Основні підходи до визначення етнічності
Основні підходи до визначення етнічності
У західній, передусім американській, соціології
термін “етнічність” – найчастіше застосовується для характеристики
етнічних меншин і діаспорних груп. Поряд з цим із вуст її представників нерідко
лунають скептичні заяви, буцімто, етнічність є “комічною реальністю”,
“парадоксальною на практиці, невловимою в теорії” (М. Новак). Щодо
вчених пострадянських країн, то вони широко використовують її визначення, дане
у вступній статті згадуваного журналу “Етнічність” (1974). Його суть
зводиться до трактування етнічності як суміші спільних і тривких цінностей,
вірувань, норм, смаків, самосвідомості, що визначають природу певної етнічної
суспільності, яка для продовження існування прагне зберегти свою ендогамність.
Отже, поняття “етнічності” складає
сукупність і нерозривну єдність обов’язкових специфічних ознак етносу. Їхню
суть розкривають три головні взаємопов’язані аспекти:
• етнічність завжди передбачає ідентифікацію між
різними етнічними групами за принципом «ми» – «вони», а також
самоідентифікацію етнофора всередині етнічної спільноти. Підходячи до цієї
проблеми з історико-ретроспективного погляду, зауважимо, що кровній
спорідненості (антропологічним ознакам) тут відводиться дедалі менша роль
порівняно зі зростаючою значущістю комплексу етнокультурних рис. Для
етнічної типологізації особливе значення має історична батьківщина, адже представники
різних етнічних груп (наприклад, цигани, евенки та ін.) усвідомлюють свою
відмінність на основі країни народження та приналежності до різних
локальних груп;
• етнічність не може існувати поза
взаємостосунками між окремими спільнотами, тому вона проявляється,
передусім, через їхнє порівняння. Вирішальним фактором існування
етнічності є самоусвідомлення своєї самобутності (приналежності), тому для
її збереження не є обов’язковими спільність мови, території та деяких
культурних елементів. Етнічність залишається реальністю до того часу, доки
одна етнічна група усвідомлює свою відмінність від іншої;
• етнічність є тією системою традиційних
символів, що сприяють збереженню внутрішньої єдності та консолідації
членів етнічної спільноти.
Вчені по-різному трактують природу етнічності. Можна
виокремити три основні концепції, які поясняють її: примордіалістська, інстру-
менталістська та конструктивна.
- Примордіалістська (прадавній, споконвічний, первісний) концепція етнічності сформулювалася в
60-х рр. ХХ століття. Її автори розглядають етнічність як вроджену
властивість людини. Етнічність – постійна характеристика людського буття,
вона супроводжує людину від народження до смерті.
Кожній людині як особистості властиве почуття
спорідненості з членами своєї етнічної групи, корені якого – у місці
народження, кровних зв’язках, релігії, мові та стилі міжособистісних та
суспільних взаємин. Ці зв’язки являють собою “даність” людської особистості.
Навіть змінюючи своє становище в соціальній
стратифікації суспільства, людина неспроможна змінити свою етнічність.
Етнічність українця як бідного, так і багатого – однакова. Така ж сама вона і в
українця України, Росії, США, Канади чи Бразилії. Адже, за логікою примордіа-
лістів, представники етнічної групи пов’язані “примордіальними зв’язками”,
солідарні з цінностями та пріоритетами власної спільноти. Тобто однаково
спілкуються рідною мовою, святкують, зазвичай мають за родичів українців тощо.
Відомий британський етнолог Ентоні Сміт виділив такі
атрибути етнічної групи:
- етнонім (групова власна назва);
- міф про спільних предків;
- спільна історична пам’ять;
- елементи спільної культури;
- зв’язок з конкретним рідним краєм;
- почуття солідарності у значної частини
населення.
У цілому всі прибічники примордіалізму розглядають
етноси як реально існуючі людські спільноти, що характеризуються такими рисами:
• спільною територією проживання;
• біологічним самовідтворенням;
• культурно-побутовою єдністю;
• самосвідомістю та самоідентифікацією.
- Інструменталістська (знаряддя) концепція етнічності виникла в 70-х рр. ХХ століття в США як
реакція на неспроможність примордіалізму пояснити пожвавлення національних
рухів у сучасному світі. Цей напрям ще називають теорією ситуативної, або
мобілізованої, етнічності.
