Загальна характеристика провадження у справах про адміністративні правопорушення
Зміст сторінки:
16.1 Загальна
характеристика провадження у справах про адміністративні правопорушення
Розгляд і вирішення адміністративних справ, пов’язаних із вчиненням
адміністративних проступків, та умови і порядок притягнення правопорушників до
адміністративної відповідальності чи застосування до них інших заходів
адміністративного примусу компетентними органами на основі закону визнається
як провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Разом із тим, слід зазначити, що застосування адміністративних
стягнень чи інших заходів адміністративного примусу зачіпає або може зачіпати
суттєві інтереси майнового та особистого характеру (оплатне вилучення
предмета, конфіскація, виправні роботи, штраф, адміністративний арешт,
позбавлення спеціального права, доставлення правопорушника, адміністративне
затримання тощо) громадянина, що гарантовані Конституцією України (статті 3,
29, 41 та ін.), зумовлюють необхідність високого ступеня формалізації
провадження та врегулювання його процесуальними правовими нормами, а в деяких
випадках й нормами матеріального права, наприклад, установлення строків
накладення адміністративних стягнень (ст. 38 КУпАП, ст. 328 МКУ, ст. 12 Закону
України «Про боротьбу з корупцією»); визначення обставин, що виключають
адміністративну відповідальність (ст. 17 КУпАП) тощо.
Забезпечуючи вимоги щодо формалізації провадження законодавець чітко
визначає:
1) органи, що уповноважені
розглядати справи про адміністративні правопорушення;
2) підвідомчість справ про адміністративні
правопорушення;
3) завдання, порядок та принципи
провадження у справах про адміністративні правопорушення;
4) осіб, які мають право складати
протоколи про адміністративні правопорушення;
5) заходи забезпечення провадження
у справах про адміністративні правопорушення;
6) права та обов’язки осіб, які
беруть участь у провадженні в справі про адміністративні правопорушення;
7) місце, строки та порядок
розгляду справ про адміністративні правопорушення;
8) порядок винесення та оголошення
постанови у справі про адміністративне правопорушення;
9) порядок, строки та повноваження
щодо оскарження чи опротестування постанови у справі про адміністративне правопорушення;
10) порядок звернення та виконання
постанови про накладення адміністративного стягнення.
Зазначені вимоги щодо провадження в справах про адміністративні
правопорушення врегульовані адміністративно-процесуальними нормами, основну
частину яких містить КУпАП — статті 213–330. Вони встановлюють правила провадження
у справах про адміністративні правопорушення, виступають основним елементом
механізму правового регулювання процесуальних відносин
адміністративно-деліктного характеру, регулюють порядок реалізації відповідних
матеріальних норм та процедури їх застосування. Разом із тим, деякі
адміністративно-процесуальні правовідносини регулюються також нормами, які містяться
у інших законодавчих актах. Наприклад, враховуючи особливості порушень митних
правил, законодавець у Митному кодексі України закріплює цілу низку норм, що
регулюють порядок провадження у справах про порушення митних правил (статті 356—406
МКУ). При цьому зазначає, що в частині, що не регулюється Митним кодексом,
провадження здійснюється відповідно до законодавства України про
адміністративні правопорушення (ст. 357 МКУ).
Аналогічним шляхом вирішується питання щодо провадження про адміністративні
правопорушення в інших законах, що передбачають адміністративну
відповідальність. У Законі «Про боротьбу з корупцією» ст. 12 передбачено, що
порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння або інші
правопорушення, пов’язані з корупцією, а також виконання постанов про
накладення адміністративних стягнень визначаються Кодексом України про
адміністративні правопорушення, за винятком положень, встановлених цим Законом.
Ці виняткові положення зводяться до наступного: 1) протокол про вчинення
корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією,
складається відповідними підрозділами органів, що ведуть боротьбу з корупцією:
Міністерства внутрішніх справ; податкової міліції, Служби безпеки України; 2)
протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення,
пов’язаного з корупцією, разом із матеріалами перевірки у триденний строк з
моменту його складання надсилається до районного (міського) суду за
місцезнаходженням органу, який склав про це протокол; 3) адміністративне
стягнення за корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією,
може бути накладено не пізніш як через шість місяців з дня його вчинення, а
справи розглядаються відповідними судами у п’ятнадцятиденний строк з часу їх
надходження до суду.
