міністерство аграрної політики України, затвердженим  Указом Президента від 07.06.2000 р. На Міністерство покладаються такі завдання: реалізація аграрної політики з питань розвитку с/г; розроблення та координація виконання загальнодержавних, регіональних програм, поточних планів економічного і соціального розвитку галузей АПК, соціальної сфери села; організація роботи державних служб (з сортовипробування, насінництва, ветеринарії, охорони праці, нагляду за . станом машин і обладнання). Міністерство бере участь у приватизації майна державних підприємств, вирішує питання про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, заснованих на державній власності, розміщення державних замовлень в межах коштів виділених з держбюджету.

Місцевими органами управління с/г області є обласні управління сільського господарства та продовольства. Їх визначені Типовим положенням про управління сільського господарства та продовольства обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженим Постановою КМУ від 12.10.2000 р. Воно підпорядковане голові обладміністрації та Міністерству аграрної політики. Обласне управління є юридичною особою і має самостійний баланс і рахунки в установах банків. На управління покладається: розроблення та забезпечення виконання прийнятих державних та регіональних програм розвитку с/г, визначення потреби області в с/г продукції і сировини, організація закладання і зберігання продовольства і сировини до державного матеріального резерву, своєчасне їх освіження, надання допомоги в ремонті, технічному обслуговуванні с/г техніки, сприяння забезпеченню с/г виробників сортовим насінням, надання допомоги підприємствам з питань юридичного обслуговування, забезпечення захисту майнових прав та інтересів с/г товаровиробників.

Оскільки основним засобом с/г виробництва є земля, органом державного управління          землями є Державний комітет України по земельних ресурсах. Це центральний орган державної виконавчої влади, правове становище і компетенція визначається Положенням про Державний Комітет України по земельних ресурсах, затвердженим Указом Президента від 14.08.2000 р. Держкомзем здійснює державне управління земельними ресурсами, приймає участь в проведенні земельної реформи, здійснює контроль за раціональним використанням та охороною земельних ресурсів. В межах області державне управління землями здійснює обласне управління по земельних ресурсах. Воно бере участь у передачі земельних ділянок у власність і користування, здійснює контроль за раціональним використанням та охороною земельних ресурсів, виявляє землі що використовуються не за цільовим призначенням, з порушенням встановлених вимог. Має право перевіряти додержання вимог земельного законодавства на будь-яких підприємствах. Місцевий орган – районний відділ по земельних ресурсах, входить до складу райдержадміністрації і підпорядковується Держкомзему і обласному управлінню.

Державно-правове регулювання включає в себе здійснення контрольних функцій, їх виконують різні державні служби та інспекції.

Згідно із ЗУ “Про карантин рослин” існує Державна служба з карантину рослин – на неї покладається охорона території країни від проникнення карантинних об’єктів, їх виявлення, локалізація і знищення; проведення експертизи карантинних матеріалів, видача карантинних документів, карантинна перевірка імпортного насіннєвого і посадкового матеріалу. Статут цієї служби затверджено Постановою КМУ від 28.10.93.

Державний департамент ветеринарної медицини. Правове становище цього органу визначено постановою КМУ від 08.06.2001 р. – профілактика, діагностика, лікування хвороб тварин, контроль продукції тваринного походження, захист населення від хвороб спільних для тварин і людей, охорона території України від занесення інфекційних хвороб тварин, проведення експертиз тварин та продукції тваринного походження.

В системі Міністерства аграрної політики функціонують спеціалізовані державні інспекції: державна насіннєва інспекція, племінна інспекція, інспекція по заготівлях і якості продукції, хлібна інспекція, інспекція по нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів. Названі інспекції діють на підставі відповідних положень, що їх затверджено КМУ. Наприклад, відповідно до Типового положення про інспекцію державного технічного нагляду обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації (затверджено постановою КМУ від 12.01.1996 р.) названа інспекція є місцевим органом державної виконавчої влади, підпорядковується голові обладміністрації та Мінагрополітики. Основними завданнями інспекції є реалізація державної політики у здійсненні нагляду за дотриманням правил технічної експлуатації, ремонту і вибракуванню с/г машин підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами, за дотриманням правил транспортування та зберігання нафтопродуктів на підприємствах АПК. Здійснює державну реєстрацію і веде облік машин, проводить державні технічні огляди, здійснює перевірки технічного стану с/г машин, перевіряє дотримання стандартів, технічних умов під час ремонту с/г машин, що стали непридатними внаслідок аварії чи стихійного лиха, з видачею висновку про можливість або економічну доцільність їх подальшої експлуатації чи відновлення; видає посвідчення тракториста-машиніста, здійснює контроль за якістю пально-мастильних матеріалів та забороняє їх реалізацію в разі невідповідності їх вимогам стандартів. Інспекція має право вимагати в разі потреби зупинення тракторів чи самохідних машин для перевірки їх технічного стану, перевіряти наявність у трактористів посвідчення і реєстраційного документа; забороняти експлуатацію с/г машин, технічний стан яких не відповідає вимогам стандартів, позбавляти трактористів права управляти с/г машинами за грубе порушення правил технічної експлуатації. Інспекція утримується за рахунок коштів Держбюджету. Вона є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку.