2.3. МОНІТОРИНГ РАДІАЦІЙНОЇ, ХІМІЧНОЇ ТА БАКТЕРІОЛОГІЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

2.3. МОНІТОРИНГ РАДІАЦІЙНОЇ, ХІМІЧНОЇ ТА БАКТЕРІОЛОГІЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

Радіаційна, хімічна та бактеріологічна небезпека може настати в результаті аварій на об’єктах народного господарства (атомні електростанції, хімічні та нафтопереробні заводи, фармакологічні фабрики, науково-дослідні установи та ін. ), а також в результаті військових дій із застосуванням ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї. Під час військових дій застосовується велика кількість зброї, яку поділяють на звичайну та зброю масового знищення. До останньої відносять ядерну, хімічну, бактеріологічну та психологічну зброю.

Ядерною зброєю (рис. 2.7) називаються боєприпаси, дія яких заснована на використанні внутрішньоядерної енергії, що виділяється при ядерних реакціях ділення, синтезу чи ділення та синтезу одночасно.

В залежності від способу одержання ядерної енергії боєприпаси поділяють на ядерні та термоядерні. Потужність ядерних боєприпасів вимірюють тротиловим еквівалентом.

Вражаючими факторами ядерного вибуху є: ударна хвиля, світлове випромінювання проникаюча радіація, радіоактивне зараження, електромагнітний імпульс.

Енергія ядерного вибуху розподіляється таким чином: ударна хвиля (50 %); світлове випромінювання (35 %); проникаюча радіація та електромагнітний імпульс (5 %), радіоактивне забруднення місцевості (10 %).

Повітряна ударна хвиля це область високого тиску повітря, що поширюється в сторони з надзвуковою швидкістю.

Джерелом світлового випромінювання є світна область вибуху з високою температурою. Світлове випромінювання викликає оплавлення негорючих матеріалів і обвуглювання та загорання горючих предметів. В результаті дії світлового випромінювання виникають окремі, масові, суцільні пожежі та вогняні шторми. Світлове випромінювання у людей викликає опіки відкритих частин тіла та ураження очей.

Проникаюча радіація це потік альфа-частинок, бета-частинок, гама-променів та нейтронів, що випромінюються із зони ядерного вибуху (детальніше див. розділ 3.4. ). Час дії проникаючої радіації не перевищує 15 секунд.

Вражаюча дія проникаючої радіації на людину залежить від: величини дози опромінення та часу, на протязі якого доза отримана.

Однократна доза опромінення на протязі чотирьох діб до 50 Р або систематичного опромінення до 100 Р за десять – тридцять діб не викликає зовнішніх ознак захворювання і вважається безпечною в умовах НС.

Ступінь, глибина і форма променевих уражень біологічних об’єктів в першу чергу залежить від величини поглинутої енергії випромінювання.

Захистом від проникаючої радіації служать різноманітні матеріали. Ступінь ослаблення гама-променів та нейтронів залежить від властивостей та товщини захисного слою. Слой половинного ослаблення – це товща речовини, при проходженні через яку інтенсивність радіоактивних променів зменшується вдвічі.

Радіоактивне зараження місцевості, води та повітряного простору виникає в результаті випадення радіоактивних речовин з хмари, яка утворилась після аварії на ядерному об’єкті чи після ядерного вибуху.

Джерела радіоактивних речовин можуть бути: радіоактивні речовини ядерного заряду, що не прореагували, наведена радіація, продукти ділення ядерного заряду.

Зараження місцевості радіоактивними речовинам вимірюється в рентгеногодинах (Р/год) і характеризується рівнем радіації. Рівень радіації показує дозу опромінення яку може одержати людина за одиницю часу в зараженій місцевості (рис. 2.8). Місцевість вважається зараженою при дозах вище 25 мкР/год. Зараження предметів, техніки вимірюється в мкР/год, а зараження продовольства ще й в бета розпадах з 1 см² поверхні продукту в хвилину.

Для вимірювання активності (міра кількості радіоактивної речовини, виражена числом радіоактивних розпадів за одиницю часу) застосовується одиниця беккерель (Бк), яка чисельно дорівнює одному ядерному перетворення в секунду (розпад/с). Позасистемною одиницею зміни активності є Кюрі (Кі), що відповідає активності 1 г радію, або 3,7-10¹⁰ розпадів за секунду. В дозиметрії використовується питома А_т (Бк/кг), об’ємна А_т (Бк/м ), молярна А_мол(Бк/моль) і поверхнева Л₈ (Бк/м²) активності джерел.

Розміри району радіоактивного забруднення залежать від потужності і виду аварії (вибуху), швидкості вітру, метеорологічних умов і характеристик місцевості.

Район зараження в залежності від доз радіації поділяють на три зони:

Зона А помірного зараження, на зовнішній границі якої доза радіації до повного розпаду складає Д = 40 Р .

Зона Б сильного зараження (Д = 400 Р) .

Зона В небезпечного зараження (Д = 1200 Р) .

Доза визначається за формулою Д = 5р_о t 8, де р_о – рівень радіації, виміряний після вибуху, t8 – час виміру рівня радіації.

Електромагнітний імпульс – це електричні та магнітні поля, що поширюються в просторі. Час його дії складає декілька десятків мілісекунд. Електромагнітний імпульс порушує роботу електричних та електронних приладів.

