Типи партійних систем

1. Типи партійних систем

Політичні партії, діючи у певному суспільстві утворюють певну партійну систему,
тобто систему відносин суперництва та співробітництва між існуючими у суспільстві
політичними партіями.

У найбільш загальному вигляді партійна система – це сукупність
зв’язків і відносин між партіями, які претендують на володіння владою в країні.

Для визначення типу партійної системи нерідко використовується кількісний
критерій (одно-, дво- і багатопартійні системи). До кількісного критерію часто додають
такі показники, як наявність або відсутність домінуючої партії або здатність до
укладення союзів, рівень загальності між партіями.

Багатопартійні
системи без монопольно панівної партії. За цієї форми багатопартійності жодна
партія не має у своєму розпорядженні абсолютної більшості у парламенті, а тому
змушена йти на різноманітні політичні союзи, щоб створити коаліційний уряд.
(Бельгія, Данія, Нідерланди та ін.)

Багатопартійні
системи з монопольно панівною партією. За цієї форми абсолютна парламентська
більшість належить одній партії.

Двопартійні
системи – характерною рисою є монопольне панування на політичній арені двох
головних партій, які поперемінно змінюють одна одну. Одна з цих партій виступає
в ролі правлячої, інша – опозиційної. Час від часу вони міняються місцями.
Подібна система створює серйозні перешкоди для формування інших партій.

Класичним зразком є двопартійна система США. Більше ста років на
політичній арені США монопольно панують дві головні партії – Республіканська і
Демократична.

Однопартійні
системи існують у країнах з авторитарними політичними режимами, де
багатопартійність ліквідовано й установлено монополію однієї партії
(Демократична Республіка Конго, Камерун та ін.).

Система “двох з половиною партій”. Одна з двох провідних
партій країни, перемігши на виборах, може сформувати уряд, лише блокуючись з третьою,
менш сильною партією. Така модель існує в Німеччині.

Соціолог Джованні Сарторі взагалі відкинув троїсту класифікацію партійних систем і запропонував їх поділити на: однопартійні, партії-гегемони, домінуючі партії, двопартійні, помірно багатопартійні, вкрай багатопартійні, атомізовані. На думку Джованні Сарторі, існує сім типів партійних систем, що лежать між полюсами однопартійної (моноідеологічної) і атомізованої (вкрай поляризованій ідеологічно, ідейно різнорідної) систем. Проміжні типи (системи з партією-гегемоном, домінуючою партією, двопартійні, обмеженого плюралізму і радикального плюралізму) відображають різноманітні стадії і варіанти ідеологічного плюралізму, що супроводжують діяльність однієї або декількох політичних партій.

2. Поняття
фракції

Фракція – група
політичних діячів, об’єднана подібними політичними поглядами всередині більш
широкої організації.

Депутатські фракції – це об’єднання депутатів, сформовані на основі
партійної приналежності. До складу депутатської фракції можуть входити й
позапартійні депутати, які підтримують програмні документи відповідної партії.

Депутатські групи формуються на позапартійній основі й об’єднують
депутатів, які поділяють однакові або схожі погляди з питань державного і
соціально-економічного розвитку.

Депутат може входити до складу тільки однієї депутатської групи або
фракції. Голова Верховної Ради України і його заступники не входять до їх
складу.

Головною ознакою політичної фракції є наявність особливої
ідейно-політичної платформи і групової дисципліни, яка підноситься її членами
нерідко понад загальнопартійну дисципліну. Фракційна діяльність нерідко стає
основною причиною підривуавторитетупевної партії, а також створення
нових політичних партій.

Фракційна діяльність у парламенті з багатопартійною системою є нормальним
і корисним явищем, що забезпечує відображення та захист інтересів різних
соціальних груп, класів і верств населення. У парламентську фракцію, таким
чином, можуть входити як депутати однієї політичної партії, так і декількох
партій (тобто політичної сили — об’єднання близьких за платформами
партій). У такому разідепутатипарламентської фракції об’єднуються
для провадження спільної політичної лінії.

Зазвичай правила створення парламентських фракцій регулюються
внутрішнімзаконодавством, найчастішеконституцією(визначає
загальні засади фракційної діяльності), регламентом парламенту і профільнимизаконами.