Правові засоби формування інфраструктури аграрного ринку

§ 4. Правові засоби формування інфраструктури
аграрного ринку

Для ефективного функціонування аграрного ринку
потрібно забезпечити функціонування необхідної ринкової інфраструктури. Якщо
ринкову економіку ми визначаємо як суспільну систему ви­робництва й розподілу
матеріальних благ, що ґрунтується на віль­ній торгівлі суб’єктів різних форм
власності та ціноутворенні, які регулюються конкуренцією і співвідношенням
попиту й пропози­ції, то під інфраструктурою ринку ми маємо на увазі ті
інституції і засоби, які забезпечують виробництво й реалізацію виробленої продукції.
Інфраструктура аграрного ринку передбачає наявність інституцій, які
забезпечують постачання сільськогосподарських товаровиробників необхідними для
виробництва ресурсами: насін­нєвим і садивним матеріалом, племінними тваринами,
технікою й пально-мастильними матеріалами, засобами захисту рослин і тва­рин,
надають маркетингові й консультаційні послуги, забезпечу­ють кредитування й
страхування сільськогосподарського вироб­ництва, його юридичне обслуговування,
бухгалтерський облік та аудит, сертифікацію та експертизи, переробку
сільськогосподар­ської продукції, меліоративні, транспортні, складські,
охоронні, техсервісні та інші послуги, необхідні для здійснення сільськогос­подарського
виробництва. Інфраструктура аграрного ринку вклю­чає в себе також інституції,
які забезпечують реалізацію виробле­ної продукції, її маркетинг та рекламу.
Крім того, цілком ринко­вими інституціями можна вважати створення аграрних
третей­ських судів.

Якщо проаналізувати чинне законодавство
України про форму­вання інфраструктури аграрного ринку, то можна побачити, що
за­конодавець не має чіткої моделі інфраструктури аграрного ринку, через це
його формування відбувається стихійно, а не комплексно. Законодавство України
передбачає стимулювання створення таких ринкових інституцій на селі: сільськогосподарські
товаровиробни­ки, засновані на приватній власності (акціонерні товариства, сіль­ськогосподарські
кооперативи, приватні підприємства, спільні під­приємства, фермерські
господарства, агрофірми, агрокомбінати то­що), інституції з реалізації сільськогосподарської
продукції (аграр­ні біржі, агроторгові доми, гуртові ринки, аукціони, ярмарки,
під­приємства фірмової торгівлі, торговельні центри та комплекси, інс­титуції
зовнішньоекономічної торгівлі), фінансові інституції (кре­дитні спілки,
земельні чи аграрні банки, іпотека та фінансовий лі­зинг), інституції
фондового ринку (національний депозитарій, фондові біржі, незалежні
реєстратори тошо), розрахунково-клірин­гові системи, страхові компанії,
сільськогосподарські дорадчі служ­би тощо.

І хоча автори аграрної реформи звітують, що на
селі створено близько 60 кооперативних агроторгових домів, майже 1 тис. сіль­ськогосподарських
обслуговуючих кооперативів, майже 300 сіль­ськогосподарських кредитних спілок; вони
ж констатують, що формування інфраструктури
аграрного ринку відбувається повіль­но’. Річ у тім, що істотним недоліком
аграрної реформи є зосеред­ження уваги на формальному боці питання, при цьому
мало уваги приділяється ринковій просвіті селян. Будь-які реформи слід почи­нати
із просвітницької кампанії, і тільки коли селяни зрозуміють основи
господарювання в ринкових умовах, вивчать основні економіко-правові терміни;
вони почнуть користуватися послугами відповідних структур і навіть самі
формувати інфраструктуру аграр­ного ринку. Для того щоб створити ефективно
діючу інфраструкту­ру аграрного ринку, потрібно забезпечити ініціативу
“знизу”, а не формувати ринок адміністративними методами
“згори”.