Осередком ядерного враження (рис. 2.9) називається територія, на якій під дією факторів ядерної аварії виникають руйнування будівель, пожежі, радіоактивне зараження місцевості, враження населення.

Розміри осередку ядерного враження залежать від потужності боєприпасу, виду вибуху, характеру забудови, рельєфу місцевості, погодних умов.

Осередок ядерного враження умовно ділиться на 4 зони в залежності від тиску на фронті ударної хвилі: зона повних руйнувань(50 кПа і більше), зона сильних руйнувань (50-3О кПа), зона середніх руйнувань (30-20 кПа), зона слабких руйнувань (20-10 кПа). За площу осередку ядерного враження можна прийняти площу кола і вирахувати за формулою S = та ωR², де R- радіус враження з надмірним тиском 10 кПа, який визначається по таблиці чи вираховується.

Осередок ядерного враження характеризується: масовим враженням людей і тварин, руйнуванням і пошкодженням наземних будівель і споруд, частковим руйнуванням, пошкодженням чи завалом захисних споруд ЦО, виникненням місцевих, суцільних і масових пожеж, утворенням суцільних і часткових завалів вулиць, проїздів, виникненням масових аварій в мережах комунального господарства, утворенням районів і зон радіоактивного забруднення місцевості.

Хімічною зброєю називаються отруйні речовини і засоби їх застосування, які при бойовому використанні здатні вражати незахищених людей і тварин. Для використання отруйних речовин застосовують хімічні авіаційні бомби, виливні авіаційні прилади, генератори аерозолів, ракети, снаряди.

Враження людей отруйними речовинами може відбуватися: при безпосередньому контакті з отруйними речовинами, вдиханні, потраплянні на відкриті місця тіла, слизові оболонки, при контакті з зараженим ґрунтом чи предметами, вживанні заражених продуктів та води.

Ступінь зараження повітря характеризується концентрацією, а місцевості – густиною зараження.

Концентрація – кількість отруйної речовини, що міститься в одиниці об’єму повітря , мг/л, г/м³.

Густина зараження – кількість ОР, яка знаходиться на одиниці площі, г/м².

Вражаюча дія може бути загальна або місцева.

При загальній дії враження проявляється після попадання ОР в кров через шкіру, органи дихання чи травлення.

При місцевій дії враження проявляється в місцях контакту ОР з організмом: на шкірі, очах, органах дихання і травлення.

Отруйні речовини бувають: стійкі (СОР), нестійкі (НОР), ядовито-димові (ЯДР).

За токсичною дією отруйні речовини поділяються на групи: нервово-паралітичні (зарин, зоман, v-гази), шкірнонаривні (іприт), загальноядовиті (синильна кислота, хлорціан), задушливі (фосген, дифосген), психохімічні (“BZ”, LSD”), подразнюючі (“CS”, хлорацетофенон, адамсит).

Отруйні речовини діляться на смертельні і такі, що виводять організм людини з ладу тимчасово.

Осередок хімічного зараження називається територія, яка зазнала дії отруйних речовин. Розмір осередку залежить від кількості застосованих ОР, їх типу, метеорологічних умов та рельєфу місцевості. Осередок хімічного зараження складається з зони безпосереднього зараження і зони розповсюдження парів та аерозолей ОР (до 20 км).

Основною умовою забезпечення роботи підприємств в умовах хімічного зараження має бути ретельна герметизація будівель і споруд, забезпечення працюючих індивідуальними і колективними засобами захисту (детальніше див. розділ 1.5).

Біологічною зброєю називаються хвороботворні мікроби і бактеріальні яди, призначені для враження людей , тварин, рослин і зараження запасів продовольства, а також боєприпаси, за допомогою яких вони використовуються.

Мікроорганізми – це бактерії (чума, холера, сап, сибірська язва), віруси (натуральна віспа, грип американський кінський енцефаломієліт), рикетсії (сипний тиф, ку-лихоманка, плямиста лихоманка), грибки (кокцидіоідомікоз, криптококкоз).

Деякі мікробі (рис. 2.10), наприклад збудники ботулізму, стовбняку, дифтерії виробляють сильно діючі токсини, які викликають важкі отруєння. В висушеному стані вони зберігають отруйність на протязі багатьох неділь.

Біологічні засоби можуть призвести до зараження: тварин (ящур, чума великої рогатої худоби, чума свиней, віспа овець, сибірська язва), рослин (стеблова іржа злакових культур, фітофтороз картоплі тощо). Бактеріальне зараження може мати місце на сотнях і тисячах квадратних кілометрів.

Осередком бактеріального зараження є територія, яка зазнала безпосередньої дії бактеріальних засобів, що є джерелом розповсюдження інфекційних захворювань і отруєнь.

При виникненні осередків бактеріального зараження на території вводиться: карантин або обсервація.

Карантин – система заходів, що проводяться для попередження розповсюдження інфекційних захворювань з осередку зараження та для ліквідації самого осередку;

Обсервація – спеціальні заходи, що запобігають розповсюдженню інфекції в інші райони.

Заходи, що проводяться на підприємстві у випадку бактеріологічного зараження: тимчасово припиняється робота, робітники та службовці проходять профілактичну та санітарну обробку, проводиться обеззаражування території, приміщень, обладнання, сировини та готової продукції.