Держава і громадянське суспільство

Держава і громадянське суспільство

Громадянське суспільство – це сфера соціального життя, в якій люди взаємодіють
самостійно і автономно щодо держави.

Характеризуючи
взаємовідносини між громадянським суспільством і державою, слід підкреслити, що
суспільство повинне мати пріоритет над державою, а не навпаки, бо остання існує
як регулятор суспільних відносин і гарант здійснення прав особи.

Згідно
з сучасним поняттям, поряд з державою повинно існувати громадянське суспільство,
але так, щоб ці дві сили перебували в діалектичному взаємозв’язку. Головне для держави
– створення передумов для формування плюралізму державних і приватних суб’єктів,
тобто потрібна держава, яка б більше гарантувала соціальні права і менше займалася
оперативним управлінням.

Від
ступеня розвиненості громадянського суспільства залежить ступінь демократизму держави.
Без держави нема громадянського суспільства, без останнього неможлива правова держава.

Партнером
держави громадянське суспільство виступає лише у правовій державі за демократичного
політичного режиму. Вони є сторонами одного цілісного буття людини і сучасного цивілізованого
суспільного буття.

Зв’язок
громадянського суспільства й держави проявляється й через права і свободи особи.
З одного боку, конституційне проголошення і закріплення прав і свобод особи є політико-правовою
основою розмежування громадянського суспільства й держави.

З другого
боку, права і свободи є найголовнішою ланкою, котра з’єднує громадянське суспільство
й державу: завдяки наявності у громадян політичних прав вони підпорядковують державу
своєму впливові та здійснюють контроль над нею.

Держава покликана створювати найоптимальніші умови для
розвитку громадянського суспільства, не втручатись у сферу реалізації приватних
інтересів, а розвинене громадянське суспільство, у свою чергу, є соціальною базою
демократичної, правової соціальної держави.

Формою взаємодії держави
і громадянського суспільства є політичний режим як система методів і засобів здійснення
політичної влади, а різні типи політичних режимів — демократичний, авторитарний
і тоталітарний — є різними способами цієї взаємодії.

Головною особливістю тоталітарного
політичного режиму є всеосяжне одержавлення суспільного і приватного життя, тотальний контроль держави над суспільством і громадянами, який спирається на систематичне використання насильства. За тоталітаризму суспільство не справляє відчутного впливу на державу. Суспільство не мало реальних засобів впливу на державу. Вибори до представницьких органів влади і самі ці органи мали формальний характер. Інші засоби прямої демократії або не використовувалися зовсім, або також були формальними. Не було багатопартійності, діяльність громадських організацій спрямовувалась і жорстко контролювалась комуністичною партією. Це ж саме стосувалось і засобів масової інформації.

За тоталітарного режиму
держава фактично поглинає громадянське суспільство. Зародки цього суспільства існують хіба що в сім’ї, домашньому господарстві, церкві, хоча й вони не позбавлені довільного втручання держави чи одержавленої партії. 

Головною особливістю авторитарного
політичного режиму є зосередження державної влади в одному її органі, в руках однієї особи чи групи осіб і здійснення влади здебільшого з опорою на примус. За авторитарних режимів зберігається автономія особи й суспільства в неполітичних сферах, існує недержавний сектор економіки, держава не здійснює тотального контролю над суспільством, не нав’язує йому єдину ідеологію. Авторитаризм формально може припускати поділ влади, багатопартійність, виборність органів державної влади тощо. Проте реально державна влада зосереджується в руках глави виконавчої влади. 

Вибори до представницьких органів влади мають формальний характер, переважають силові методи правління. Це означає, що наявне громадянське суспільство не контролює державу. 

Партнером держави громадянське суспільство виступає лише у правовій державі за демократичного політичного режиму.

Правова держава не може
існувати без громадянського суспільства. Особливість їх взаємодії за демократичного
політичного режиму полягає в тому, що громадянське суспільство підпорядковує собі
державу і контролює її. Зв’язок громадянського суспільства з державою, його вплив
на неї грунтується передусім на принципах демократії. Вихідним із них є принцип
народного суверенітету, який проголошує народ єдиним джерелом і верховним носієм
влади в суспільстві. А це означає, що влада держави, її суверенітет похідні від
суверенітету народу, що громадянське суспільство створює державу для задоволення
власних потреб, а не заради неї самої, що держава не повинна вивищуватися над суспільством
і покликана слугувати йому, що, зрештою, чиновники існують для громадян, а не навпаки.
Усвідомлення громадянами саме такого співвідношення між громадянським суспільством
і державою має принципово важливе значення для формування їх демократичної політичної
культури.

Найповніше зв’язок громадянського
суспільства й держави проявляється через права і свободи особи. З одного боку, конституційне
проголошення і закріплення прав і свобод особи є політико-правовою основою розмежування
громадянського суспільства й держави. З другого боку, права і свободи є найголовнішою
ланкою, котра з’єднує громадянське суспільство й державу; завдяки наявності у громадян
політичних прав вони підпорядковують державу своєму впливові та здійснюють контроль
над нею.