Підготовче провадження
Зміст сторінки:
13.2
Підготовче провадження
Завдання та зміст підготовки
адміністративних справ до судового розгляду.
Підготовка
справи до судового розгляду є самостійним та обов’язковим етапом в
адміністративному судочинстві. Підготовку справи до судового розгляду здійснює
суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній
справі, що є цілком логічним і слушним. Адже суддя, який розглядав позовну
заяву та надані до неї документи, вже ознайомився з обставинами справи, певною
мірою вже попередньо вивчив цю справу і має зробити власне визначення щодо
повноти матеріалів до справи, залучення інших осіб до справи, прийняття рішення
про проведення попереднього судового засідання тощо.
Метою підготовки справи до судового розгляду є забезпечення всебічного
та об’єктивного розгляду і правильного вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного
строку (ч. 2 ст. 110 КАСУ). Підготовка адміністративних справ до судового
розгляду проводиться з урахуванням характеру кожної справи, а саме: предмета і
підстав позову; сфери діяльності позивачів і відповідачів; наявності доказів і
повноти зібраних матеріалів; необхідності залучення до справи третіх осіб та
особистої участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому зсіданні та
інших обставин.
Законом (ч. 2 ст. 110 КАСУ) передбачаються найважливіші процесуальні
дії, які повинні бути вчинені судом (суддею) на стадії підготовки справи до
судового розгляду. Проте вчинення цих дій не є ані обов’язковим, ані вичерпним.
Вони здійснюються суддею в кожній конкретній справі залежно від особливостей
спірних правовідносин, їх суб’єктивного складу та фактичних обставин, які суд
має встановити. Всі дії з підготовки справ до судового розгляду, щодо яких
суддя (суд) приймає рішення, можна поділити на кілька груп.
Перша група дій стосується доказів і доказування.
До них належить прийняття судом рішення про:
а) витребування документів та інших матеріалів, які можуть бути
додатковими доказами (ч. 2 ст. 69, ст. 114 КАСУ);
б) проведення огляду письмових та речових доказів на місці, якщо їх не
можна доставити до суду (статті 115, 147 КАСУ);
в)
призначення судової експертизи (ст. 81 КАСУ);
г) наведення інших довідок, необхідних для вирішення справи по суті.
Друга група дій стосується визначення складу
осіб, які беруть участь у справі. До них належать:
а) прийняття рішення про обов’язковість особистої участі осіб, які
беруть участь у справі, у судовому засіданні (ст. 120 КАСУ);
б) прийняття рішення про залучення до справи третіх осіб (ст. 53 КАСУ);
в) вирішення питання про участь у справі органів та осіб, яким законом
надане право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст. 60 КАСУ);
г) вирішення питання про
необхідність залучення та виклику на судовий розгляд свідків, експертів,
спеціалістів перекладачів (статті 65—68 КАС України), порядок виклику яких регламентується
гл. 3 КАС України.
Третя група дій стосується вирішення інших питань
процесуального забезпечення розгляду адміністративної справи. До таких питань,
зокрема, належать:
а) за
обґрунтованим клопотанням позивача суддя вживає усі заходи щодо невідкладного
розгляду і вирішення справи. В такому випадку виклик осіб, які беруть участь у
справі, а також повідомлення про постановлені судом ухвали здійснюються за
допомогою кур’єра, телефону, факсу чи інших технічних засобів, порядок
використання яких регламентується статтями 38—39 КАСУ;
б) прийняття
рішення про проведення попереднього судового засідання (ст. 111 КАСУ).
Попереднє судове засідання (ст. 111 КАС) за
змістом є продовженням підготовки справи до судового розгляду. Воно здійснюється
з метою: по-перше, з’ясування можливості врегулювання спору до судового
розгляду справи (відмова позивача від позову, примирення сторін тощо);
по-друге, забезпечення всебічного та об’єктивного вирішення справи протягом
розумного строку, якщо спір не врегульовано і сторони не дійшли згоди.