В Україні законодавство в основному
сформоване; воно спря­моване на формування ринкової інфраструктури. Важливими
рин­ковими галузями та інститутами є: підприємницька, банківська, біржова
галузі права, інститути банкрутства, промислово-фінансо­вих груп, спільного
інвестування, фінансового лізингу, іпотеки, цінних паперів та ін. Однак ці
інститути передбачають тільки дея­кі особливості формування інфраструктури
аграрного ринку. Виня­ток становить інститут агроторгових домів; його ми й
розглянемо докладніше.

На виконання постанови Кабінету Міністрів
України від 17 лис­топада 1995 р. № 916 “Про прискорення організації
біржового сіль­ськогосподарського ринку”
наказом Мінсільгосппроду і Української
академії аграрних наук від 18 березня 1996 р. № 85/17 затвер­джено Типове
положення про міжрегіональний та районний агроторговий дім, яке встановило
правові засади створення та функціо­нування в Україні агроторгових домів.
Агроторговий дім слід відріз­няти від аграрної біржі, утворюваної відповідно до
Закону України від 10 грудня 1991 р. “Про товарну біржі” Останній
визначає товар­ну біржу як організацію, що об’єднує юридичних і фізичних осіб, які
здійснюють виробничу й комерційну діяльність, і має на меті надання послуг в
укладенні біржових угод; з виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на
товари; вивчення, упорядкування й по­легшення товарообігу і пов’язаних з ним
торговельних операцій. Товарна біржа діє на основі самоврядування,
господарської самос­тійності, є юридичною особою, має відокремлене майно,
самостій­ний баланс, власні поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатку
зі своїм найменуванням. Істотною відмінністю товарної біржі від агроторгового
дому є те, що товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має
на меті одержання прибутку, тобто вона, згідно із законом, є неприбутковою
організацією.

Агроторговий дім, на відміну від товарної
біржі, є підприємс­твом, створеним у формі господарського товариства.
Засновника­ми агроторгового дому можуть бути будь-які суб’єкти аграрного права,
зокрема обслуговуючі кооперативи, сервісні центри, аграрні банки та страхові
установи. В агроторговому домі може передбача­тися дійсне й асоційоване
членство. Основними завданнями між­регіонального га районного агроторгових
домів є:

– організація аграрних ринків у зоні дії
агроторгових домів та забезпечення їх взаємодії з міжрегіональними ринками
сільськогосподарської продукції;

– координація дій товаровиробників регіону
(району) з накопичення, та реалізації сільськогосподарської продукції через
систему аграрних бірж України, формування лотів сільськогосподарської продукції
і переробки, що виставляються на торги;

– сприяння товаровиробникам в одержанні
максимальних прибутків від реалізації сільськогосподарської продукції, сировини
та продукції їх переробки;

– вивчення та аналіз ринкової ситуації з
широкого переліку товарних груп, які можуть бути продані або куплені
сільськогоспо­дарськими, переробними, агросервісними, торговельними та іншими
підприємствами на внутрішньому та зовнішньому ринках;

– узгодження цін та інших умов, забезпечення
організації заготівлі продукції, її зберігання та відвантаження покупцям;

– забезпечення розрахунків із постачальниками
агроторгового дому з урахуванням інтересів товаровиробників і споживачів сільськогосподарської
продукції та постачальників матеріальних ресурсів для села;

– організація та контроль за місцевими
товарообмінними операціями на компенсаційній основі з дотриманням паритету цін
на продукцію сільського господарства і промисловості;

– надання підприємствам агентських послуг щодо
реалізації або придбання товарів і послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках;

– вивчення
стану організації виробництва
агропромислової продукції в зоні дії агроторгового дому, підготовка пропозицій
що­ до кооперації, інтеграції виробництва та реалізації такої продукції;

– вивчення стану фінансово-кредитного
обслуговування під­ приємства та розробка пропозицій щодо його поліпшення;

– зниження витрат на маркетинг, рекламу та
збут продукції на підприємствах району.

