Політичне рішення як механізм політичної влади

1. {lang_content_nav} та структура політичного рішення

Політичне рішення є важливим елементом політичної
діяльності й реалізації політичних цілей. Політичне рішення – це здійснюваний в
індивідуальній чи колективній формі процес визначення завдань політичної дії, етапів,
способів її досягнення. Через
конкретні політичні рішення політична влада втілює свою волю в управлінський
процес відповідно до інтересів керівних груп.

Прикладом політичних рішень можуть бути закони,
накази, розпорядження, постанови тощо. Вони бувають: загальнодержавні,
регіональні та місцеві; колегіальні та одноосібні; стратегічні і тактичні.
Існують також оперативні рішення, що їх приймають задля залагодження
гостроактуальних поточних проблем.

Прикладом офіційного політичного рішення, що має
історичне значення, є “Акт проголошення незалежності України”,
прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Повний зміст цього
документа розкриває структуру, зміст та інші характеристики його як політичного
рішення.

Процес прийняття політичного рішення передбачає такі етапи:

— висловлення інтересів і підготовка громадської
думки;

— аналіз проблеми і підготовка проекту рішення;

— прийняття рішення;

— виконання рішення.

На першій фазі відбувається фіксація вимог,
пов’язаних із проблемою задоволення потреб, інтересів, цінностей індивідуальних
і групових суб’єктів політики у різних документах, а також організація масових
акцій. Ця фаза передбачає масовий характер політичних дій з метою привернення
громадської уваги до проблеми.

На стадії підготовки рішення відбувається складний
процес погодження різних позицій зацікавлених сторін. Він проходить на рівні
експертної оцінки проекту рішення з залученням радників, науковців. Це фактично
стадія підготовки самого акта вибору. Цей вибір залежить:

— по-перше, від того, чи запропоновані взагалі
альтернативні курси політики;

— по-друге, характер вибору ґрунтується на
передбаченні можливих наслідків кожного з альтернативних курсів;

— по-третє, у сумнівних ситуаціях характер вибору
залежить від психологічної підготовленості суб’єктів прийняття рішень до
ризику, урахування чинника непередбачуваності. Особливо важливими на стадії
підготовки рішень є аналітичні політичні технології.

Прийняття рішення — це сам акт вибору. Він може
здійснюватися одноосібно і колективно. Відповідно існують директивні технології
одноосібного прийняття рішення та технології колективного прийняття рішення.

Американський психолог А. Джордж дійшов висновку, що
є три типові моделі й відповідно три способи прийняття одноосібного рішення:
“формальна”, “змагальна” і “колегіальна”.

• Формальна технологія прийняття політичного рішення
характеризується ієрархічною побудовою системи комунікації, чіткими і
відпрацьованими процедурами проходження інформації та прийняття рішень (була
характерною для президентів США Г. Трумена, P. Ніксона, Франції — Ш. де Голля,
лідерів колишнього СРСР).

• Змагальна технологія сприяє відкритому обговоренню
політичного рішення і появі альтернативних проектів її вирішення (діяльність
“мозкового центру” Президента США Ф. Д. Рузвельта).

• Колегіальна технологія потребує колективної
діяльності в пошуку оптимального рішення (використовувалася Президентом США Дж.
Кеннеді).

У практиці прийняття колективних (групових) рішень
найчастіше використовують дві технології: технологію консенсусу і технологію
голосування. Використання консенсусу (згоди всіх) як методу досягнення
групового рішення можливе лише тоді, коли інтереси учасників суттєво
збігаються.

Технологія голосування полягає в уточненні різниці в
позиціях учасників дебатів, а потім встановлення, за яку з позицій висловиться
більшість.

Оскільки прийняття рішення є актом вибору, то
найбільшої шкоди під час його проходження через владні структури може завдати
брак інформації, її блокування або спотворення, а також односторонній авторитетний
тиск із боку влади чи впливових зацікавлених груп. 

Виконання рішення відбувається на рівні
адміністративно-управлінських органів, які в цьому процесі використовують
легальні засоби примусу (право), агітацію, маніпуляцію громадською думкою тощо.

Для прийняття оптимального рішення потрібно
врахувати як інтереси зацікавлених груп, так і протилежні інтереси, позицію
експертів та безпосередніх виконавців, зовнішні обставини, що можуть вплинути
на його впровадження.

До необхідних позитивних якостей політичного
рішення, що полегшують його виконання, належать: легітимність, компетентність,
моральність, компромісність. Упровадження політичних рішень у життя успішне
лише за умови доброї організації процесу його імплементації, подолання опору,
що неминуче виникає в системі (у політичній особливо), за наявності
заготовлених процедур його корегування, умілого використання директивних і мобілізуючих
технологій політичної діяльності.

Оскільки прийняття рішення є актом вибору, то
найбільшу шкоду під час його проходження через владні структури може принести
брак інформації, її блокування або спотворення, а також односторонній
авторитетний тиск із боку влади чи впливових заінтересованих груп. Негативно
відбивається на якості рішень порушення політиками правил професійної етики при
обговоренні проблеми і прийнятті рішень, бо тоді зростає роль емоцій,
посилюється ірраціональність процесу, втрачається відчуття, що є головним у
даній проблемі і вибір яких дій у подальшому сприятиме її оптимальному
вирішенню, яка альтернатива може бути найкращою. Ще гірше, коли допускається
відхід від вимог суспільної моралі, ігнорування таких її норм, як чесність, правдивість,
справедливість. Це може зробити рішення неавторитетним або й зовсім
нелегітимним, тобто таким, яке ніхто не підтримує (вважаючи, що воно не має
права на існування) і не збирається виконувати інакше, як під примусом.

На фазі реалізації політичного рішення головну роль
відіграють норми права, оскільки на їх основі діють органи влади і державної
адміністрації. Для формування нормативної поведінки індивіда або суспільної
групи, яких стосується прийняте рішення, використовують не тільки правові норми,
а й різні мобілізуючі політичні технології,.