Тема 2. Система економічних відносин
Зміст сторінки:
1. Типи економічних відносин
Власність і соціально-економічні відносини – це відносини між суспільними класами, соціальними групами, окремими колективами і членами суспільства. Соціально-економічні відносини багато в чому залежать від типу (форми) власності на умови і результати виробництва.
Організаційно-економічні відносини виникають тому, що суспільне виробництво, розподіл, обмін і споживання неможливі без певної організації.
Організаційно-економічні відносини поділяються на три великих види:
– поділ праці і виробництва і їх кооперація;
– організація господарської діяльності (натуральне і товарно-ринкове господарство);
– управління економікою (стихійно-ринкове і державно-планове регулювання).
2. Власність як економічна категорія
Власність – відношення між людиною, групою або спільнотою людей (суб’єктом), з одного боку, і будь-якою субстанцією матеріального світу (об’єктом), з іншого боку, що полягає в постійному або тимчасовому, частковому або повному відчуженні, від’єднанні, присвоєнні об’єкту суб’єктом. Суб’єкт власності (власник) – активна сторона відносин власності, що має можливість і право володіння об’єктом власності.
Об’єкт власності – пасивна сторона відносин власності у вигляді предметів природи, речовини, енергії, інформації, майна, духовних, інтелектуальних цінностей, які цілком або в якійсь мірі належать суб’єкту.
Відношення власності включають:
– Майнові або суб’єктно-об’єктні відносини між суб’єктом і об’єктом
– Відносини між суб’єктами власності або суб’єктно-суб’єктні. Відображають економічні взаємини, що виникають у зв’язку з власністю.
Суб’єктно-об’єктні відносини включають: відносини володіння, користування, розпорядження і відповідальності.
Володіння – початкова, вихідна форма власності, яка відображає юридичну, документально закріплену фіксацію суб’єкта власності, або факт реального володіння об’єктом.
Власник може делегувати право керування власністю іншому суб’єкту або взагалі не користуватися правом володіння власністю.
Користування – означає застосування об’єкта власності відповідно до його призначення та на розсуд і за бажанням користувача.
Розпорядження – спосіб реалізації відносин між об’єктом і суб’єктом власності, що дає право і можливість використовувати об’єкт в рамках закону практично будь-яким бажаним чином.
Форми розпорядження власністю:
– Право господарського відання
– Право оперативного управління
Відповідальність – “тягар власності” – означає інтерес до активного використання коштів виробництв, відповідальність за них, їх ефективне функціонування, відшкодування збитків, завданих об’єкту.
Суб’єктно-суб’єктні відносини діляться на 2 групи:
1) Розподіл або перерозподіл власницьких функцій.
2) Відносини власників з приводу взаємного формування новостворених об’єктів власності.
3. Форми власності
Форма власності – її вид, який характеризується за ознакою суб’єкта власності.
У ринковій економіці розрізняють два основних типи власності: приватну і суспільну.
Відносини приватної власності будуються на відокремленому присвоєнні, користуванні, розпорядженні факторами і результатами виробництва окремими індивідуумами (людьми) – власниками цих факторів виробництва.
Громадська власність означає спільне привласнення, користування і розпорядження засобами виробництва і його результатами.
Найбільш поширеними формами громадської власності є: державна, колективна.
Приватна власність в ринковій економіці виконує наступні функції:
1. Підвищення добробуту, забезпеченості і незалежності (ресурси мають цінність і дають дохід).
2. Збереження вартості і стимулювання підвищення продуктивності.
3. Забезпечення прогресу.
За критерієм власності в ринковій економіці розрізняють два сектора: державний і приватний (індивідуальні, партнерські, корпоративні фірми).
Економічні суб’єкти приватного сектора умовно можна об’єднати в дві великі групи власників: домашні господарства і фірми (підприємницькі одиниці).
Домашнє господарство – економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка постачає економіку ресурсами і використовує отримані за них кошти для придбання товарів і послуг, які задовольняють споживача.
Фірма– це організація, яка використовує ресурси для виробництва товару або послуги з метою отримання прибутку, яка володіє і управляє одним або декількома підприємствами.
4. Напрямки розвитку відносин власності
Комерціалізація в більшості зарубіжних країн означає зміну статусу держпідприємства, яке функціонувало на основі публічного права, на статус приватного права при збереженні обмежень в області розпорядження майном і одночасному знятті низки запроваджених державою штучних бар’єрів від впливу конкурентного ринку.
Під роздержавленням розуміється перетворення державних підприємств в колективні підприємства, акціонерні товариства, та інші підприємства, які не перебувають у державній власності, а також в орендні підприємства.
Поява приватних юридичних осіб може відбуватися шляхом утворення нових і приватизації діючих підприємств.
Приватизація означає передачу (продаж), підприємств які належать державі та іншого майна в приватну власність, тобто придбання права власності на засоби виробництва громадянами і недержавними юридичними особами.
З Закону України “Про приватизацію державного майна підприємств”:
Приватизація майна державних підприємств – відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Крим) і комунальної власності на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.
В якості основних ознак приватизації використовуються наступні:
– Перехід прав власності держави на користь приватного сектору
– Делегування держпідприємству права розпорядження майном
– Повна продаж держпідприємства приватним особам
– Продаж частини активів.
Легітимні способи приватизації
- Безоплатна передача права власності на майно державних підприємств всім громадянам (за допомогою приватизаційних чеків або ваучерів).
- Безоплатна передача власності на майно державних підприємств їх трудовим колективам.
- Продаж майна державних підприємств (найбільш простий спосіб приватизації).
Поширеною формою реформування відносин власності є оренда. Оренда – надання землі, засобів виробництва, майна їх власником (орендодавцем) у тимчасове користування іншим особам (орендарям) на договірних умовах за плату.
Аналогами передачі функцій управління державним майном приватному сектору є:
– Оренда без права викупу;
– Трастове (довірче) управління підприємствами, яке відрізняється великою економічною свободою і незалежністю менеджменту.