Проте варто звернути увагу на те, що як для підготовки справи до
судового розгляду, так і для попереднього судового засідання законодавець не
встановлює певного строку, протягом якого має бути проведено підготовку справи
та попереднє судове засідання, а лише підкреслює, що це має бути здійснено
«протягом розумного строку». Така невизначеність може сприяти тяганині при
підготовці справи. У Кримінально-процесуальному кодексі (статті 240-241) та у
Цивільному процесуальному кодексі (ст. 129) встановлено, що попереднє судове
засідання повинно бути призначене і проведене протягом одного місяця з дня
відкриття провадження у справі. В цьому зв’язку вбачається за доцільне
встановлення аналогічної норми і в адміністративному судочинстві. Однак,
враховуючи, що публічні (управлінські) відносини, у сфері яких і виникають
адміністративно-правові спори, характеризуються оперативністю, динамічністю
та мобільністю, строк для підготовки справи до судового розгляду та
попереднього судового засідання не може перевищувати п’яти днів із дня
відкриття провадження в адміністративній справі. Саме це й має бути закріплене
в Кодексі адміністративного судочинства України.
Попереднє судове засідання проводиться одноособово суддею, який
здійснює підготовку справи до судового розгляду, оскільки він вже певним чином
орієнтується у цій справі. У попередньому судовому засіданні беруть участь
сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Аналіз зазначеної
норми дає підстави стверджувати, що інші учасники адміністративного процесу,
такі як свідки, експерти, спеціалісти, на попереднє судове засідання не
запрошуються.
Всі дії судді щодо проведення попереднього судового засідання можна
поділити на:
1) врегулювання спору шляхом
відмови від позову або його визнання відповідачем чи примиренням сторін;
2) уточнення позовних вимог та
визначення складу осіб, які беруть участь у справі;
3) забезпечення судового розгляду
адміністративної справи доказами;
4) вирішення інших питань.
Перелік цих дій не є вичерпним, він може доповнюватися з метою повної і
всебічної підготовки справи до судового розгляду.
Важливою процесуальною дією судді у попередньому судовому засіданні є
врегулювання спору шляхом відмови від позову або його визнання чи примирення
сторін. Суддя з’ясовує у сторін або їх представників, чи не відмовляється
позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний
позов і роз’яснює сторонам можливості щодо примирення.
Порядок відмови позивача від позову та визнання відповідачем позову
встановлюється ст. 112 КАС України, якою передбачається:
1) право позивача на відмову від
адміністративного позову повністю або частково, а відповідача — на визнання
позову повністю або частково;
2) відмова від адміністративного
позову або його визнання мають бути викладені у письмовій заяві до суду, яка
приєднується до справи;
3) відмова від адміністративного
позову або його визнання можуть бути прийняті судом (суддею), якщо дії позивача
чи відповідача не суперечать закону чи не порушують чиї-небудь права, свободи
або інтереси.
Разом із тим, варто звернути увагу на те, що позивач має право відмовитися від адміністративного позову в
будь-який час до закінчення судового розгляду — як під час підготовчого провадження,
так і під час судового розгляду справи (статті 51, 112, 136 КАСУ), а також у
суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного
чи касаційного розгляду (статті 194, 219 КАСУ). Проте визнання позову відповідачем повністю чи частково може бути лише під час
підготовчого провадження та судового розгляду справи у суді першої інстанції
(статті 112, 136 КАСУ), а у суді апеляційної чи касаційної інстанції — сторони
можуть примиритися у будь-який час
до закінчення апеляційного чи касаційного розгляду (статті 194, 219 КАСУ).
Про прийняття судом часткової відмови позивача або відмови позивача
від адміністративного позову в цілому суд (суддя) постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо
частини вимог відповідно до часткової вимоги або закриває провадження у справі
в цілому відповідно до відмови позивача від адміністративного позову в цілому.
При частковому визнанні адміністративного позову відповідачем, суд
приймає постанову про задоволення
визнаних відповідачем позитивних вимог (ст. 164 КАСУ). При повному визнанні
відповідачем адміністративного позову суд приймає постанову про задоволення
адміністративного позову (ст. 162 КАСУ) та визначає, яким саме способом
відбувається задоволення позову:
1) визнанням протиправних рішень
суб’єкта владних повноважень чи окремих їх положень або скасуванням нечинних,
протиправних рішень чи забезпеченням повороту виконання цих рішень із
зазначенням способу його здійснення;
2) зобов’язанням відповідача вчинити певні дії;
3) зобов’язанням відповідача
утриматися від вчинення певних дій;
4) стягнення з відповідача коштів;
5) тимчасовою забороною діяльності об’єднання
громадян;
6) примусовим розпуском об’єднання громадян;
7) примусовим видворенням іноземця
чи особи без громадянства за межі України;
8) визнанням наявності чи
відсутності компетенції у суб’єкта владних повноважень.