На відміну від примордіалістів, творці
інструментального підходу орієнтуються не на пошук об’ єктивних основ
етнічності (вони сприймають існування етносу як факт), а на виявлення тих
функцій, що виконують етнічні співтовариства. Ґрунтуючись на функціоналізмі і
прагматизмі, прихильники інструменталізму вважають етнічність продуктом
етнічних міфів, що створюються для досягнення визначеної вигоди і одержання
влади. У цьому контексті етнічність розуміють як ідеологію, що формує еліта з
метою мобілізації мас на боротьбу за владу.
Етнічність інструменталісти трактують як почуття
солідарності, сформоване у великої групи людей за певних обставин. Етнічність –
це своєрідне джерело ресурсів, до яких звертаються лідери задля досягнення
поставленої мети. Ця мета переважно є політичною.
У звичайних умовах етнічність не проявляється або є
латентною (прихованою). Про неї згадують тоді, коли виникає необхідність.
- Конструктивістська (побудова) концепція етнічності – своєрідна спроба поєднати два попередні
підходи трактування етнічності. Конструктивісти не заперечують примордіа-
льності (первинності) етнічних спільнот, але подальший їх розвиток
розглядають через призму соціальної структури суспільства.
Прихильники конструктивізму формують основну тезу
таким чином: етносів не існує, існують етнічні групи або ж культурні спільноти.
Їх можна сконструювати, адже головне знаряддя такої конструкції – вироблення
спільного уявлення про спільну історичну долю.
Російський етнолог-конструктивіст Валерій Тишков
твердить: будь-яка соціальна, релігійна чи діалектна група упродовж 160-180 рр.
може стати етнічною групою (етносом), якщо її членам нав’язати думку про
спільне походження. Так, етноси можна конструювати. У своїй праці “Реквієм по
етносу” В. Тишков нагадує про “дрейф етноідентично- сті” в сучасному
урбанізованому світі. На зміну етнічній ідентичності приходить громадська
ідентичність (нація – громадянство). Він ратує за єдину російську громадянську
ідентичність поряд із багатоманітністю культур, які мають етнічну основу.
Взагалі, конструктивізм акцентує увагу на сучасних тенденціях зникнення
традиційних культур і виникнення націй сучасного типу.
Перенніалістський, або – “природний” підхід пов’язує
виникнення націй з вродженою здатністю людей відчувати психологічний комфорт,
перебуваючи в групі подібних, з їх прагненням консолідуватись у такі групи,
утворювати окремі політичні одиниці, відділяючись від інших, більших і
культурно неоднорідних політичних одиниць. Пояснюючи відмінність націй від
інших спільнот, прихильники цієї інтерпретації націй наголошують на ролі
етнічної серцевини (стрижня, ядра, осердя), території та культури в утворенні
націй, підкреслюють закоріненість націй у минулому. Політичний чинник
представники цього напряму також вважають важливим, але підпорядкованим меті
збереження й примноження культурних цінностей, якими володіє певний народ.
Етнічність виконує ряд важливих
функцій: регулює міжособистісне і групове спілкування на основі традицій,звичаїв загальновизнаних стійких цінностей (регулятивна функція), виступає як
фільтр в суперечливому потоці інформації, просіюючи її, з погляду
загальноприйнятих культурних цінностей та ідеалів (інформаційна функція);
забезпечує людині психологічну стійкість в нестабільній навколишньому
соціальному середовищі (захисна функція). Етнічність може стати ефективним
засобом досягнення певних економічних чи політичних цілей (мобілізаційна
функція), а також визначати характер поведінки людини (групи) у процесі
етнічної мобілізації, виходячи з відповідності або невідповідності дійсності
етнонаціональним інтересам (мотиваційна функція). Дві останні функції носять
непостійний, ситуативний характер.
Хотілося б звернути увагу на
виключно значиму роль захисної функції етнічності в складних умовах суспільних
трансформацій . У важкі хвилини життя людина шукає порятунок і підтримку в
сім’ї (мій дім – моя фортеця), серед рідних і близьких. Рівним чином
надходять і етнічні спільності, для яких підтримуючим фактором є етнічна
солідарність. Після розпаду радянської системи, втрати стійкої державної
соціальної ідентичності людям потрібні були нові орієнтири для відновлення
стабільності. Звідси і той сплеск етнічної ідентичності в пошуках соціального комфорту
в рамках культурно однорідних спільнот .