37. Особливості Кіотської геополітичної школи
Особливості Кіотської геополітичної школи
Головним центром «автохтонних» (незалежних) геополітичних досліджень в Японії до Другої світової війни був Імператорський університет в Кіото. На чолі Кіотської школи геополітики стояв С. Комакі, який написав книгу «Маніфест японської геополітики».
Після більш ніж двохсотлітнього правління сьогунів династії Токугава з 1603 по 1867 рр., імператорська влада зуміла об’єднати Японію під своєю владою, і в першій половині ХХ століття завершила модернізацію економіки країни. Вчені Кіотської школи на чолі з Комакі незабаром розробили геополітичну доктрину перетворення країни у велику регіональну державу та її гегемонії в Азії, засновану на сформованих ще в кінці періоду Токугави геополітичних ідеях «національного розвитку». Дуже скоро Японія стала виступати з усе новими геополітичними претензіями в Південно-Східній Азії і в світі.
Основні цілі Кіотської геополітичної доктрини полягали в забезпеченні єдності Японії, у прийнятті всією Південно-Східною Азією національної переваги японського народу (свого роду японський варіант німецького націонал-шовінізму), створення на цій основі «Великої Східно-Азіатської Японської Імперії». Вчені з Кіото прагнули до зменшення вестернізації Південно-Східної Азії, посиленню тут японізації та забезпечення на цій основі японської гегемонії в регіоні.