Зазначені способи задоволення позову не є вичерпними. Суд може в
постанові визначити й інший спосіб задоволення позову, який би гарантував
захист права, свобод та інтересів фізичних чи юридичних осіб.
Врегулювання адміністративного спору може відбутися і на основі
взаємних поступок — примиренням сторін. На відміну від визнання адміністративного позову повністю або
частково, примирення сторін може здійснюватися на будь-якій стадії розгляду
адміністративної справи — як під час підготовчого провадження (ст. 119 КАСУ),
так і під час судового розгляду в суді першої інстанції (ст. 136 КАС), у суді
апеляційної чи касаційної інстанцій (статті 194, 219 КАСУ) відповідно до
закінчення судового, апеляційного чи касаційного розгляду адміністративної
справи.
Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов’язків сторін і
предмета адміністративного позову, що є цілком логічним. Адже примирення
відбувається між сторонами і зачіпає їхні права і обов’язки. Примирення є
рішенням сторін і відображає їхню волю щодо вирішення долі матеріально-правових
вимог, зазначених у позові, щодо яких суд повинен був винести рішення. Отже,
при примиренні сторони доходять згоди не щодо підстав, а щодо предмета
адміністративного позову. Сторони можуть повністю або частково врегулювати спір
на основі взаємних поступок, якщо вони не суперечать закону, чи не порушують
чиї-небудь права, свободи і інтереси. Суд не визнає умов примирення сторін,
якщо їхні дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права (ст. 51 КАСУ).
Примирення сторін відбувається за клопотанням до суду з боку обох
сторін. У клопотанні може бути заявлено про надання їм часу для примирення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 156 КАС України суд зупиняє провадження у справі на
час, необхідний їм для примирення, і перебіг усіх процесуальних строків у такому
разі зупиняється.
У разі примирення сторін суд, згідно зі ст. 157 КАСУ, постановляє
ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення.
Ця ухвала може бути оскаржена. Проте, якщо суд прийняв ухвалу про закриття
провадження у справі на підставі досягнення примирення сторонами, то повторне
звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Невиконання умов примирення однією зі сторін дає право іншій стороні
звернутися до суду з клопотанням про поновлення провадження у справі, а суд
про поновлення провадження постановляє ухвалу, в якій зазначається, що
провадження у справі продовжується (поновляється) зі стадії, на якій воно було
зупинене.
Важливою дією судді у підготовчому провадженні є уточнення позовних
вимог та визначення складу осіб, які беруть участь у справі. Власне, уточнення
позовних вимог відбувається вже під час з’ясування: чи не відмовляється
позивач від адміністративного позову, чи визнає відповідач адміністративний
позов. Питання про сторони у процесі суддя з’ясовує під час відкриття
провадження в адміністративній справі, а питання щодо уточнення осіб, які
беруть участь у справі, вирішує на стадії підготовки справи до судового
розгляду. Суддя повинен вирішити питання щодо залучення до справи третіх осіб
відповідно до ст. 53 КАС України, а у випадках, встановлених законом, вирішити
питання залучення до справи Уповноваженого Верховної Ради України з прав
людини, прокурора, органів державної влади і органів місцевого самоврядування,
інших осіб відповідно до статей 60—61 КАС України. Суддя також вирішує
питання про виклик свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів для участі у
розгляді адміністративної справи.
З метою визначення межі доказової діяльності суддя розв’язує питання щодо предмета доказування, визначає факти,
які необхідно встановити для вирішення спору, які з них визнаються сторонами, а
які належить доказувати. Аналіз цих фактів надає судді можливість точно
визначити коло доказів. Суддя з’ясовує, якими доказами сторони можуть
обґрунтувати свої доводи чи заперечення, і роз’яснює сторонам правила про те,
що кожна з них повинна представити докази для обґрунтування своїх вимог і
заперечень, та установлює строки надання цих доказів.
Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази,
то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані,
та повідомити, де вони знаходяться. Суддя, в такому разі, приймає рішення про
сприяння витребуванню цих доказів.
