Типологія груп інтересів

1. Типологія груп інтересів

Група інтересів — це свідоме об’єднання людей на ґрунті спільності потреб та
інтересів, що прагне впливати на владу задля відображення своїх інтересів у
курсах державної політики. Групи інтересів — це переважно добровільні організації
різного спрямування (професійні, молодіжні, феміністські, релігійні, культурні
тощо), які мають значну автономію. Такі організації, не претендуючи на
політичну владу, прагнуть впливати на неї для забезпечення своїх специфічних
інтересів.

Одну з перших
класифікацій груп інтересів запропонував Г. Алмонд, який поділяв їх на:

— дезорієнтовані групи, які не мають
жодних інституційних основ та об’єднують людей, що протестують проти конкретної
політики;

— групи, які не мають характеру асоціацій,
тобто ті, які ґрунтуються на класовій, культурній або етнічній ідентичності,
висловлюють свої інтереси безпосередньо через індивідів, сім’ю та релігійні
інституції;

— інституційні групи інтересу — групи,
які фактично наявні у більших організаціях, зокрема, політичних партіях і
законодавчих органах влади;

— асоціації — специфічні групи
інтересу висловлення інтересів (профспілки, організований бізнес).

Політологи
також виокремлюють спонтанні, організовані та інституційні групи інтересів. За ступенем
гласності в їх функціонуванні групи поділяють на відкриті (явні) та приховані (латентні); за тривалістю існування — на стійкі та тимчасові.

Німецький
політолог Ульріх фон Алеман запропонував таку типологію груп інтересів залежно
від п’яти різних суспільних сфер діяльності:

1.
Організовані інтереси в економічній сфері та в сфері праці: підприємницькі
об’єднання та об’єднання самостійних категорій працівників; профспілки;
споживчі спілки.

2.
Організовані інтереси в соціальній сфері: об’єднання захисту соціальних прав
(на зразок товариства сліпих); об’єднання соціальних досягнень (наприклад,
благодійні громадські спілки та заклади); групи самодопомоги (анонімних
алкоголіків тощо).

3.
Організовані інтереси у сфері дозвілля й відпочинку: спортивні спілки та
об’єднання;гуртки для спілкування і реалізації хобі.

4.
Організовані інтереси в сфері релігії, науки і культури: церкви, секти; наукові
асоціації; загальноосвітні гуртки, клуби з мистецтва.

5.
Організовані інтереси в суспільно-політичній сфері: духовні, етичні,
правозахисні об’єднання; громадсько-політичні об’єднання (екологічні, за
роззброєння, емансипацію жінок тощо).

2. Місце і роль груп тиску в
політичному процесі

Особливе
місце серед різних груп інтересів належить групам тиску. Термін “групи
тиску” вперше з’явився в США приблизно в середині 20 -х рр.. XX сторіччя.
Спочатку характеристика груп тиску була пов’язана зі специфічними способами
виконання ними своїх функцій. Вони розглядалися як організації, створені для
захисту інтересів і здійснення тиску на владу з метою домогтися прийняття таких
рішень, які відповідали б їхнім інтересам. Групи тиску – це ” деяке число
індивідів, які намагаються чинити тиск на уряд для досягнення своїх цілей
“.

Групи тиску
займають таке положення в суспільстві і його окремих сферах, при якому їх так
чи інакше зачіпають прийняті в державі рішення, в силу чого вони просто
зобов’язані включатися в управління. Діяльність даних груп – це не просто тиск
на владу зверху, збоку або знизу, а механізм ієрархічного узгодження рішень,
перерозподілу влади шляхом укладення угод між бюрократією та небагатьма
привілейованими групами.

Асоціації
подібного роду прагнуть надати цілеспрямований вплив на політичний процес, але
при цьому не претендують на пряму участь в управлінні державою. Тим самим вони
уникають будь-якої політичної відповідальності за свої дії. Відмовляючись від
претензій на вищу політичну владу, вони весь свій вплив зосереджують на
вирішенні конкретних господарських питань, на управлінні державою. Причому якщо
інші групи інтересів можуть пред’являти вимоги один до одного, то групи тиску
роблять це тільки по відношенню до органів влади.

До
особливостей дій груп тиску можна віднести і те, що вони активні в основному
тільки в сфері прийняття (виконавчих чи законодавчих) рішень. У силу цього їх
відрізняє нечисленність контактів з масами, зв’язок лише зі специфічними, а не
загальними інтересами, більш вузький набір засобів, що застосовуються в
політичній грі, менш публічна діяльність. Такі ж форми діяльності, як відбір
кандидатів на майбутні вибори, видання засобів масової інформації, освіта
фондів підтримки кандидатів і т.п., є, швидше, винятком, ніж правилом їх
взаємовідносин із суспільством і владою.

Як основні
форм і способів вирішення своїх завдань групи тиску використовують поради,
рекомендації, консультації для відповідальних осіб і органів управління,
допомога політикам і управлінцям в складанні промов, сприяння їм у виконанні
рішень, забезпечення зв’язку з пресою, фінансування політичних груп, робота у
депутатських комісіях, виступи на слуханнях, неофіційні контакти, інспірування
листів і телеграм (підтримки або протесту), контроль за законами при
співпраці з адміністрацією і т.д. У той же час в їх арсенал входять шантаж,
надання відповідальним особам незаконних послуг, погрози, підкуп, фінансова
підтримка нелегальних об’єднань, контроль за особистим життям політиків з метою
збору компромату і т.д. (причому ці методи особливо впливають на вперше обраних
депутатів). Таким чином, характер здійснення групами тиску своїх функцій
насамперед залежить від того, законні чи незаконні способи їх діяльності.

3. Поняття асоціативних та
неасоціативних груп інтересів

На основі
характеру групових зв’язків групи інтересів підрозділяють на асоціативні і неасоціативні.

Перші характеризуються як добровільні об’єднання, що
переслідують специфічні інтереси (підприємницькі організації, профспілки,
творчі союзи і т.п.). Неасоціативні групи інтересів, навпаки, носять
недобровільний характер (трудові колективи, етнічні спільності, клани), а їхня
діяльність менш постійна, ніж діяльність асоціативних.