Моделі тоталітарної влади. Ханна Арендт

1.
Сутність тоталітарного політичного режиму. «Тоталітарний синдром»

Тоталітаризм є принципово новим типом диктатури, в
якій особливу роль грає держава і ідеологія. Термін «тоталітарний» ввів в
політичний лексикон лідер італійських фашистів Б.Муссоліні (1883-1945). Мета
фашистського руху, на його думку, полягала в створенні сильної держави,
використовуванні виключно силових принципів здійснення влади. Сутність
тоталітаризму Б.Муссоліні виразив формулою: «Все в державі, нічого зовні
держави, нічого проти держави». З 1925 р. він став використовувати термін
«тоталітаризм» для характеристики фашистської держави. А з 1929 р. цей термін
став вживатися стосовно режиму, що склався в Радянському Союзі.

Тоталітарна влада поширює контроль на всі сторони
життя людини, включаючи сімейні відносини і сферу відпочинку. Як відзначила
Х.Арендт, при тоталітаризмі був реалізований принцип: “приватною особою
залишається тільки той, хто спить”. Таким чином, для тоталітаризму
характерна загальна статизація – держава-партія здійснює тотальний
контроль над всіма сферами життєдіяльності суспільства в цілому і окремого
індивіда в тому числі. Тому серед політологів утвердилося і більш коротке
визначення тоталітаризму: це закрита система, в якій все – від
виховання дітей до випуску продукції – контролюється з єдиного центру.

До основних ознак даного режиму можна
віднести такі:

1. Політична система ґрунтується на ідеології, яка
пронизує всі сфери життя суспільства. Відкрита незгода з нею карається як
найтяжчий злочин. Тоталітарна ідеологія ґрунтується на соціальних міфах, а
закладена в ній мета слугує засобом легітимації режиму.

2. Основною ланкою в політичній структурі
суспільства є єдина, добре організована, побудована за ієрархічним принципом
масова політична партія на чолі з лідером, як правило, харизматичного типу.
Політизуючи всі органи державної влади, партія зрощується з державою.

3. Управління здійснюється через терор, який
направляє партія і таємна поліція. Приводом для терору є систематичне
формування “образу ворога” і на цій основі — агресивної політичної
свідомості як соціально-психологічного фону для репресій.

4. Засоби масової інформації перебувають під
монопольним контролем держави, що дозволяє маніпулювати суспільною свідомістю
творити її.

5. Армія контролюється партією і урядом.

6. Державний контроль над економічною сферою
суспільства (державна власність, командно-адміністративна система управління
економікою тощо).

Отже, тоталітаризм — це режим всеохоплюючого
репресивного примусу громадян до виконання владної волі, цілковитого державного
контролю за діяльністю окремих громадян, їх об’єднань, соціальних груп та
інститутів.

К. Фрідріх опублікував у співавторстві з З.
Бжезінським книгу «Тоталітарна
диктатура і автократія», де було сформульовано шість ознак тоталітаризму,
що одержали згодом назву «тоталітарного
синдрому»:

1) розгорнута ідеологія, що складається з офіційної доктрини,
яка охоплює всі життєво важливі сторони людського буття і якої дотримуються всі, хто живе у
цьому суспільстві,

2) єдина масова партія, як правило, очолювана однією людиною
(«диктатором») і вбирає в себе відносно невелику частину населення (до 10%),
партія, чиє ядро пристрасно і непохитно віддане ідеології і готово всіляко
сприяти її широкому розповсюдженню, партія, яка організована за ієрархічним,
олігархічним принципом і/або стоїть над бюрократичною
державною організацією, або повністю переплетена з нею;

3) система
терористичного поліцейського контролю, що підтримує партію, але також здійснює нагляд
над нею самою в інтересах її вождів і спрямованого не тільки проти «ворогів» режиму,
але й проти довільно обраних класів населення;

4) технологічно обумовлений і
майже всеосяжний контроль партії та її відданих членів над усіма засобами
масової інформації – пресою, радіо, кіно;

5) аналогічний технологічно
обумовлений майже повний контроль над усіма збройними силами;

6)
централізований контроль і керівництво всією економікою за допомогою
бюрократичної координації її раніше незалежних складових частин; цей контроль,
як правило, поширюється також на більшість інших громадських організацій і
груп.

