Класична англо-американська геополітика

1. Витоки та загальні принципи англо-американської геополітики

Геополітика як наука з самого початку
свого виникнення і поширення у Великобританії та США отримала яскраво виражений
прикладний характер. Частково це було пов’язано з тим, що батьки-засновники англо-американської
школи А. Мехен, X. Макіндер, Н. Спайкмен були практиками, займалися реальною політикою
і роздумували, перш за все, про те, як змінити розстановку сил на геополітичній
карті світу в користь своїх країн.

Іншою важливою особливістю англо-американської геополітики є атлантична (або таласократична) орієнтація – розвиток концепції “морської сили”. Це пояснюється географічними особливостями англо-саксонського світу, пануючого “на морях” і що спирається на силу морського флоту. “Морська сила” розглядається тут як особливий тип цивілізації, найкращий і найбільш ефективний, а тому призначений до світового панування. Таким чином, атлантизм англо-американської геополітики тісно пов’язаний з гегемонізмом – ідеєю переваги. Саме тому в цій геополітичній традиції в найбільшій мірою отримали розвиток концепції “світової держави”, “світового панування”, “Імперської геостратегії”, однополярного світу.

Домагання Німеччини на панівне положення
в світі, її вимоги переділу колоній і військово-політична підготовка до здійснення
цього переділу породили відповідні геополітичні ідеї на британських островах і на
іншій стороні Атлантики – в США. До цього часу (рубіж XIX – XX ст.) американська
адміністрація понад півстоліття благополучно здійснювала так звану “Доктрину
Монро”, згідно з якою США розглядали американський континент як регіон власних
життєвих інтересів, надаючи європейцям самим вирішувати свої континентальні проблеми.

Посилення позицій Німеччини і необхідність експансії американського капіталу за межі свого континенту вимагали оформлення нових геополітичних ідей. Автором їх став американський адмірал А. Мехен ( 1840 – 1914). Він розробив свою геополітичну концепцію, виходячи виключно з поняття “Морський Сили”. Відповідно до цієї концепції, не континентальні, а океанічні держави володіють перевагами, породжуваними їх географічним положенням.

2. Хелфорд Макіндер і теорія “Хартленда”

Одним з найвпливовіших англійських
вчених був Хелфорд Дж. Маккіндер. Вчений підкреслював зв’язок між географією та
історією і визначав географію як науку, що дозволяє прослідкувати зв’язок між людиною
та його природним оточенням. Але Маккіндер більше цікавився дослідженням проблем
загальносвітового значення.

Першою визначною працею цього вченого
стала видана в 1902 році “Британія та британські моря”, яка була прикладом
регіонального дослідження у глобальному контексті. У 1904 році у доповіді “Географічна
вісь історії” в Королівському географічному товаристві Маккіндер вперше висунув
теорію “хартленда” (серцевинної землі).

Вихідною позицією вченого було судження
про те, що світову історію можна розглядати як конфронтацію між континентальними
і океанічними державами, яку він прослідкував в просторово-часовому аспекті. Постійні
зміни в рівновазі сил лежать в основі складного комплексу міждержавних відносин.

Згідно теорії хартленда світ ділився
на дві геополітичні півкулі, континентальну і океанічну. Це бінарне ділення світу
в своїй основі конфронтаційне, тобто центри можуть змінюватися, але протистояння
не уникнути.

В своїх дослідженнях Маккіндер частково
спирається на концепцію американського географа Мегена про співвідношення морської
і континентальної сил. Але на відміну від Мегена, Маккіндер вбачав основну потенційну
світу силу в Євразії.

Однією із головних ідей вченого було
виділення осьового (серцевинного) регіону планети, тобто Хартленду. Його межі мали
визначатися зоною, недосяжною для суден морських держав. За моделлю Маккіндера хартленд
оточує просторовий елемент – внутрішній півмісяць, який розташований на материковій
Європі і в Азії (Німеччина, Австрія, Туреччина, Індія, Китай). Саме ці території
захищають хартленд як щит, але можуть бути об’єктом експансії з боку морських держав.
Наступним елементом є зовнішній півмісяць, який включає Британію, Південну Африку,
обидві Америки, Японію.

У 1943 році Маккіндер переробив свою
модель хартленду згідно з сучасними світовими тенденціями. Хартленд ототожнювався
з СРСР і об’єднувався з Північною Атлантикою, включаючи “міжконтинентальний
океан” і його “басейн” в складі Західної Європи і Англо-Америки із
країнами Карибського басейну. Цей простір він розглядав як опорний елемент планети,
відділений від іншого опорного елементу, і можливої у майбутньому противаги першому
в складі Індії і Китаю. Цікаво, що Маккіндер вже не протиставляв морські держави
континентальним, вочевидь враховуючи політичні союзи в Першу і Другу Cвітові війни.