У попередньому судовому засіданні суддею можуть бути вчинені інші
процесуальні дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду. Такими
діями можуть бути доручення судді про збирання доказів у іншому місці (ст. 115
КАСУ), повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового
засідання, про об’єднання і роз’єднання адміністративних справ, відповідно до
ст. 116 КАС та ін.
З метою створення найбільш сприятливих умов для реалізації прав і
законних інтересів законодавець встановлює, що попереднє судове засідання може
бути відкладене за заявою хоча б однієї зі сторін про неможливість прибуття до
суду, а суд визнав ці причини поважними. Разом із тим, попереднє судове
засідання проводиться у тій справі, де суддя визнає це доцільним. Найчастіше —
коли предмет і характер спору свідчать про те, що вони можуть бути вичерпані
уже на цій стадії або, якщо у справі необхідно встановити чимало обставин, про
які можуть свідчити найрізноманітніші докази.
Забезпечення адміністративного позову. Звісно, що
кінцевою метою кожного позивача є намір домогтися того, щоб його вимога була
задоволена. Однак інколи складається така ситуація, коли під час судового
розгляду у позивача виникають сумніви, що позитивний судовий розгляд призведе
до бажаних наслідків, оскільки в окремих випадках продовження дії, наприклад,
правового акта може створити реальну небезпеку правам, свободам та інтересам
позивача. У таких випадках виникає необхідність застосування заходів, що
забезпечить його виконання. Без сумніву, такі заходи є однією із гарантій
захисту прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб.
Заходи забезпечення адміністративного позову здійснюються на
підставах, якщо:
1) є наявність очевидної небезпеки
заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача;
2) захист прав, свобод і інтересів
до ухвали рішення в адміністративній справі стане неможливим без вжиття таких
заходів;
3) для відновлення захисту прав,
свобод та інтересів, без вжиття заходів забезпечення позову, необхідно буде
докласти значних зусиль та витрат;
4) очевидними є ознаки
протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.
Рішення суду про забезпечення адміністративного позову може бути
ініційовано позивачем за його клопотанням або за власною ініціативою суду.
Причому таке рішення може бути прийняте судом першої інстанції, а якщо
розпочато апеляційне провадження — то судом апеляційної інстанції до
постановлення судом рішення по суті адміністративної справи. Це положення
випливає зі змісту ч. 2 ст. 117 КАС України.
Враховуючи те, що, за загальним правилом, подання адміністративного
позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють
дію оскаржуваного рішення суб’єкта владних повноважень (ч. 3 ст. 117 КАСУ),
суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою
зупинити дію рішення суб’єкта владних повноважень чи його окремих положень, що
оскаржуються. Ухвала про забезпечення адміністративного позову негайно
надсилається до суб’єкта владних повноважень (відповідача) і є обов’язковою для
виконання. Не допускається забезпечення прозову шляхом зупинення рішень
Національного банку України (ч. 5 ст. 117 КАСУ). Разом із тим, адміністративний
позов також може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії (ч. 4 ст. 117
КАСУ).
Таким чином, до заходів забезпечення адміністративного позову належать:
а) ухвала суду про припинення дії рішення суб’єкта владних
повноважень, крім рішень Національного банку України щодо призначення та
здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку;
б)
ухвала суду про заборону вчиняти певні дії.
Отже, законодавець інших заходів забезпечення адміністративного позову
не визначає, на відміну від заходів забезпечення позовів, передбачених
цивільним процесуальним та господарським процесуальним законами (ст. 152 ЦПК,
ст. 67 ГПК), у яких, крім зазначених заходів, передбачені накладення арешту на
майно або грошові кошти, передача речі, яка є предметом спору, на зберігання
іншим особам тощо. В цьому зв’язку уявляється, що, враховуючи особливості
провадження в адміністративному судочинстві, де поряд з вимогами
публічно-правового характеру можуть бути висунуті вимоги щодо стягнення з відповідача
коштів на відшкодування заподіяної шкоди (ст. 162 КАС України), не виключено,
що для забезпечення такого позову можуть бути застосовані заходи, передбачені
ст. 152 ЦПК.
