Основні концепції політичної влади
Основні концепції
політичної влади
Розмаїття підходів
дослідників до влади як соціального явища знайшло своє відображення в основних концепціях
влади.
Нормативно-формалістична концепція. Згідно з нею джерелом і змістом влади є система норм, передусім, правових.
Інколи цю концепцію називають легітимістською. Вона виходить з того, що закон виступає
і як правовий, і як моральний чинник, який має юридичну силу.
Органістична концепція. Її змістом є різні версії функціоналізму, структуралізму й солідаризму,
що визначають загальносуспільні функції влади, які применшують або ігнорують її
класовий характер. Наприклад, за структурно-функціоналістською теорією влада — це
особливий вид відносин між управляючими і підлеглими. Роль особи в політичній системі
чітко визначена: підтримка існуючої суспільної системи.
Суб’єктивно-психологічна концепція. Вона пояснює владу як вроджений інстинктивний потяг людини до влади, панування
аж до агресії. Серед доктрин — біхевіористська
теорія влади. Вона орієнтує на дослідження індивідуальної поведінки людей
у сфері владних відносин, а прагнення до влади проголошує домінуючою рисою людської
поведінки і свідомості. Владу тлумачить і як мету, і як засіб.
Індивідуалістично-соціологічна концепція. Її прихильники розглядають владу як гру інтересів — особистих суперечностей
між свободою одних та її обмеженнями щодо інших.
Марксистська концепція влади. Беручи за основу передусім економічні інтереси, що визначають зміст і форму
реалізації класових інтересів, вона тлумачить політичну владу як панування певного
класу. За Марксом, той клас, який володіє засобами виробництва, а отже, й більшою
частиною національного багатства, диктує свою волю в суспільстві. У його руках державна
влада, що захищає його ж інтереси.
Нині популярноює реляціоністська теорія влади (П. Блау, Дж. Картрайт та ін.), яка тлумачить
владу як міжособові стосунки, що дають змогу здійснювати вольовий вплив на індивіда
і змінювати його поведінку. Тому американський соціолог П. Блау визначає владу як
здатність одного індивіда (чи групи) нав’язувати свою волю іншим, не нехтуючи такими
засобами, як страх, покарання тощо.