Основною формою діяльності міжрегіонального та
районного агроторгових домів є укладення та виконання агентських правочи-нів.
Агент — це агроторговий дім в цілому та окрема фізична осо­ба, яка перебуває в
складі найманого персоналу агроторгового до­му й реалізує або закуповує
продукцію відповідно до замовлень то­го чи іншого підприємства і за його
рахунок. Сільськогосподарське підприємство, що дає доручення агенту,
називається принципалом. Агентський правочин — це правочин між принципалом та
агентом, який визначає характер та обсяг доручення, розмір агентської ви­нагороди,
терміни дії та умови припинення правочину. Крім того, в останньому можуть
зазначатися: територія, кількість товару, ці­ни, момент виникнення права агента
на винагороду та терміни її виплати, обов’язки і права сторін. Агентська
винагорода — оплата агроторговому дому та агенту за виконання правочину. Вона
виз­начається як частка у відсотках від нетто-суми, що надходить у роз­порядження
принципала. Агенти, що діють у своїй країні, ймену-ються агентами-резидентами,
в інших країнах — імпортними (екс­портними) агентами. Агенти можуть бути
універсальними — з пра­вом виконання операцій лише в межах статутної діяльності
прин­ципала, спеціальними — для операцій спеціального характеру. Сто­совно
закордонних фірм-постачальників засобів виробництва та технологій
(консигнантів) міжрегіональний та районній агроторго­вий дім може виконувати
функції консигнатора, який реалізує ім­портну продукцію.

Міжрегіональні та районні агроторгові доми
обслуговують на­самперед позарайонні товарні потоки, тобто реалізують продукцію
за межі району та регіону, а також закуповують її на територію ра­йону та
регіону. Що ж до внутрішньорайонного обігу, то туї агро­торговому дому належить
роль посередника, що ініціює укладення контрактів. Предметом
торгово-посередницької діяльності міжрегі­онального та районного агроторгового
дому можуть бути ф’ючер-сні контракти та цінні папери.
Інформаційно-координаційна його діяльність полягає в акумулюванні, відповідній
обробці та поши­ренні на платній основі знеособленої інформації серед асоційова­них
членів і разових клієнтів щодо поточної кон’юнктури локаль­ного й зовнішніх
ринків через систему надання довідок. Крім того, агроторговий дім здійснює
рекламно-видавничу діяльність у місце­вій мережі радіомовлення й телебачення.
Міжрегіональні та районні агроторгові доми можуть бути членами аграрних бірж,
на яких, відкриваючи брокерські контори, здійснюють біржову торгівлю від імені
та за рахунок клієнта, чи безпосередньо від свого імені та за свій рахунок.

Окрім вищеназваних обов’язкових напрямів,
торговий дім може здійснювати й інші передбачені в його статуті види
діяльності: фі­нансово-інвестиційну; надання транспортних послуг; побутове
обслуговування; сервісно-ремонтне обслуговування; створення та експлуатація
мережі виробництва громадського харчування; надан­ня послуг з організації
відпочинку громадян, проведення спортив­них і культурно-масових заходів;
надання науково-технічних пос­луг із питань розробки програм, формування та
експлуатації інфор­маційних банків даних з питань економічного, правового,
науково-технічного й технологічного характеру тощо.

§ 5. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності
в аграрному секторі

Важливим напрямом аграрної реформи і
невід’ємною складо­вою аграрного ринку є забезпечення зовнішньоекономічної
діяль­ності в аграрному секторі. Правове регулювання зовнішньоеконо­мічної
діяльності здійснюється згідно із Законом України від 16 квітня 1991 р.
“Про зовнішньоекономічну діяльність”. Зовнішньо­економічна
діяльність визначається ним як діяльність суб’єктів гос­подарської
діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, що
побудована на взаємовигідних відносинах. Суб’єкта­ми зовнішньоекономічної
діяльності можуть бути всі суб’єкти аг­рарною права: як юридичні, так і фізичні
особи і навіть структур­ні підрозділи юридичних осіб, які взагалі не є
суб’єктами права (фі­лії, відділення, представництва тощо). Фізичні особи
набувають права здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту їх державної
реєстрації як суб’єктів підприємництва. Юридичні осо­би набувають таких прав із
моменту їх державної реєстрації. Жод­на додаткова реєстрація фізичних або
юридичних осіб як суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності не здійснюється.
Разом з тим, як­що суб’єкти аграрного права збираються імпортувати чи експорту­вати
товари, вони повинні стати на облік у відповідному митному органі згідно з
Порядком ведення обліку суб’єктів зовнішньоеко­номічної діяльності в митних
органах, затвердженим наказом Держмиткому України від 31 травня 1996 р. № 237.