Таким чином, забезпечення позову — це вжиття судом (суддею) за клопотанням позивача або з власної
ініціативи суду, в провадженні якого знаходиться справа, заходів охорони матеріально-правових
інтересів позивача з метою гарантування реального виконання позитивно
прийнятого рішення суду.
Клопотання про забезпечення адміністративного позову розглядається в
досить стислий строк — не пізніше наступного дня після його одержання і у разі
його обґрунтованості вирішується ухвалою негайно без повідомлення відповідача
та інших осіб, які беруть участь у справі. В такий самий строк розглядається
і клопотання відповідача або іншої особи, яка бере участь у справі, про заміну
одного способу забезпечення адміністративного позову іншим або скасування
заходів забезпечення адміністративного позову. Таке клопотання у разі обґрунтованості
та терміновості вирішується ухвалою негайно без повідомлення позивача та інших
осіб, які беруть участь у справі (треті особи, представники сторін та третіх осіб).
Зі змісту частин 1 та 2 ст. 118 КАС України можна зробити висновок, що
клопотання про забезпечення адміністративного позову, заміну одного способу
забезпечення іншим або скасування заходів забезпечення здійснюється терміново
без проведення судового засідання, а тому не повідомляються сторони та інші
особи, які беруть участь у справі. Їм лише надсилаються ухвали суду, виконання
яких є негайним у порядку, встановленому законом для виконання судових рішень
(статті 14, 256 КАСУ).
Розгляд зазначених клопотань у судовому засіданні вирішується з
повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Проте неприбуття їх, якщо були
належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові таких питань.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена,
однак оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає
подальшому розгляду справи.
Таким чином, підготовка справи до судового розгляду являє собою
сукупність процесуальних дій суду (судді), спрямованих на забезпечення
всебічного та об’єктивного розгляду і правильного вирішення справи в судовому
засіданні.
За наслідками підготовчого провадження суд постановляє ухвалу щодо:
1) залишення позовної заяви без розгляду;
2) зупинення провадження у справі;
3) закриття провадження у справі;
4) закінчення підготовчого провадження і
призначення справи до судового розгляду.
Отже, підготовче провадження є обов’язковою стадією розгляду
адміністративної справи, здійснення якого тягне за собою певні правові
наслідки, які набувають форми однієї із зазначених у ст. 121 КАС України
ухвал.
13.3 Судовий розгляд справи
Судовий розгляд справи в юридичній літературі розглядається як
інститут права і як стадія процесу. З прийняттям і введенням в дію Кодексу
адміністративного судочинства України сформована система норм права, що
регулюють суспільні відносини між судом та іншими особами, які беруть участь у
розгляді й розв’язанні адміністративної справи по суті. Тим самим утворено
новий інститут права, про який з впевненістю можна стверджувати, що це інститут
адміністративного процесуального права України, оскільки регулює умови справи
у сфері публічних відносин.
Судовий розгляд справи як інститут
адміністративного процесуального права України —
це система норм, що регулюють суспільні відносин між судом та іншими учасниками
адміністративного судочинства щодо розгляду і розв’язання адміністративних
справ по суті, які виникають із публічно-правових відносин. Судовий розгляд як
інститут права разом з іншими правовими інститутами адміністративного
судочинства та адміністративних проваджень утворюють окрему галузь права —
адміністративне процесуальне право України.
Судовий розгляд як стадія
адміністративного процесу — це послідовність
вчинення процесуальних дій судом та іншими учасниками адміністративного судочинства
щодо розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи, спрямованих на
захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів владних
повноважень чи їх посадових осіб. На стадії судового розгляду досліджуються
докази, з’ясовуються фактичні обставини справи, заслуховуються пояснення осіб,
які беруть участь у справі, здійснюється допит свідків, заслуховуються
пояснення експертів, спеціалістів, вирішуються клопотання осіб, які беруть
участь у справі тощо.
Здійснення цих дій характеризує стадію судового розгляду як головну
стадію, оскільки в ній найбільш рельєфно відбиваються завдання
адміністративного судочинства. Саме на цій стадії найбільш повно реалізуються
принципи адміністративного судочинства: верховенства права; законності;
змагальності сторін; офіційного з’ясування обставин; гласності та відкритості
процесу.
