Загальна характеристика джерел права ЄС
Загальна характеристика джерел права ЄС
Джерела права ЄС – це зовнішні форми вираження норм права ЄС
Типовим є поділ на первинні та вторинні джерела права ЄС
Джерела первинного права ЄС:
– усі установчі договори про ЄС
В силу своєї юридичної природи установчі акти займають вищу сходинку в ієрархії джерел права ЄС.
До числа установчих актів відносяться, в першу чергу, Паризький договір 1951 р. про створення ЄОВС (Європейське об’єднання вугілля та сталі), Римські договори 1957 р., що поклали початок існуванню Євроатому і Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), а також акти, що доповнюють і змінюють дані договори і яким держави-члени Європейського Союзу надають характер установчих актів. До їхнього числа належать насамперед Єдиний європейський акт 1986 р., Маастрихтський договір про створення Європейського Союзу 1992 р. і Амстердамський договір 1997 р., що вступив в силу з травня 1999 р.
– всі договори про вступ до ЄС
– акт про прямі вибори до Європарламенту
– Хартія основних прав людини 2000 р. (визнається юридична сила преамбули)
Джерела вторинного права ЄС:
– регламенти (є нормативно-правовим актом загального характеру, що у всіх своїх елементах обов’язковий для всіх суб’єктів права ЄС і є актом прямої дії, тобто він підлягає застосуванню владою і судовими органами всіх держав-членів незалежно від того, чи виступала дана держава за їхнє прийняття чи ні.)
– директиви (їх головна відмінність від регламенту полягає в тому, що в директиві, як правило, вказуються мета і результати, які повинні бути досягнуті, однак національній владі надається право самій визначати, в якій формі чи за допомогою яких процедур і механізмів ця мета може бути досягнута.)
– рекомендації та висновки (не обов’язкові до виконання, проте Суд ЄС постановив, що вони мають враховуватись при прийнятті рішень)
– рішення (це акти індивідуального, а не загального характеру. Будучи обов’язковими для своїх адресатів, вони, як правило, стосуються спеціальних, вузьких, нерідко технічних питань і обов’язкові тільки для тих суб’єктів, яким вони адресовані. Причому адресатом не обов’язково повинна виступати держава, це можуть бути певні категорії юридичних осіб або навіть окремі юридичні особи.)