Державне регулювання зовнішньоекономічної
діяльності здій­снюється шляхом встановлення певного режиму оподаткування,
зокрема ввізним податком на додану вартість, ввізним акцизним збором, митом і
митними зборами (останні не належать до подат­ків, але стягуються як плата за
послуги митниці), а також шляхом встановлення режиму ліцензування і квотування
щодо окремих ви­дів сільськогосподарської продукції. Ліцензування — особливий порядок видачі дозволів Міністерством
економіки та з питань єв­ропейської інтеграції України на експорт або імпорт
товарів. Кво­тування застосовується разом з ліцензуванням і передбачає зазна­чення
в ліцензії переліку товарів, які дозволяється експортувати чи імпортувати.

Залучення іноземних інвестицій до АПК України
і захист прав іноземних інвесторів регулюються законами України від 18 верес­ня
1991 р. “Про інвестиційну діяльність”, від 19 березня 1996 р. “Про
режим іноземного інвестування”. Особливим видом інвести­ційної діяльності
є інноваційна, яка передбачає розробку і створен­ня нового продукту, невідомого
раніше на ринку, з використанням високих технологій. Правове регулювання
інноваційної діяльності здійснюється згідно із Законом України від 4 липня 2002
р. “Про інноваційну діяльність”. Ним передбачено надання податкових пільг
інноваційним підприємствам. Суб’єктам аграрного права ре­комендується займатися
інноваційною діяльністю, в тому числі в зовнішньоекономічній сфері, оскільки
створення аграрних іннова­ційних підприємств може не тільки забезпечити
виробництво сіль­ськогосподарської продукції з використанням високих
технологій, але й передбачає можливість отримати податкові пільги, встанов­лені
законодавством.

Найчастіше здійснюваними видами
зовнішньоекономічної ді­яльності в аграрному секторі є, безумовно, експорт та
імпорт това­рів, робіт, послуг, створення спільних підприємств, міжнародна ко­операція.
Щодо режиму експорту, то держава, як правило, намага­ється його всіляко
заохочувати і підтримувати. Тому експорт, зазви­чай, здійснюється без сплати
мита з українського боку. Однак у де­яких випадках, якщо на внутрішньому ринку
відчувається дефіцит певних видів сільськогосподарської продукції, держава
впроваджує вивізні (експортні) мита, встановлює режим ліцензування та квоту­вання.
Здійснення бартерних (товарообмінних) операцій на зовніш­ньому ринку щодо
сільськогосподарської продукції, яка підпадає під режим ліцензування чи
квотування, регулюється Положенням про порядок реалізації на зовнішньому ринку
сільськогосподарської продукції, затвердженим наказом Мінсільгосппроду,
Мінекономіки, МЗЕЗ, Держмиткому від 18 січня 1994 р. № 37-19-1 -12/314. Особ­ливий
режим експорту й вивізне мито на живу худобу та шкіряну сировину впроваджені в
Україні згідно із Законом України від 7 травня 1996 р. “Про вивізне
(експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину”, та на насіння
олійних культур, згідно із Зако­ном України від 10 вересня 1999 р. “Про
ставки вивізного (експор­тного) мита на насіння деяких видів олійних
культур”.