Незалежно від того, яке буде прийнято рішення — закриття справи
провадженням, зупинення та поновлення провадження у справі; задоволення
адміністративного позову повністю або частково, зобов’язання відповідача
вчинити певні дії — судовий розгляд обов’язково повинен відбутися, а тому він
є обов’язковою стадією адміністративного судочинства. Судовий розгляд справи
складається з кількох етапів:
1) підготовка та відкриття судового засідання;
2)
розгляд справи по суті;
3) судові дебати;
4) винесення і оголошення судового
рішення.
Підготовка та відкриття судового засідання. Судове засідання проводиться у залі засідань у спеціально обладнаному
приміщенні. Окремі процесуальні дії у разі необхідності можуть вчинятися за
межами приміщення суду (ч. 4 ст. 122 КАСУ). Такі дії можуть бути пов’язані з
дослідженням доказів, допитом свідків, оглядом доказів на місці (статті 145,
147 КАСУ) та ін. Водночас варто звернути увагу на те, що законодавець не передбачає
можливості вчинення так званих виїзних судових засідань у справах, що мають
широкий громадський інтерес, на підприємства, в установи та заклади. Отже,
ідеологічно-виховна функція адміністративного суду здійснюється у приміщенні
суду, а не поза його стінами. Законодавець надає адміністративному суду більш
вагомого, державно-владного значення як окремої гілки влади.
Частиною 1 ст. 122 КАС України встановлюється, що адміністративна
справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше
двох місяців із дня відкриття провадження у справі, в той час, як на підготовку
справи до судового розгляду (ч. 2 ст. 110 КАСУ) та на попереднє судове
засідання (ч. 1 ст. 111 КАСУ) законодавець певного строку не встановлює, а лише
зазначає, що вони мають бути здійснені протягом розумного строку.
При провадженні в окремих категоріях справ установлюються більш
скорочені строки розгляду цих справ. Наприклад, у справах щодо оскарження
нормативно-правових актів (ч. 7 ст. 171 КАС України) строк розгляду справи
встановлюється в один місяць; у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності
виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій вирішення справи
встановлено у п’ятиденний строк, але не пізніше ніж за дві години до початку
голосування (ч. 11 ст. 172 КАСУ); у справах щодо уточнення списку виборців — за
два дні до дня голосування, а якщо заява надійшла за два дні до голосування, то
невідкладно (ч. 4 ст. 174 КАСУ); про дострокове припинення повноважень
народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності —
вирішується протягом семи днів після відкриття провадження у справі (ч. 2 ст.
180 КАСУ); у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного
виконавця — десять днів після відкриття справи (ч. 5 ст. 181 КАСУ); у справах
про обмеження права на мирні зібрання — три дні після відкриття провадження
(ч. 4 ст. 182, ч. 3 ст. 183 КАСУ) та ін.
Судовий розгляд справи здійснюється з обов’язковим викликом осіб, які
беруть участь у справі, після закінчення підготовчого провадження, тобто коло
осіб визначається на стадії підготовки справи до судового розгляду. Але особа,
яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її
відсутності. Однак участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в
порядку письмового провадження.
Письмове провадження — це нова інституція.
Законодавець визначає письмове провадження як розгляд і вирішення адміністративної
справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які
беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у
суду матеріалів у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства
України (п. 10 ч. 1 ст. 3 КАС). У цьому зв’язку уявляється, що провадження
відбувається за наступною процедурою:
1) про письмове провадження суд постановляє
ухвалу;
2) розгляд справи і ухвалення
рішення відбувається за загальними правилами і повинні відповідати вимогам,
передбаченим статтями 159-160 КАС України;
3) справа розглядається за наявними в ній
матеріалами;
4) фіксування судового засідання
здійснюється технічними засобами та веденням журналу судового засідання;
5) викладення позиції відсутньої
особи, яка бере участь у справі, здійснюється в письмових поясненнях.
Забезпечення повного, всебічного і об’єктивного з’ясування обставин
справи, спокійної робочої обстановки і належного порядку в судовому засіданні
здійснюється головуючим у судовому засіданні, процесуальне положення якого
визначається ст. 123 КАС України. Головуючим у судовому засіданні, при розгляді
справи судом першої інстанції, є суддя, який здійснював підготовче
провадження.
Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання,
забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій. Він
має право:
а) усувати із судового розгляду все, що не має значення для вирішення
судової справи;
б) вживати необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні
належного порядку;
в) вимагати від учасників процесу здійснення ними їх процесуальних
справ і виконання ними обов’язків;
г) давати розпорядження, які є обов’язковими для учасників
адміністративного процесу та інших осіб, присутніх у судовому засіданні.
Відкриття судового засідання переслідує встановлення можливості
розгляду справи в даному судовому засіданні, у складі даного суду, при наявних
учасниках процесу та наявних доказах. Підготовка та відкриття судового
засідання реалізуються шляхом послідовного здійснення процесуальних дій:
1) головуючий відкриває судове
засідання та оголошує, яка справа розглядається, хто позивач, відповідач та
заінтересована особа і пропонує їм займати встановлені для них місця (ст. 124
КАСУ);
2) секретар судового засідання
доповідає судові про явку учасників процесу та причини їх неприбуття, а також
встановлюються особи і перевіряються повноваження посадових осіб та
процесуальних представників;
3) перевіряється можливість даного
суду розглядати конкретну адміністративну справу щодо відводу (самовідводу)
судді, секретаря та повторної участі судді у розгляді адміністративної справи
(статті 27-29 КАСУ);
4) перевіряється можливість
розглядати конкретну справу за наявності даних доказів (гл. 6 КАСУ);
5) головуючий роз’яснює
перекладачеві, експертові, спеціалістові та особам, які беруть участь у
справі, їхні права та обов’язки (статті 125, 130-132, 134 КАСУ), а перекладача
та експерта приводить до присяги і попереджає їх про кримінальну
відповідальність (ст. 385 КК) за завідомо неправильний переклад, чи завідомо
неправильний висновок або ухиляння від виконання покладених на них обов’язків;
6) секретар судового засідання
повідомляє про здійснення певного фіксування судового засідання, а також про
умови фіксування судового засідання (ст. 126 КАСУ);
7) із зали судового засідання видаляються свідки;
8) особи, присутні у залі судового
засідання, при вході до нього суду та виході суду зобов’язані встати.
Особи, які беруть участь у справі, дають показання, відповідають на
запитання та задають запитання стоячи і лише після надання їм слова головуючим
у судовому засіданні. Постанову суду особи заслуховують стоячи, звертаються до
судді «Ваша честь». Документи та інші матеріали передаються головуючому в
судовому засіданні через судового розпорядника. Це певною мірою виховує повагу
до суду, який здійснює правосуддя іменем України (ст. 134 КАСУ).
Судовий розгляд справи по суті характеризується
з’ясуванням фактичних обставин справи шляхом дослідження засобів доказування,
наявності чи відсутності юридичних фактів, що складають предмет доказування
сторін.
Предметом доказування є обставини, якими
обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для
вирішення справи (причини пропущеного строку для звернення до суду та ін.) та
які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Для
встановлення цих обставин у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб,
які беруть участь у справі, показань свідків, досліджуються письмові та речові
докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки
експертів.
Судовий розгляд справи по суті теж передбачає послідовне здійснення
комплексу процесуальних дій:
1) головуючий в судовому засіданні
(суддя-доповідач) доповідає про зміст позовних вимог та визнання сторонами певних
обставин під час підготовчого провадження;
2) після доповіді головуючий у
судовому зсіданні з’ясовує: чи підтримує позивач адміністративний позов, чи
визнає його відповідач та чи бажають сторони примиритися (ст. 135 КАСУ);
3) у разі розгляду справи за
відсутності особи, яка бере участь у справі, головуючий у судовому засіданні
доповідає також про її позицію щодо позовних вимог, якщо вона викладена у
письмових поясненнях (ч. 2 ст. 135 КАСУ);
4) у разі відмови від
адміністративного позову, визнання адміністративного позову або примирення
сторін під час судового розгляду, суд постановляє відповідні ухвали чи приймає
відповідні постанови (ст. 136 КАСУ);
5) якщо позивач, подавши письмову
заяву, змінює позовні вимоги, суд за клопотанням відповідача оголошує перерву в
судовому засіданні та надає відповідачу строк для підготовки до справи у
зв’язку зі зміною позовних вимог (ст. 137 КАСУ);
6) заслуховування пояснення осіб,
які беруть участь у справі (ст. 139 КАСУ);
7) встановлення порядку дослідження
доказів (статті 140-149 КАС України):
— допиту свідків;
— допиту малолітніх і неповнолітніх свідків;
— письмових доказів;
— {lang_content_nav}у особистих паперів,
листів, записів телефонних розмов;
— речових доказів;
— звуко- і відеозаписів;
— огляд доказів на місці;
— дослідження висновку експерта;
— консультації та роз’яснення спеціаліста;
8) вирішення, в окремих випадках,
питання щодо відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді
(ст. 150 КАСУ);
9) винесення ухвали про закінчення
з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами і перехід до судових
дебатів (ст. 151 КАСУ).
