Загальні, вікові та індивідуальні особливості розвитку людини
Зміст сторінки:
1. Процес розвитку особистості
Людина народжується як індивід,
як суб’єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як
особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.
Поняття особистість виражає
належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури,
традицій. Тобто особистість виявляє себе тільки в суспільних відносинах.
Властиві особистості неповторні
риси та особливості виражають її індивідуальність.
Індивідуальність – цілісна характеристика окремої людини, її
оригінальність, самобутність психічного складу.
Не кожен індивід є
індивідуальністю. Для цього йому необхідно
стати особистістю. Це відбувається у процесі
розвитку особистості – становлення та формування її під впливом зовнішніх і
внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль
відіграють цілеспрямоване вихованнята навчання. Розвиток людини не
можна зводити лише до засвоєння, простого накопичення нею знань, умінь та
навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Він полягає передусім в
якісних змінах психічної діяльності, в переходах від її нижчих щаблів до вищих,
у виникненні нових можливостей пам’яті, сприймання, уявлення, мислення, волі,
характеру тощо, у формуванні нових якостей особистості. Всі ці психічні процеси
є необхідною умовою формування особистості – становлення людини як соціальної
істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.
Поняття “особистість”, на
відміну від поняття “людина”, означає соціальну характеристику
людини, тобто її якості, які формуються під впливом спілкування і стосунків з
іншими людьми, суспільством в цілому. Проте розвиток людини і формування її
особистості є цілісним процесом. У ньому велика роль належить активності людини,
яка може значною мірою сприяти формуванню власної особистості, якщо перед нею
будуть поставлені вихователем відповідні цілі і вона буде домагатися їх
виконання, розвиваючи якості, необхідні для їх досягнення. Залежно від рушійних
сил виокремлюють такі види розвитку і формування особистості: стихійний, цілеспрямований, саморозвиток і самоформування.
Розвиток особистості залежить від
спадковості, середовища та виховання.
Розвиток особистості —
це складний процес, в якому рівні розвитку постійно змінюються. Розвиток
пізнавальних психічних процесів, емоцій і почуттів, волі, потреб, інтересів,
ідеалів і переконань, свідомості та самосвідомості, здібностей, темпераменту та
характеру, вмінь, навичок і звичок перебуває у складній міжетапній взаємодії.
Вищі рівні зароджуються на попередніх етапах, але й особливості попередніх
вікових етапів виявляються на наступних етапах. Щоб сприяти своєчасному
зародженню та успішному розвитку прогресивного, нового у дитини на всіх етапах
формування її як особистості, треба знати вікові особливості фізичного та
духовного розвитку дитини.
Керуючи розвитком особистості, слід зважати й на те, що
характерні для певного віку особливості розвитку не завжди збігаються з
паспортним віком дитини. Деякі діти у своєму розвитку випереджають свій вік,
дехто відстає від нього. Іноді це зумовлюється природженими
анатомо-фізіологічними особливостями організму, але здебільшого причиною цього
є суспільні умови життя та виховання дитини, які сприяють її розвитку або
гальмують його. Завдання школи та вчителя — виявляти ці причини або зміцнювати
те, що сприяє успішному розвитку дитини, й усувати те, що негативно
позначається на вихованні її особистості.
У формуванні особистості важливу роль відіграє наслідування
дитиною дорослих. Діти наслідують як позитивне, так і негативне, оскільки у них
ще не вистачає досвіду й немає критичного ставлення до дій, вчинків дорослих.
Наслідування особливо яскраво виявляється у дітей дошкільного віку. Діти цього
віку не виявляють самостійності у ставленні до вчинків, поведінки, думок,
висловлювань дорослих і механічно повторюють їх. Із розвитком особистості у
підлітковому та юнацькому віці, зі зростанням її інтелекту і самостійності діти
критично оцінюють вчинки та поведінку дорослих, запозичують краще, а гірше
заперечують і відкидають. Проте і в старшому віці вони можуть переймати від
дорослих негативне, якщо позитивний досвід навколишньої дійсності не стане
домінуючим в їхньому житті та не сформується морально-етичне ставлення до
вчинків інших і самовладання.
Успішне керування формуванням
особистості потребує досконалого знання психологічних особливостей розвитку
дитини та його використання у навчально-виховній роботі.