3. Концепція «морської сили» Альфреда Мехена

Батьком-засновником американської геополітики по праву вважають адмірала Альфреда Мехена. Він був не стільки вченим, скільки практиком військово-морської стратегії, ефективним політичним діячем. („Вплив морської
сили на історію. 1660-1783 рр.”) 

Морська сила нації визначається умовами:

1. Географічне положення
морської країни – країна, розташування якої не примушує ні захищати себе з боку суші, ні відшукувати розширення території шляхом сухопутних дій, має переваги порівняно з країною з хоча б одним сухопутним кордоном. Впливає на морську силу 3-ма способами:

– може вимагати зосередження або розпорошення
морських сил. Положення Франції (прилягає і до океану і до Середземного моря) слабкість
у воєнному відношенні, бо східний і західні флоти можуть з’єднатися лише після проходження
Гібралтару

– може дати державі центральну позицію
і хорошу базу для військових операцій проти можливих противників. Вирішальним моментом
тут є географічна близькість до противника.

– може забезпечити легкий доступ до
головних океанських шляхів та контролю над однією з великих ліній світового торгового
руху.

2. Фізична будова:

Конфігурація берегів та легкість доступу
до моря. Двояко впливають на морську силу. Багаточисельні і глибокі гавані джерело
сили і багатства, проте через доступність джерело слабкості під час війни.

Клімат теж визначає формування морської сили. Англія отримала від природи мало (суровий клімат),
тому багаточисельні потреби у поєднанні з постійною діяльністю привели її населення
далеко за межі їх країни. Морська сила Голландії виникла від бідності її ґрунту.

До фізичної будови відноситься форма
материка. Найбільш оптимальна форма Італії, довгий півострів з центральним пасмом
гір, яке ділить його на 2 вузькі смуги, вздовж яких шляхи, що з’єднують порти. Це
безумовне володіння морем і ефективне розташування морської сили. Якщо море поділяє
країну на частини, володіння ним є суттєво необхідним для розвитку морської сили
держави. Коли ні, такі фізичні умови можуть зробити державу безсилою.

3. Розмір території – не кількість квадратних метрів, а довжина берегової лінії і характер гавані. Може бути джерелом сили і слабкості в залежності від населення країни.

4. Чисельність населення – не лише буквальна чисельність, а врахування, яка частина населення знайома з морем, або може бути залучена до морської справи – резервна.

Успіх Англійської колонізації пояснюється
2-ма особливостями національного характеру:

– англійський колоніст легко поселяється
на новому місці, ототожнює свої інтереси з його інтересами і не потерпає від жаги
повернення на батьківщину.

– відразу починає піклуватися про розвиток
ресурсів своєї нової батьківщини.

5. Характер уряду 

Уряд може вплинути на морську силу
нації двояко:

– у мирний час може: сприяти розвитку
промисловості і схильностей населення, пов’язаних з розвитком мореплавства; намагатися
розвинути їх, якщо не виникають природним шляхом; затрима ти і зупинити успіхи,
які народ міг би досягнути, якби був відданий у розпорядження самому собі.

– у часи війни уряд повинен забезпечити:утримання озброєного флоту відповідно до розвитку торгового мореплавства та важливості
пов’язаних з ним інститутів; утримання належних морських баз в окремих частинах
світу для підтримання єдності інтересів колоній під час війни.

База країна звідки виходять усі ресурси, де поєднані лінії сполучень суші і води, де знаходяться всі арсенали і озброєні пости. За наявності всіх цих 5 умов, у силу вступає формула морської могутності
нації військовий флот + торговий флот + військово-морські бази = морська могутність
країни.

Вже з цього перерахування видно, що
Мехен будує свою геополітичну теорію виходячи виключно з “Морської Сили”
та її інтересів. Для Мехена зразком Морської Сили був стародавній Карфаген, а ближче
до нас історично Англія XVII і XIX століть.

Поняття “Морська могутність”
грунтується для нього на волі “морської торгівлі” , а військово-морський
флот служить лише гарантом забезпечення цієї торгівлі. Мехен йде і ще далі, вважаючи
“Морську Силу” особливим типом цивілізації найкращим і найбільш ефективним
, а тому призначеним до світового панування.