«Первинне право» ЄС

«Первинне право» ЄС – поняття, види та особливості

Система джерел права Європейського
Союзу включає дві групи актів – акти первинного права і акти вторинного права.

До актів первинного права відносяться
всі засновницькі договори Європейського Союзу. По своїй юридичній природі акти первинного
права є міжнародними договорами. Норми актів первинного права володіють вищою юридичною
силою по відношенню до всіх інших норм Європейського Союзу, що містяться в актах
вторинного права.

Особливістю Європейського Союзу
є те, що в його основі лежать декілька міжнародних договорів установчого характеру.
В першу чергу це:

– Паризький договір про заснування
Європейського об’єднання вугілля і сталі 1951 р.,

– Римський договір, що засновував
Європейське Співтовариство 1957 р.,

– Римський договір, що засновував
Евратом 1957 р.,

– Маастрихтський договір про Європейський
Союз 1992 р., так звані «засновницькі договори у вузькому сенсі». Дані договори
носять «конституюючий» характер для Європейського Союзу. До «засновницьких договорів
в широкому сенсі» зазвичай відносять всі перераховані вище акти, а також міжнародні
договори, що змінюють і доповнюють їх: Брюссельський договір, що засновував єдину
Раду і єдину Комісію європейських співтовариств (Договір про злиття) 1965 р., Бюджетний
договір 1970 р., Бюджетний договір 1975 р., Єдиний європейський акт 1986 р., Амстердамський
договір про зміну Договору про Європейський Союз, договорів, що засновували європейські
співтовариства, і низки пов’язаних з ними актів 1997 р. На Конференції держав-членів,
що завершилася 11 грудня 2000 р. в Ніцці, були схвалені чергові зміни в засновницькі
договори Союзу (Ніццський договір).