У законах України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в
Україні» (ст. 13), «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення» (ст. 47), «Про приватизацію державного майна» (ст. 29)
встановлюється, що провадження у справах про адміністративні правопорушення
здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Інших законів, які б передбачали адміністративну відповідальність,
установлювали склади адміністративних правопорушень та порядок провадження у
них автором не виявлено, будь там що пишуть в юридичній літературі, особливо
щодо адміністративної відповідальності юридичних осіб, яку автор категорично
не визнає і не підтримує інших авторів, які стверджують про наявність у законодавстві
адміністративної відповідальності юридичної особи, з приводу чого мав нагоду
вести дискусію. Удосконалюючи адміністративно-деліктне законодавство, не можна
забувати висловлювання А. П. Шергіна, що «адміністративно-деліктне
законодавство завжди формувалось під потужним пресом міністерств і відомств,
котрі обґрунтовували не тільки доцільність установлення тих чи інших заборон,
а й пробивали юрисдикційні повноваження для своїх урядовців». «Колектив як
організація, орган управління не можуть скоїти адміністративне правопорушення.
Скоєння адміністративних правопорушень здійснюється виключно фізичними особами
юридичної особи», — слушно зазначає А. А. Крамник.
Отже, щодо зазначених законів Кодекс України про адміністративні
правопорушення є базовим законодавчим актом, у якому містяться адміністративно-процесуальні
норми (статті 213-330), що регламентують провадження у сфері адміністративно-деліктних
відносин.
Звідси випливає: по-перше, що будь-які адміністративно-процесуальні
норми, встановлені іншими законами України, крім КУпАП, навіть специфічні
правила розгляду окремих категорій справ, не можуть вносити зміни до
загального порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Вони можуть лише визначати окремі особливості провадження у тій чи іншій сфері
адміністративно-деліктних правовідносин; по-друге, процесуальні норми
підзаконних актів (інструкцій, положень, правил, методик), що приймаються в
основному центральними органами виконавчої влади, органами влади, повноваження
яких поширюється на всю територію України, а також органами місцевого
самоврядування (районними, обласними радами), не визначають умови та порядок
провадження у сфері адміністративно-деліктних правовідносин. На відміну від
матеріальних норм, вони ніколи не уточнюють і не конкретизують норми КУпАП чи
інших законів, що регулюють провадження у справах про адміністративні
правопорушення. Такі процесуальні норми підзаконних нормативних актів не можуть
ані дублювати норми законодавчого акта, ані вводити нові правила поведінки
учасників адміністративного процесу. Вони носять лише допоміжний характер та
спрямовані в основному на врегулювання діяльності суб’єктів владних повноважень
у сфері процесуальних відносин з метою надання методичної допомоги для
правильного застосування процесуальних норм, визначених законом.
З цією метою законодавець часто залишає місце в процесуальному законі
для врегулювання, з урахуванням особливостей тієї чи іншої сфери, публічних
відносин на рівні підзаконних актів. Наприклад, вилучення транспортного засобу
проводиться відповідно до порядку, визначеного Міністерством внутрішніх справ
України (ст. 265 КУпАП); направлення осіб, які керують транспортними засобами,
для огляду на стан сп’яніння, якщо є достатні підстави вважати, що вони керують
у стані сп’яніння, провадиться в порядку, що визначається Міністерством
внутрішніх справ України, Міністерством охорони здоров’я України і
Міністерством юстиції України (ст. 266 КУпАП); при винесенні адміністративного
стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушень (порушення
правил дорожнього руху), передбачених статтями 116, 116, 117, 125,
ч. 1 ст. 127 КУпАП, воно оформлюється способом, встановленим відповідно
Міністерством внутрішніх справ України або Міністерством транспорту України
(ст. 306 КУпАП) тощо. Основною підставою (приводом) для прийняття таких актів є
особливості конкретної сфери управління, які не підлягають узагальненню в
процесуальному законі, тому законодавець делегує повноваження щодо прийняття
процедурних норм для врегулювання окремих конкретних відносин.
