Тема 3. Типи організації господарських систем

1. Натуральне господарство

Основні відмінності між двома типами організації господарства:

Натуральне виробництво	Товарне виробництво
1. Замкнуте господарство. 2. Універсальна праця працівників 3. Прямі зв’язки між виробництвом і споживанням	1. Відкрите господарство. 2. Суспільний розподіл праці. 3. Виробництво пов’язане із споживанням через ринок.

Натуральне виробництво – такий його рід, коли люди створюють продукти для задоволення власних потреб. Ця історично перша форма виробництва є найпростішою.

Для натурального виробництва характерні такі риси:

1. Натуральне господарство – замкнута система організаційно-економічних відносин.

2. Для натурального виробництва характерна ручна універсальна праця, що виключає його розподіл на види.

3. Натуральному господарству властиві прямі економічні зв’язки між виробництвом і споживанням.

2. Товарне виробництво

Товарне виробництво – тип організації господарства, коли корисні продукти створюються для їх продажу на ринку. Товарному господарству властиві такі основні риси.

1. Це господарство є відкритою системою організаційно-економічних відносин. Тут працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для продажу їх іншим людям.

2. Виробництво товарів засноване на розподілі праці.

3. Товарному господарству властиві непрямі, опосередковані зв’язки між виробництвом і споживанням.

Товарне господарство має історичний характер.

Причини виникнення товарного виробництва:

1. Суспільний розподіл праці.

2. Господарське відособлення людей для виготовлення якогось продукту.

Господарське відособлення людей тісно пов’язане з формами власності на засоби виробництва.

3. Економічна теорія товару

Всякий продукт натурального виробництва має єдину властивість – корисність, тобто здатність задовольняти якісь потреби людей.

Відмінності товару від неринкового блага:

По-перше, товар – це корисна річ, на створення якої витрачена праця людини.

По-друге, товарами – є вироби, створені для потреб для інших людей, – суспільні корисності.

По-третє, товар – це благо, що продається на ринку, припускає рівноцінне відшкодування.

Таким чином, товар – створена працею суспільна корисність, призначена для рівноцінного обміну на ринку на інший продукт.

Товар – це специфічне економічне благо, вироблене для обміну.

Вартість визначається кількістю суспільної праці, якою витрачається на виробництво товару і упредметнюється в нім.

Мінова вартість – здатність товару обмінюватися на інші корисні речі в певних пропорціях (співвідношеннях) обміну.

ЗАКОН ВАРТОСТІ регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості втіленого в них суспільно-необхідного робочого часу, який є мірилом вартості товару.

Класифікація економічних благ:

Перший клас – залежно від форми власності:

– товари індивідуального вжитку (предмети вжитку і засоби виробництва);

– державні або суспільні блага;

– квазісуспільні або квазідержавні (бібліотеки, музеї, профілактичне медичне обслуговування, пожежна охорона, міліція тощо).

Другий клас – залежно від характеру задоволення потреб:

– взаємозамінні товари;

– взаємодоповнюючі блага;

– незалежні товари.

4. Економічна теорія грошей

Гроші – це абсолютно ліквідний засіб обміну.

Гроші – єдиний товар, який не можна використовувати інакше, окрім як звільнитися від нього.

Попит на гроші залежить від їх очікуваної цінності.

У історії грошей можна виділити дві різні епохи:

1. Час пошуку, відкриття і використання справжніх, нормальних грошей).

2. У XVII-XIX ст. наступило століття золотого стандарту.

Гроші виконують основні функції:

1. Виступають як міра вартості.

2. Гроші служать засобом обміну (обороту).

3. Гроші служать засобом накопичення або збереження вартості.

4. Гроші служать засобом платежу.

Функція світових грошей:

Грошам (переважно, в наявній формі) повинні бути властиві такі якості: непідробність; зручність користування; зносостійкість; подільність (розмінність); однорідність.

Закони грошового обороту – кількість грошей, що обертаються в країні протягом певного періоду, повинна дорівнювати грошовій вартості проданих за даний період товарів

M*V=Q*P

де М – маса грошей;

V – число оборотів;

Q – кількість товару;

Р – ціна одиниці товару.

Грошова маса в обігу – це не лише готівка, але і чекові вклади в банках.

Під вартістю грошей мається на увазі та кількість товарів і послуг, яку можна обміняти на грошову одиницю.

Грошові агрегати – частини сучасних грошових коштів, які застосовуються для обороту і платежу.

Найбільш поширені такі грошові агрегати (у США, Японії, Італії – 4, Німеччині – 3, Франції – 10):

• у M0 входить готівка (самі ліквідні);
• у Ml входять гроші у вузькому сенсі, що володіють найбільшою ліквідністю (готівка і трансакційні депозити (внески фізичних і юридичних осіб в комерційних і ощадбанках, засоби яких можуть бути передані іншим особам у вигляді платежів за допомогою чеків або електронних перерахувань – внески до запитання, дорожні чеки);
• у M2 включаються “майже гроші” – фінансові (грошові) кошти, призначені для зберігання цінності, – М 1 + гроші на термінових внесках (у США до 100 тис. долл) + нечекові ощадні рахунки в комерційних і ощадбанках, які легко перевести в грошова або чекова форми;
• у M3 включаються М2 + гроші на крупних термінових внесках у формі депозитних сертифікатів тощо;
• у L – М3 + банківські акцепти, векселі державної скарбниці, окремі види облігацій та інші види грошових активів.

5. Грошові системи і їх типи

Грошова система — це спосіб організації грошового обігу, що склався історично в даній країні й закріплений законом.

В сучасних умовах гро­шова система країни містить такі основні елементи:

– найменування грошової одиниці;

– види державних паперових грошових знаків, розмінної монети, що мають законну платіжну силу;

– регламентацію безготівкового грошового обігу;

– державний апарат, що регулює грошовий обіг.

Розрізняють два типи грошових систем:

1) металевого обігу, в яких грошовий товар виконує всі функції грошей або лежить в основі грошової системи;

2) паперово-кредитного грошового обігу, які базуються на паперових грошах.

Грошова одиниця кожної країни є її валютою. Розрізняють валюти:

а) вільно конвертовані;

б) частково конвертовані;

в) неконвертовані (замкнені).

Пропорцію обміну валют називають валют­ним, або обмінним, курсом.

У сучасних умовах валютні курси бувають двох видів:

1) фіксовані;

2) плаваючі.