2. Основні фактори процесу і результату людського розвитку:
спадкоємність, середовище, виховання
Народжуючись, людина успадковує від своїх батьків загальні
особливості людського роду й індивідуальні якості.
Спадковість – відновлення в нащадків біологічної схожості з батьками.
Біологічна спадковість визначає загальне, що робить людину
людиною, і відмінне, що робить людей різними за зовнішнім виглядом і
внутрішніми якостями.
Людина як частина живої природи успадковує передусім
задатки типу нервової системи, на базі яких формуються тип темпераменту
(меланхолічний, флегматичний, сангвінічний, холеричний), деякі безумовні
рефлекси (орієнтувальний, оборонний, слиновиділення), зовнішні ознаки (колір
волосся, очей, шкіри). До фізичних задатків належать і група крові,
резус-фактор. Від батьків можна успадкувати також певні хвороби: хворобу крові
(гемофілію), шизофренію, цукровий діабет, венеричні хвороби.
На особливу увагу заслуговує питання про спадковість
інтелектуальних здібностей, на яких ґрунтується розвиток розумових і
пізнавальних сил. Учені-генетики довели, що нормальні люди здатні до
необмеженого духовного розвитку, оскільки можливості людського мозку безмежні.
Певна кількість учнів через спадковість може мати
відхилення в інтелекті. Навчають і виховують таких дітей у спеціальних школах
для розумово відсталих. Є також діти, в яких з різних причин спостерігається
затримка розумового розвитку. Завдяки інтенсивній навчальній роботі вони через
певний час наздоганяють своїх однолітків.
Важливим для педагогічної теорії та практики є з’ясування
питання, чи успадковуються психічні якості особистості. Світова педагогіка не
дає на нього однозначної відповіді. Багато педагогів, психологів вважають, що
психічні якості особистості, її моральний набуток передаватися у спадок не
можуть, вони формуються у процесі її виховання, навчання, взаємодії з
навколишнім середовищем.
Окрім спадковості, важливими
взаємозв’язаними чинниками розвитку та формування особистості є середовище та
виховання.
Середовищем вважають
все, що оточує людину впродовж її життя: природні чинники (клімат, природні
умови та ресурси); сім я, близьке оточення; соціальні умови існування, або
комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають
на її розвиток. У середовищі людина соціалізується, тобто засвоює необхідний
для життя у суспільстві соціальний досвід, цінності, норми та настанови,
залучається до системи соціальних зв’язків.
Соціалізація залежить від макрочинників (суспільство,
держава, планета, світ і космос), мезочинників (етнокультурні умови і тип
поселення, в яких живе і розвивається людина) та мікрочинників (сім’я, дитячий
садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні організації, товариства
однолітків, засоби масової комунікації та інші інститути виховання). Вони
по-різному впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах
науково-технічної революції, змінюється і їх питома вага в соціалізації
підростаючих поколінь.
Головним критерієм соціалізованості особистості є не міра
її пристосування, конформізму, а міра її незалежності, впевненості, розкутості,
ініціативності, що виявляється у реалізації соціального в індивідуальному,
забезпечує реальне відтворення людини і суспільства.
Виховання реалізується як спеціально організований, цілеспрямований процес спрямований на
формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком через
взаємодію вихователя і вихованця.
Виховання виконує дві основні
функції: упорядковує увесь спектр впливів на особистість і створює умови для
прискорення процесів соціалізації з метою розвитку особистості.
Виховання вносить у долі людей різний внесок: від
незначного до максимально можливого. Вихованням можна багато досягти, але
повністю змінити людину не можна. Гасло “виховання може все”, з яким
неодноразово виступала педагогіка, себе не виправдало.
Спеціальні дослідження показали, що виховання здатне
забезпечити розвиток певних якостей, лише спираючись на закладені природою
задатки. Виховання малят мавпи в однакових з дитиною умовах показало, що малята
мавпи, маючи такі самі контакти з людьми, отримуючи добре харчування і догляд,
тим часом не набувають жодної психічної якості, властивої людині (дослідження
Н. І. Ладигіної-Котс) .
Результативність виховного впливу залежить від
відповідності мети, змісту і методів виховання не тільки досягнутому рівню
розвитку дитини – “рівню актуального розвитку”, а й “зоні
найближчого розвитку” (Л. С. Виготський).