Але виникає питання стосовно інших нормативних актів, наприклад,
інструкції, правила, положення, методики з оформлення матеріалів про
адміністративні правопорушення в тій чи іншій сфері публічних відносин. Чи є
такі акти нормативно-процесуальними, чи містять вони процесуальні норми Адже
законодавець не делегував повноважень щодо прийняття таких актів. Ні в КУаАП,
ні в інших законах, що регулюють провадження у справах про адміністративні
правопорушення, не надається право органам владних повноважень приймати такі
акти, а практично реально кожним органом влади, що уповноважені розглядати
справи про адміністративні правопорушення, такі інструкції прийняті і
зареєстровані у Міністерстві юстиції України. На нашу думку, ці питання
потребують більш поглибленого вивчення.
Таким чином, провадження
в справах про адміністративні правопорушення —
це врегульовані нормами права суспільні відносини у формі певної сукупності
послідовно вчинених процесуальних дій (всіма) учасниками процесу щодо розгляду
і вирішення адміністративних справ та виконання постанов про накладення
адміністративних стягнень в адміністративно-деліктній сфері.
{lang_content_nav}ом провадження у справах про адміністративні правопорушення є
суспільні відносини, що спрямовані на розгляд і вирішення адміністративної
справи та виконання постанови про накладення стягнення, а не притягнення
правопорушників до відповідальності, яке може закінчитися виправданнями невинного
або звільненням від адміністративної відповідальності (ст. 22 КУпАП) чи
закриттям провадження з підстав, передбачених ст. 247 КУпАП. Крім цього,
змістовною ознакою також є вчинення процесуальних дій всіма учасниками процесу,
а не тільки органом владних повноважень.
Адміністративні процесуальні норми, що регулюють провадження
адміністративно-деліктного характеру у своїй сукупності складають (утворюють)
правовий інструмент як самостійну складову, як елемент системи
адміністративного процесуального права України, що входить до правової системи
України та тісно взаємодіє з іншими правовими галузями та підгалузями.
Насамперед, ця взаємодія відбувається у відносинах, пов’язаних з
адміністративним, кримінальним та цивільним судочинством.
1. З адміністративним судочинством — як
процесом продовження провадження у адміністративно-деліктній сфері. Згідно з
п. 2 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам
підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності
суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної
відповідальності. Тобто місцеві загальні суди як адміністративні суди
розглядають усі адміністративні справи щодо оскарження (перегляду) постанови у
справі про адміністративне правопорушення.
2. З кримінальнимсудочинством — згідно з правилами, встановленими Кримінально-процесуальним
кодексом України, якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або
перевірки, поряд з обставинами, що виключають провадження у кримінальній
справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного
правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов’язані
направити відповідні матеріали до органу (посадової особи), уповноваженого
розглядати справу про таке адміністративне правопорушення (ст. 6 КПК).
Аналогічно вирішується питання, якщо в результаті перевірки заяви чи
повідомлення, що надійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної
справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи
адміністративного проступку (ст. 99 КПК). У разі закриття кримінальної справи,
але якщо розслідуванням встановлена необхідність притягнення відповідної особи
до адміністративної відповідальності, слідчий надсилає матеріали справи до
суду для застосування заходів адміністративного стягнення (ст. 214 КПК).
У всіх зазначених випадках надходження таких матеріалів до органів
(посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні
правопорушення, адміністративне стягнення може бути ними накладене не пізніш
як через місяць із дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної
справи або про її закриття (ч. 2 ст. 38 КУпАП).
3. З цивільнимсудочинством — у разі вирішенні питання про відшкодування майнової шкоди,
заподіяної адміністративним правопорушенням (ст. 40 КУпАП), а також у
випадках, коли постанова суду в справі про адміністративне правопорушення
обов’язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій
особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії
та чи вчинені вони цією особою. Не доказуються також обставини, встановлені судовим
рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді
інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої
встановлені ці обставини (ст. 61 ЦПК). Щоправда, законодавець віддає перевагу
лише судовим рішенням. Проте, як вбачається, не можуть пройти поза увагою
суду, при вирішенні відшкодування майнової шкоди, й рішення (постанови) інших
органів (посадових осіб) про притягнення до адміністративної відповідальності.
Це теж певним чином може бути визнано доказом, вже встановленим компетентним
органом, хоча й потребує відповідної перевірки.
Отже,
провадження в справах про адміністративні правопорушення мають чітку
нормативно-правову регламентацію на законодавчому рівні та як правовий
процесуальний інститут тісно пов’язані з іншими процесуальними галузями права,
а також правовими інститутами адміністративного процесуального права.