Судові дебати — це частина судового розгляду, яка
складається з промов осіб, що беруть участь у справі. Доводячи свою точку
зору, особи, які беруть участь у справі, повинні посилатися лише на ті
обставини і докази, які досліджені у судовому засіданні. Судові дебати теж
передбачають певний порядок вчинення процесуальних дій з додержанням принципу
рівних можливостей сторін. Статтею 152 КАС України установлена черговість
висловлення підсумкових висновків.
Першим у дебатах надається слово позивачеві, його представнику та
третій особі на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет
спору, представнику третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет
спору.
Другим у дебатах надається слово відповідачеві, його представнику та
третій особі на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на
предмет спору, представнику третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на
предмет спору.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, їх представники
виступають після сторін у справі.
Разом із тим, законодавець не установлює обов’язковість участі у
дебатах сторін чи третіх осіб. За їх клопотанням у дебатах можуть виступати
лише їх представники.
Тривалість дебатів не обмежується певним чином, але якщо промовець
оговорює обставини, що не стосуються справи, виходить за межі справи,
головуючий в судовому засіданні може зупинити промовця, запропонувати
обговорення тих обставин, що стосуються безпосередньо адміністративної справи.
Після закінчення судових дебатів із дозволу суду промовці можуть обмінятися
репліками.
У разі виникнення під час судових дебатів необхідності з’ясування нових
обставин, що мають значення для справи або дослідження нових доказів, суд
постановляє ухвалу про повернення до з’ясування обставин у справі. В такому
випадку суд повертається до етапу судового розгляду справи по суті. А дебати
тимчасово припиняються до з’ясування нових обставин. Після закінчення
з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати поновлюються
і провадяться у загальному порядку.
Винесення і оголошення судового рішення. Після
судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у
справі. Якщо при постановленні рішення виявиться потреба з’ясувати будь-яку
обставину через повторний допит свідків або через іншу процесуальну дію, суд
постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду справи. У цьому випадку
розгляд справи відбувається лише в межах, необхідних для з’ясування обставин,
що потребують додаткової перевірки (ст. 153 КАСУ).
Залежно від результатів судового розгляду суд відкриває судові дебати
з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для
ухвалення рішення. Однак, якщо проведення необхідних процесуальних дій у цьому
судовому засіданні виявилося неможливим, суд постановляє ухвалу про відкладення
розгляду справи чи оголошення перерви в її розгляді за правилами ст. 150 КАС
України.
Рішення постановляється з додержанням таємниці нарадчої кімнати —
приміщення спеціально призначеного для ухвалення судових рішень. Таємниця
нарадчої кімнати забезпечується установленням законодавцем низки заборон
відповідно до ст. 154 КАС України: 1) забороняється будь-кому під час ухвалення
судового рішення перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який
розглядає справу; 2) забороняється суддям розглядати інші судові справи під
час перебування в нарад- чій кімнаті; 3) забороняється суддям розголошувати хід
обговорення та ухвалення рішення в нарадчій кімнаті.
Рішення
постановляється більшістю голосів суддів, які входять до складу суду в даній
справі, а при одноособовому розгляді справи — суддею, який розглядав справу.
Суд оголошує орієнтовний час проголошення рішення. Рішення викладається в
письмовій формі за змістом, встановленим статтями 163 та 165 КАС України, та
оголошується прилюдно в залі судового засідання. Вислуховують рішення стоячи
на знак поваги до авторитету суду та його рішення, яке постановляється іменем
України.
< {lang_prev_nav} | {lang_content_nav} | {lang_next_nav} > |
---|