Виховання є головною силою, яка здатна сформувати
повноцінну особистість.
3. Вікова періодизація. Нерівномірність розвитку:
акселерація
Молодший шкільний вік
Важливими показниками цього періоду
є готовність дитини до навчання, яка виявляється у навичках до розумових
зусиль, зосередженості у роботі, вмінні слухати вчителя і виконувати його
завдання. Пізнавальна діяльність відбувається переважно в процесі навчання.
Пам’ять молодшого школяра є наочно-образною, мислення розвивається від
емоційно-образного до образно логічного.
Позначений бурхливим ростом і
розвитком організму. Нові переживання підлітка пов’язані зі статевим
дозріванням, хоча воно не є визначальним. Сприймання перебуває у стадії
становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність пам’яті. Для
підлітка характерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграє
спілкування, посилюється прагнення дружити. Підлітковий період потребує певної
диференціації в організації життя хлопців і дівчат. Наприкінці цього періоду
перед учнями реально постає завдання вибору професії.
Це період формування світогляду,
самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна
діяльність. Пам’ять старшокласника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати
і узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується науковими термінами,
увиразнюється і конкретизується. У них формуються стійкі професійні інтереси.
Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.
Всередині кожної вікової групи
існують значні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і
виховання. їх називають індивідуальними особливостями (темперамент, характер,
здібності та ін.).
Темперамент – індивідуально-типологічна характеристика людини, яка
виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу її
психічних процесів.
Залежить темперамент від
світогляду, характеру, освіти, виховання і позначається на всіх сторонах
психічного життя й діяльності людини.
Характер – комплекс сталих психічних властивостей людини, що
виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці,
колективу, до самої себе.
Як і світогляд, характер є стрижнем
особистості, визначає її індивідуальність.
Здібності – психічні властивості індивіда, що є передумовою
успішного виконання певних видів діяльності.
До загальних здібностей, які
виявляються в усіх видах людської діяльності, відносять загальні розумові
здібності, пам’ять, увагу та ін.
Педагогічна періодизація: 1. Немовля (1-ий рік життя). 2. Перед-дошкільний вік (від
1 до 3 pp.). 3. Дошкільний вік (від З до 6 pp.): а) молодший дошкільний вік (3
– 4 pp.); б) середній дошкільний вік (4-5 pp.); в) старший дошкільний вік (5-6
pp.). 4. Молодший шкільний вік (6-10 pp.). 5. Середній шкільний вік (10 – 15
pp.). 6. Старший шкільний вік (15 – 18 pp.).( І.П.Підласий)
На розвиток і виховання особистості
суттєво впливає процес акселерації.
Акселерація (лат.
acceleratio – прискорення) – прискорений індивідуальний розвиток, за якого
середньо фізичні та психофізіологічні константи дитини або підлітка
випереджають оптимальні.
В результаті акселерації, що наступила в 70-х pp.
фізіологічне дозрівання організму починає випереджати темпи розумового,
психічного, соціального розвитку. Утворюється невідповідність, яку можна
виразити так: тіло росте швидше, ніж
визрівають психічні функції, які є основою інтелектуальних, соціальних,
моральних якостей. До 13-ти — 15-ти років у дівчаток, а до 14-ти – 16-ти
років у хлопчиків фізіологічний розвиток організму завершується і майже досягає
рівня дорослої людини, чого не можна сказати про духовний розвиток.
Про темпи акселерації свідчать наступні дані: за три
десятиліття зріст у підлітків збільшився в середньому на 13—15 сантиметрів, а
вага – на 10-12 кілограмів у порівнянні з їхніми ровесниками 50-х років.
Серед основних причин акселерації називають: загальні темпи
прискорення життя, поліпшення матеріальних умов, підвищення якості харчування й
медичного обслуговування, покращення догляду за дітьми в ранньому віці,
позбавлення багатьох тяжких дитячих хвороб. Відзначаються й інші причини –
радіоактивне забруднення навколишнього середовища, зменшення кількості кисню в
атмосфері, що сприяло розширенню грудної клітки, а за цим і зростання всього
організму. Очевидно, акселерація обумовлена комплексом впливів багатьох
факторів.