Концепції релігії

Концепції релігії

Намагання з’ясувати витоки і сутність
релігії покли­кало до життя спеціальну галузь знань — релігієзнавст­во, яке
разом з теологією є двома, хоч і відмінними між собою, формами осягнення
феномену релігії. У лоні кож­ної з них розроблено відповідно до їх засадничих
принци­пів концепції релігії: теологічні, філософські, соціологічні,
біологічні, психологічні, етнологічні. Прагнучи з’ясувати особливості феномену
релігії, кожна з них виходить зі своїх світоглядних орієнтацій. Водночас вони
тісно взаємодіють між собою, користуючись дослідницьким інструментарі­єм одна
одної, взаємозбагачуючись і взаємокоригуючись.

Богословсько-теологічні
концепції. Теологія (teos — Бог,logos —
вчення) — вчення про Бога і богослов’я — наука про уславлення Бога є
історично першими формами вчення про релігію. Вони сформувалися внаслідок нама­гання
пояснити, зрозуміти релігію «зсередини»; зробити доступними для віруючих
загальні положення певної ре­лігії, образи, втілені у священних книгах,
догматичні фор­мули. До них належать: догматика — системний виклад
положень, які згідно з конкретною релігією вважаються істинними, екзегетика (грец.ezegeomai — витлумачую, по­яснюю) — тлумачення біблійних текстів, каноніка —
тео­рія церковного права та ін.

Якщо теологія безпосередньо пов’язана з
конкретним віросповіданням, вивчає релігію, різні форми релігійного життя з
погляду їх практичного використання, то релігіє­знавство намагається порівняти
різні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів у історич­ному
розвитку.

Богословсько-теологічний підхід до
релігії — це по­гляд на неї зсередини, з позиції самої релігії, відповідного
релігійного досвіду. Основою його є релігійна віра. Збаг­нути релігію, вважають
теологи, може тільки релігійна лю­дина, а невіруючим релігія недоступна.
Віруючим влас­тивий особливий вид духовного пізнання — релігійний досвід — переживання,
пов’язані з відчуттям присутнос­ті у житті Вищого начала. Реалізується він на основі
ви­знання абсолютності релігійного віровчення.

Головне в богословсько-теологічному
підході — об­ґрунтування та захист
релігійного віровчення, визнан­ня вічної цінності релігії для кожної людини і
людства загалом. Теологічні пояснення релігії наскрізь прони­зані ідеями, які
відображають конфесійну належність їх авторів. Єднає їх визнання того, що
релігія є особли­вим феноменом, результатом взаємопричетності Бога і людини.

У процесі становлення теологічних
пояснень окреслило­ся два підходи у визначенні релігії: супранатуралізм та
історична школа в теології. Супранатуралізм ґрунтується на визнанні
існування надприродної, надрозумної субстан­ції, а релігію тлумачить як
«надприродне одкровення», «нестворюваний феномен». Але такий погляд вступає в
су­перечність із залежністю еволюції релігії від тенденцій суспільного
розвитку. Саме на це звертали увагу представ­ники історичної школи в
теологи. Найвідоміший серед них німецький теолог, філософ, соціолог Ернст
Трельч (1865— 1923) стверджував, що релігія є водночас суб’єктивним став­ленням
до Бога та об’єктивною історичною реальністю.

Згодом у теологічному релігієзнавстві
заявили про се­бе роз’єднуюча та об’єднуюча тенденції. Стосувалися во­ни
відносин суспільства і релігії. Представники роз’єдную­чої тенденції стверджували,
що суспільство і релігія існу­ють як «самостійні величини», різняться між
собою. Втілена у догматичному вченні суть релігії постає «вічни­ми істинами»,
«позачасовими принципами», «надісторич-ним зерном». Соціальними аспектами
наділені лише яви­ща релігії, а також релігійні організації, установи. При­хильникиоб’єднуючої тенденції стверджують, що релігійні ідеї та принципи
неухильно оволодівають світською сфе­рою, яка вже не є позарелігійною.

Теологічному підходові до релігії
(погляду «зсереди­ни») протистоїть філософський метод розуміння її (погляд
«ззовні»).

Філософський аналіз релігії. Розглядаючи релігію з пев­ної дистанції, філософія прагне з’ясувати
загальні її прин­ципи та закономірності, пізнати їх сутність. Вона сповідує
критичний підхід до всього, у тому числі й до релігії. Філо­софія є
розгалуженою системою вчень, шкіл, течій, напря­мів. Однією з них є релігійна
філософія, яка, вдаючись до філософської методології, досягає такої самої
мети, що й богословсько-теологічний підхід до релігії. Одночасно з ре­лігійною
філософією у XVII—XVIII ст.
зароджується філо­софія релігії — розділ релігієзнавства, завдання якого
полягає у пізнанні, осмисленні природи, сутності й сенсу релі­гійного феномену,
ролі релігії у житті людини та суспіль­ства, її тлумачення релігії виходить за
межі конкретного релігійного напряму, релігійних конфесій. Особливість фі­лософії
релігії полягає і в тому, що вона, будучи методоло­гічною основою інших
розділів літературознавства, водно­час синтезує, узагальнює результати їх
досліджень.

Одним із перших зосередився на
філософських аспек­тах релігії І. Кант, який вважав, що наукове знання про
душу, Бога неможливе, але у своїй етичній концепції за­стосовував ідеї душі та
Бога. Філософський аналіз релігії домінував до середини XIX ст., коли поряд з теологічним та філософським починає формуватися науковий
підхід.

Наукові дослідження релігії. Відмінність між філо­софським і науковим підходами в дослідженні релігії
виявляється як у предметній сфері, так і в методах дослі­дження. Предметною
сферою філософії є дослідження дій­сності під кутом зору світоглядних проблем.
Тому філо­софія акцентує увагу на світоглядних аспектах релігії. Най­суттєвіше
для неї — як вирішується у релігії проблема
духовного й матеріального начал (що є первинним): чи Бог створив світ і людину,
чи людина створила у своїй свідомості Бога. Наука вивчає релігію як одну зі
сфер су­спільного життя у її взаємозв’язках та взаємодії: як фор­мується
релігія; як певні релігійні системи пояснюють світ; які цінності, норми та
моделі поведінки вони вироб­ляють у людей; як діють релігійні організації; які
функ­ції виконує релігія в суспільстві.