Договір про Конституцію для Європи

Договір про Конституцію для Європи. Причини неуведення його в дію

29 жовтня 2004 р. була підписана Угода про Конституцію ЄС. Однак вона не набула чинності, оскільки не всі країни – учасниці її ратифікували.

Угода про Конституцію мала надати ЄС єдину структуру, перетворити його на суб’єкт права, таким чином замінити собою всі чинні договори. При цьому вона мала продовжити реформування інституцій ЄС, розпочаті згідно Ніццького договору.

Угода поділяється на чотири частини:

• Основні принципи,
• Органи і установи,
• Процеси ухвалення рішень,
• Політика Євросоюзу.

Найголовніші здобутки Конституції Європейського Союзу такі:

• проголошується відкритість ЄС для “всіх європейських країн, які поважають цінності ЄС і вважають за потрібне втілювати їх спільно”.
• Конституція підтверджує принцип вільного пересування людей, товарів, послуг і капіталів, однак наголошує, що ЄС “поважатиме національні ідентичності країн-членів, базовані на їхній політичній та конституційній структурі”, а також “поважатиме життєві державні функції країн-членів, включно з територіальною цілісністю, підтриманням закону та порядку та забезпеченням міжнародної безпеки”.
• громадянство Союзу не витісняє громадянства держав-членів, а лише доповнює його. Таким чином, громадянство Союзу незалежно від громадянства країни-члена існувати не може.
• громадянин ЄС має право голосувати і висуватися на виборах до Європейського парламенту
• громадянин ЄС має право звертатися до органів ЄС будь-якою офіційною мовою ЄС і отримувати відповідь цією ж мовою.
• ЄС складають наступні інституції: Європейський Парламент, Європейська Рада, Рада Міністрів, Європейська Комісія, Суд Юстиції.

Але внаслідок того, що референдуми про ратифікацію у Франції (травень 2005) і Нідерландах (червень 2005 року) дали негативний результат, доля Конституційного договору лишається невизначеною.

Лісабонська угода стала альтернативою Європейській конституції. Офіційне підписання Лісабонської Угоди відбулося 13 грудня 2007 року.