16.2 Заходи
забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення
Важливе значення для правильного й об’єктивного вирішення справи
мають встановлені законами заходи забезпечення провадження в справах про
адміністративні провадження.
Заходи забезпечення провадження — це сукупність адміністративно-примусових
дій уповноважених законам осіб, психічного або фізичного впливу з метою
припинення правопорушень, встановлення особи, забезпечення своєчасного розгляду
справи та притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності.
Заходи забезпечення провадження застосовуються у встановлених законом
випадках представниками влади, посадовими або службовими особами органів
внутрішніх справ, посадовими особами інших органів адміністративної
юрисдикції, членами громадських формувань, а також в окремих випадках — й
громадянами.
Під психічним впливом розуміється усна вимога припинити
правопорушення, попередження про застосування фізичної сили до правопорушника,
вимога надати документи для перевірки тощо.
Під фізичним впливом розуміється примусове доставлення або затримання
особи і утримання у спеціально відведених для цього приміщеннях. Як фізичний
примус можуть бути застосовані захват руки або частин одягу, зв’язування, а в
окремих випадках, наприклад, при масових заворушеннях у громадських місцях, на
стадіонах — й застосування спеціальних засобів: наручників, гумових кийків,
сльозоточивих речовин, світлозвукових пристроїв відволікаючої дії тощо,
порядок застосування яких регламентується законодавством про міліцію.
Застосування заходів фізичного впливу відображається в певному процесуальному
документі: поясненні, рапорті, акті, протоколі про адміністративне затримання
чи у протоколі про адміністративне правопорушення.
До заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні
правопорушення належать:
1) доставлення правопорушника (ст. 259 КУпАП);
2) адміністративне затримання (статті 260–263 КУпАП);
3) особистий огляд і огляд речей (ст. 264 КУпАП);
4) вилучення речей і документів
(ст. 265 КУпАП, ст. 377 МКУ);
5) відсторонення водіїв від
керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на
стан сп’яніння (ст. 266 КУпАП);
6) привід (ч. 2 ст. 268 КУпАП);
При порушенні митних правил, крім зазначених заходів, застосовуються
також заходи забезпечення провадження:
1) витребування документів,
необхідних для провадження у справі про порушення митних правил (ст. 376 МКУ);
2) проведення митних обстежень (ст. 378 МКУ);
3) пред’явлення товарів,
транспортних засобів, документів для впізнання (ст. 379 МКУ).
Доставлення правопорушника (ст. 259 КУпАП)
здійснюється з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення в
разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складання
протоколу є обов’язковим. Наприклад, порушення правил полювання або порушення
громадського порядку в місцях скупчення громадян де практично неможливо
скласти протокол.
Залежно від складу правопорушення, місця вчинення, об’єкта посягання
доставлення правопорушника можуть здійснювати: працівники міліції, служби
правопорядку у Збройних Силах України, уповноважені посадові особи, які
здійснюють нагляд за додержанням правил користування транспортними засобами,
правил пожежної безпеки, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних
правил на транспорті, представники природоохоронних органів; мисливського,
лісового, рибного господарства; воєнізованої охорони; громадських формувань з
охорони: громадського порядку, державного кордону, природи; громадські
мисливські інспектори, громадські інспектори органів рибоохорони та громадські
лісові інспектори. В практиці мають місце випадки доставлення правопорушників
й пересічними громадянами.
Доставлення здійснюється до приміщень: органів внутрішніх справ,
Служби безпеки України, Державної прикордонної служби; служби правопорядку
Збройних Сил України (комендатури); воєнізованої охорони, виконкому селищної,
сільської ради; лісового, мисливського, рибного господарства, транспортних
органів та інших приміщень, де є реальна можливість скласти протокол про
адміністративне правопорушення та встановити особу правопорушника.
Строк доставлення обчислюється з часу доставлення правопорушника до
відповідного приміщення, а щодо особи, яка була в стані сп’яніння — з часу її
витвереження. Перебування доставленої особи у штабі громадського формування з
охорони громадського порядку і державного кордону чи громадському пункті з
охорони громадського порядку, приміщенні виконавчого органу сільської,
селищної ради не може тривати більш як одну годину. Проте законодавець не
встановлює строку перебування доставленої особи у приміщенні міліції, органів
Служби безпеки України, Державної прикордонної служби, Державної митної
служби, служби правопорядку в Збройних Силах України тощо. Протокол про
доставлення правопорушника не складається. Виходячи із зазначеного можна
вважати, що перебування правопорушника у приміщеннях зазначених органів може
тривати більш як одну годину. Вбачається, що в такому випадку доставлення
правопорушника набуває нового якісного значення — як адміністративне
затримання.