Аграрно-правовий інститут імпорту
сільськогосподарської про­дукції є більш складним, ніж інститут експорту,
позаяк передбачає особливе правове регулювання згідно із Законом України від 17
липня 1997 р. “Про державне регулювання імпорту сільськогоспо­дарської
продукції”. Останній визначає тарифне й нетарифне регу­лювання імпорту
сільськогосподарської продукції. При
ввезенні сільськогосподарської продукції в Україну не дозволяється відстро­чення
сплати мита та податку на додану вартість, а також звільнен­ня від сплати мита
осіб, які мають пільги щодо його сплати. Від­повідно до Закону впроваджуються
сезонні ввізні мита на окремі категорії сільськогосподарської продукції. їх
розмір встановлюєть­ся у подвійному розмірі пільгових ставок на цю продукцію
згідно з Митним тарифом України, затвердженим Законом України від 5 квітня 2001
р. “Про митний тариф”. Сезонні мита діють протягом строку збирання і
закладення на зберігання аналогічної вітчизня­ної сільськогосподарської
продукції. Вони вважаються винятком із преференційних або пільгових режимів, у
тому числі з правочинів про вільну торгівлю, митні союзи, виробничу кооперацію
та інших подібних міжнародних правочинів, якщо це передбачено ними. Се­зонні
мита протягом часу їх дії заміщують ввізні (імпортні) мита, визначені Митним
тарифом України. Кабінет Міністрів України встановлює терміни дії сезонних мит
на сільськогосподарську про­дукцію та оприлюднює свої рішення за 45 днів до дня
їх запровад­ження. Строк сезонних мит не може бути меншим 60 або більшим 120
послідовних календарних днів.

Нетарифне регулювання імпорту продукції
тваринництва здій­снюється шляхом встановлення щорічних квот на її ввезення.
Кво­ти поточного року діють до дня проведення аукціону з їх продажу на
наступний рік та поширюються на імпортні поставки продукції тваринництва з усіх
країн. При цьому сільськогосподарська про­дукція, що підлягає квотуванню, не
звільняється від обкладання ввізним (імпортним) митом. Обсяг квоти стосовно
окремого виду (типу, сорту) продукції тваринництва не може перевищувати 10% від
обсягу виробництва аналогічної продукції в Україні року, що передує поточному.
Конкретний обсяг квоти в межах зазначених 10% визначається Кабінетом Міністрів
України відповідно до обся­гів вітчизняного виробництва окремого виду продукції
тваринниц­тва та обсягів її споживання (в тому числі імпортованої) в році, що передує
поточному. Квоти вважаються винятком із преференцій­них або пільгових режимів,
зокрема з правочинів про вільну тор­гівлю, митні союзи, виробничу кооперацію та
інших подібних між­народних правочинів, якщо це передбачено останніми.

Щорічні квоти на ввезення імпортної продукції
тваринництва реалізуються за кошти на аукціонах, які провадяться
Мінагрополі-тики України протягом 60 календарних днів з дня оприлюднення
статистичних даних щодо фактичних обсягів вітчизняного вироб­ництва продукції
тваринництва та обсягів її споживання (в тому числі імпортованої) в році, що
передує поточному. Квоти, що ли­шаються нереалізованими протягом зазначеного
строку, подальшій реалізації або використанню не підлягають. За проведення
аукціо­ну з покупців імпортних квот стягується державне мито в розмірі, передбаченому
законодавством. Доходи, отримані від продажу квот, зараховуються до Державного
бюджету України. Інформація щодо дати запровадження та розміру квот на
продукцію тваринництва, а також відомості щодо проведення
аукціонів з продажу та­ких квот оприлюднюються в офіційних періодичних виданнях
Вер­ховної Ради України та Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за ЗО
календарних днів до дня проведення відповідного аукціону. Квота вважається
реалізованою тільки після повної сплати її вар­тості особою, що виграла
аукціон, Подальший перепродаж квот не дозволяється, при цьому вантажоодержувачем
імпортної продукції, що підлягає квотуванню, може бути виключно особа, яка
виграла аукціон.