2.
Тоталітарні рухи та партії та масова атомізована людина: поняття та
співвідношення

Всі тоталітарні рухи націлені на маси й досягли
успіху саме в організації мас, а не класів, як колишні партії, і не громадян,
що мають свої погляди. Тоталітарні рухи, пише Арендт, залежать від
масовості до такої міри, що такі рухи неможливі в державах з відносно малим
населенням. Тоталітарні рухи можливі скрізь, де є маси, які з тієї чи іншої
причини набули смаку до політичної організації. Отже, наголошуючи на цьому,
Ханна Арендт вимальовує портрет масової людини і наділяє її такими рисами:
по-перше, маси об’єднує не усвідомлення спільних інтересів, вони не мають
чіткої класової виразності. Термін «маси» можна використовувати лише до
тих людей, яких або через їхню кількість, або через байдужість, не можна
об’єднати в жодну організацію, засновану на спільному інтересі, у політичні
партії, органи місцевого самоврядування, організації за фахом або профспілки.
Маси – це політично байдуже населення, яке найчастіше навіть не бере участь в
голосуванні, від якого раніше відмовлялись всі партії, і на яке направили свою
увагу тоталітарні рухи. Життєві стандарти масової людини обумовлюються не
тільки приналежність до певного класу, скільки тими впливами та думками, які
мовчазно поділяються всіма класами суспільства в рівній мірі. Маси поєднані
зовсім не усвідомленням власних інтересів, загальний інтерес в них відсутній.

Арендт пише, що поява мас не була результатом
зростаючої рівності умов для всіх, поширення загальної освіти і неминучого
зниження стандартів і популяризації змісту культури. Причину перетворення
суспільства на маси вона шукає в історичній ситуації. На її думку, імперіалізм призвів
до розкладання суспільних класів, до створення безкласового суспільства,
суспільства мас. Крім за часів імперіалізма має місце постійне відчуття
нестабільності, що є функціональною необхідністю для утворення мас та
тоталітарного панування. Перша світова війна та пов’язані з нею нестабільності,
страждання великої кількості людей немов би служили доказом, що перестали діяти
загальноприйняті правила і норми. Війна, за її словами, є велика прелюдія до
розпаду класів та перетворення їх на маси. Під час війни людина не просто
виступає гвинтиком величезної військової машини, масових дій, але й намагається
бути анонімною, безликою.

Після війни з’явилась величезна кількість людей,
викинутий зі своїх країн, позбавлених громадянства. Ці люди відкололись від своїх
національних та соціальних груп, не мали глибокого коріння в тій землі, на якій
проживали. «Парадокс, що міститься у втраті людських прав, такий, що ця втрата
одразу ж супроводжується перетворенням людини в біологічну особину, в людину
«взагалі» – без професії, без громадянства, без думки, без справи, по яким
можна впізнати та виділити самого себе із собі подібних». Політична
дезорієнтація як результат першої світової війни зробила сотні тисяч
людей бездомними, позбавила їх держави. Через безробіття мільйони людей
опинились економічно зайвими і соціально обтяжними.

Отже, саме через ці причини: розкладання класів,
нестабільність, розчарування в попередніх формах існування, що в подальшому
викликає атомізацію суспільства, – виникають , на думку Ханни Арендт, маси. Але
вона наголошує ще на одному цікавому моменті, а саме на співпраці мас з
елітами. Висококультурних людей особливо манять масові рухи, оскільки високо
розвинутий індивідуалізм і витонченість не попереджують, а інколи заохочують
бажання саморозчинення в масі. Люди еліти долучались до маси, бажаючи
розчинити всю існуючу культуру, всі знання та спосіб життя в масі. Таке
самозречення масової людини – це потяг до анонімності, функціонування в якості
гвинтика, жадання перетворення, яке стерло б попередні самоототожнення з
конкретними ролями чи функціями в суспільстві. Тимчасовий союз між елітою і
юрбою грунтувався на тому щирому захопленні, з яким перша споглядала, як друга
трощить респектабельність.

Головною причиною виникнення масової людини і одночасно
її головною характеристикою Ханна Арендт називає соціальну атомізацію та крайню
індивідуалізацію. Отже, головна риса людини маси, це не брутальність та
відсталість, а ізольованість та брак нормальних соціальних відносин. Будь-яких
тоталітарний режим найпершим своїм кроком завжди знищує соціальні стосунки між
людьми (або намагається це зробити). Наприклад, репресії націлені на те, щоб
цілковито з метою власної безпеки люди уникали, наскільки можливо, будь-яких
особистісних контактів.

Отже, говорячи про маси, Ханна Арендт в основному
підкреслює загальну ізольованість людей в їх межах та самотність і
атомізованість як основні умови для розповсюдження терору.

3.
«Банальність зла»: сутність вислову

Суть позиції Ганни Арендт щодо банальності зла
полягала у тому, що соціальна патологія, особиста соціальна залежність чи
ідеологічний вплив не є необхідними передумовами появи соціального зла.

Ця «надзвичайна незначущість» Ейхмана як його базова
характеристика й привела Ганну Арендт до такого розуміння зла, що не відповідає
ні слабкості, ні аморальності як власній передумові. Єдиною його основою є втрата здатності мислити та судити в кризових
умовах. Саме таку ваду, такий вид зла уособлював Адольф Ейхман.