Адміністративне затримання (статті 260–263 КУпАП, ст. 374
МКУ) здійснюється з метою: а) припинення адміністративних правопорушень, коли
вичерпано інші заходи впливу; б) встановлення особи; в) складання протоколу
про адміністративне правопорушення у разі неможливості складання його на місці
вчинення правопорушення; г) забезпечення своєчасного і правильного розгляду
справ та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення.
Власне, зазначена мета адміністративного затримання і є підставою для
його здійснення. Про адміністративне затримання складається протокол, форма і
зміст якого закріплені у ст. 261 КУпАП. Зразок протоколу як процесуального
документа на законодавчому рівні не закріплений. Тому органи адміністративно-деліктної
юрисдикції, які мають право здійснювати адміністративне затримання, розробляють
зразок такого протоколу і затверджують підзаконними відомчими нормативними
актами. Враховуючи, що міліція найчастіше зустрічається з питаннями
адміністративного затримання і зразок їх протоколу найбільш повно
відпрацьований, то за основу береться їх протокол про адміністративне
затримання для розробки зразка протоколу.
Адміністративне затримання правопорушника, на відміну від доставлення
правопорушника, законодавцем жорстко регламентується. Адміністративне
затримання можуть здійснювати лише такі органи (ст. 262 КУпАП):
1) органи внутрішніх справ — за
правопорушення у сфері громадського порядку і громадської безпеки, порушення
правил про валютні операції, правил обігу наркотичних засобів, торгівлі з рук
у невстановлених місцях, правил дорожнього руху, полювання, рибної ловлі,
правил перебування іноземців і осіб без громадянства в Україні та ін.;
2) органи прикордонної служби — у
разі незаконного перетинання або спроби незаконного перетинання державного
кордону, порушення прикордонного режиму, порушення правил використання
об’єктів тваринного світу в межах прикордонної смуги, у територіальному морі,
внутрішніх водах та виключній (морській) економічній зоні України, порушення
правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні та ін.;
3) старша у місці розташування
охоронного об’єкта посадова особа воєнізованої охорони, тобто начальник служби
чи начальник караулу воєнізованої охорони — при вчиненні правопорушень,
пов’язаних із посяганням на охоронювані об’єкти, інше майно. Наприклад,
незаконне проникнення на територію охоронюваного воєнізованою охороною
підприємства, територію аеропорту тощо;
4) посадові особи Військової
служби правопорядку у Збройних Силах України — у разі вчинення
військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів та
працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків
порушень, пов’язаних з охороною громадського порядку та громадської безпеки,
порушення правил дорожнього руху водіями, які керують військовими транспортними
засобами;
5)органи Служби безпеки України —
при порушенні законодавства про державну таємницю або здійсненні незаконного
доступу до інформації в автоматизованих системах, придбанні або зберіганні
спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших
засобів негласного отримання інформації.
Адміністративне затримання, за загальним правилом може тривати не
більш як три години. У виняткових
випадках цей строк може тривати більше, але у всіх випадках повинен бути
визначений тільки законом. Статтею 263 КУпАП встановлено, наприклад, що особи,
які порушили прикордонний режим, правила обігу наркотичних засобів і
психотропних речовин, можуть бути затримані до трьох діб із повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти
чотирьох годин із моменту затримання.
За вчинення дрібного хуліганства, злісної непокори законному
розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з
охорони громадського порядку і державного кордону, особа може бути затримана
до розгляду справи суддею або начальником органу внутрішніх справ. До розгляду
суддею справи можуть бути затримані також особи, які незаконно перетнули або
зробили спробу перетнути державний кордон України, вчинили злісну непокору
військовослужбовцям чи працівникам прикордонної служби, порушили порядок
проведення мітингів, зборів, виявили неповагу до суду чи вели торгівлю з рук у
невстановлених місцях тощо.
Осіб, які порушили прикордонний режим або режим у пунктах пропуску
через державний кордон України, якщо у них немає документів, що підтверджують
їх особу, з санкції прокурора можуть затримати до десяти діб.
Строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення
правопорушника для складання протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, —
з часу її витвереження.
Особистий огляд і огляд речей (ст. 264 КУпАП)
здійснюється уповноваженими на те посадовими особами. За змістом повно важень законодавець виділяє
три види огляду — особистий огляд, огляд речей, огляд транспортних засобів.
Особистий огляд може провадитись посадовими
особами органів:
— Служби безпеки України;
— внутрішніх справ;
— військової служби правопорядку
в Збройних Силах України;
— воєнізованої охорони;
— цивільної авіації;
— митних установ і органів прикордонної служби.
Огляд речей (ручної кладі, багажу, знарядь
полювання) здійснюють, крім зазначених осіб, також посадові особи прикордонних
органів, державні інспектори з питань інтелектуальної власності, посадові особи
органів лісоохорони, рибоохорони, а також органів, які здійснюють державний
нагляд за додержанням правил полювання. Огляд речей, як правило, проводиться у
присутності особи, у власності (володінні) якої вони є. У невідкладних
випадках може бути здійснено огляд під час відсутності власника (володільця),
але за участю двох понятих.
Огляд транспортних засобів може проводитись
працівниками міліції, військовослужбовцями та працівниками Державної
прикордонної служби України.
Про особистий огляд, огляд речей та транспортних засобів складається
протокол (акт) або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне
затримання чи в протоколі про адміністративне правопорушення. Відсутність
такого запису чи протоколу про особистий огляд чи огляд речей є підставою для
сумніву щодо наявності доказових матеріалів.
Вилучення речей і документів (ст.
265 КУпАП; ст. 377 МКУ), що були знаряддям або безпосереднім об’єктом
правопорушення може проводитись посадовими особами органів, які мають право
здійснювати адміністративне затримання, особистий огляд та огляд речей, а
також посадовими особами органів державної контрольно-ревізійної служби в
Україні, органів державної податкової служби України, органів виконавчої влади
у сфері захисту прав споживачів. Вилучені речі й документи зберігаються до
розгляду справи про адміністративне правопорушення як речові докази, а після
розгляду справи, залежно від результатів її розгляду, їх у встановленому
порядку конфіскують, або повертають володільцеві, або знищують, а при оплатному
вилученні речей — реалізують.
При вилученні речей і документів складається протокол або робиться
відповідний запис у протоколі про адміністративне затримання чи адміністративне
правопорушення з точним зазначенням назви речей, їх кількості, міри, ваги,
номерів, якщо вони є, та особливих ознак цих речей, транспортних засобів та
документів.
Відстороненню водіїв від керування транспортними
засобами, річковими і маломірними суднами та огляди на стан сп’яніння (ст. 266
КУпАП) підлягають особи, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони
перебувають у стані сп’яніння. Направлення зазначених осіб для огляду на стан
сп’яніння проводиться в порядку, встановленому Інструкцією про порядок
направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в закладах охорони здоров’я
та проведення огляду з використанням технічних засобів, затвердженою наказом
МВС, МОЗ і Мін’юсту України від 24 лютого 1995 р. № 114/38/15-36-18.
Привід особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності, якщо її присутність є обов’язковою (ч. 2
ст. 268 КУпАП), здійснюється органом внутрішніх справ у разі ухилення її від
явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті
чи міськрайонного суду.
З метою додержання законності застосування заходів забезпечення
провадження в справах про адміністративні правопорушення законодавець
передбачає можливість оскарження заінтересованою особою адміністративного
затримання, особистого огляду, огляду речей, вилучення речей і документів до
вищестоящого органу (вищестоящій посадовій особі), який застосував ці заходи,
або до суду (ст. 267 КУпАП).
Згідно з митним законодавством особа митного органу, у провадженні
якої знаходиться справа про порушення митних правил, може витребувати
документи, необхідні для розгляду справи, які повинні бути надіслані не пізніше
як у п’ятиденний строк (ст. 376 МКУ). Посадові особи митних органів, які мають
достатні підстави вважати, що на території або в приміщенні підприємств чи у
транспортних засобах, що їм належать, знаходяться товари, що є безпосереднім
предметом порушення митних правил, можуть проводити митне обстеження (ст. 378
МКУ), а також, за рішенням посадової особи митного органу, в провадженні якої
знаходиться справа, можуть пред’явити правопорушнику товари, транспортні засоби
та документи для впізнання (ст. 379 МКУ).