Квоти встановлюються на ввезення кожного виду
продукції ок­ремої 4-значної товарної позиції груп першої та другої, згідно з
То­варною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності, і поділя­ються на
лоти, кожний з яких має становити один відсоток від за­гального обсягу квоти на
таку товарну позицію. Для проведення аукціону Мінагрополітики створює з числа
своїх працівників, які мають статус державних службовців, аукціонну комісію, що
діє від імені та за дорученням зазначеного Міністерства. Участь в аукціо­нах з
продажу квот може взяти будь-яка особа, що подала аукціон­ній комісії заявку
про свою участь за формою, встановленою Мінагрополітики, внесла реєстраційну
плату та заставний внесок у су­мах, що визначаються Мінагрополітики України.
Встановлення до­даткових вимог до учасників аукціонів з продажу квот, обмеження
їх кількості або відмова в допуску їх до участі в аукціоні з інших причин не
дозволяється. Реєстраційна плата встановлюється на рівні, достатньому для
покриття витрат Мінагрополітики з органі­зації та проведення аукціону в розрахунку
на одного учасника. Реєстраційна плата не підлягає поверненню учасникам
аукціону або врахуванню в ціні продажу квоти.

Заставний внесок підлягає поверненню
учасникам, які не пе­ремогли в аукціонних торгах, або враховується при
зменшенні су­ми вартості придбаної квоти для переможців аукціонних торгів. Заставний
внесок не повертається переможцю аукціонних торгів, який протягом 5 робочих
днів, наступних за днем проведення аук­ціонних торгів, не сплачує повну
вартість придбаної квоти. При цьому сума заставного внеску такого учасника
спрямовується до Державного бюджету України. Кабінет Міністрів України подає Верховній
Раді України до 1 березня чергового року письмовий звіт про виконання вимог
щодо продажу квот на поточний рік.

Сільськогосподарська продукція, яка ввозиться
в Україну, під­лягає обов’язковій сертифікації, що провадиться згідно із
Законом України від 17 травня 2001 р. “Про підтвердження
відповідності”, а також санітарно-епідеміологічному, радіологічному, а в
разі вве­зення продукції тваринництва чи рослин — відповідно ветеринар­ному чи
фітосанітарному контролю. Кабінет Міністрів України мо­же тимчасово обмежувати
ввезення сільськогосподарської продук­ції з країн, де було оголошено карантин,
або щодо яких Україна запровадила режим карантину. Сільськогосподарські
продукти, що підлягають продажу населенню, можуть бути випущені з-під митного
контролю на територію України з країн, вільних від каранти­ну, за умови
наявності на тарі (коробах, упаковках, розфасовках), а у випадках, визначених
Кабінетом Міністрів України, безпосе­редньо на продукті, відомостей про назву
продукту, масу (об’єм), склад, із зазначенням переліку використаних у процесі
виготовлен­ня інших продуктів харчування, харчових добавок (консервантів),
барвників тощо, вмісту хімічних речовин або сполук, а також сер­тифіката
походження таких продуктів. Окремо наводяться відомос­ті про енергомісткість,
дату граничного строку використання, по­бічні ефекти споживання або про їх
відсутність, назву харчових до­бавок (консервантів) за їх наявності, місце
виготовлення, наймену­вання й адресу виробника таких продуктів та посилання на
влас­ника торгової марки за його наявності, а стосовно ж віднесених до підакцизних
товарів — відомості зазначаються згідно із законами України. Вони мають бути
подані українською мовою.

Для підтримки вітчизняних переробних
підприємств, що пра­цюють з давальницькою сировиною згідно із Законом України
від 15 вересня 1995 р. “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних
відносинах”, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 19 червня
1998 р. № 931 “Про переміщен­ня через митний кордон сільськогосподарської
продукції, що вво­зиться для переробки”, якою дозволено ввезення в Україну
поза режимом квотування чи ліцензування сільськогосподарської про­дукції для
подальшої її переробки та за умови обов’язкової серти­фікації. Перелік видів
такої продукції затверджений наказом Мінагропрому України від 7 жовтня 1998 р.
№ 297.