Франкська монархія Каролінгів. Реформа Карла Мартелла

Франкська монархія Каролінгів. Реформа Карла Мартелла

Майордоми Австразії з дому Піпінідів (нащадки Піпіна Герістальського), ставши правителем об’єднаної Франкської держави, започаткували нову династію франкських королів, яка пізніше за ім’ям найвидатнішого зі своїх представників — Карла Великого — отримала назву династії Каролінгів.

Представники дому Каролінгів (Піпінідів) правили Франкською державою з кінця VII до середини IX ст. спочатку як майордоми, а з 751 р. — як королі. Цей період в історії Франкського королівства називають каролінзьким.

За правління Каролінгів у франкському суспільстві відбувався переворот в аграрних відносинах. Суть цього перевороту, який почався ще за Меровінгів, полягала:

• зростання великої земельної власності за рахунок соціального розшарування
• маси вільних селян втрачаючи свої алоди, поступово перетворювалися на залежних людей, а потім і кріпаків.

До початку VIII ст. у франків вже склалися дві ворожих одна одній соціальних верстви:

• перша — великі землевласники, які володіли своїми землями переважно на правах безумовної приватної власності (алод), а тому були відносно незалежні від центральної влади і нерідко виступали проти неї зі зброєю в руках;
• друга — тією або іншою мірою залежні селяни, що не мали земельної власності і піддавались експлуатації з боку власників землі, на якій вони жили.

Саме за рахунок цих проміжних шарів значною мірою і відбувався процес аграрного перевороту. Зміни в соціальній структурі франкського суспільства визначили політику наступника Піпіна Герістальського — майордома Карла Мартелла.

Оскільки значна частина вільних селян, що розорилися, вже не мала матеріальних засобів для служби в ополченні, постало питання про докорінну реорганізацію військових сил. Тому була здійснена бенефіціальна реформа Карла Мартелла.

Суть її полягала в тому, що замість пожалувань землі в повну, безумовну власність (алод), набула значного поширення система пожалувань землі в умовну феодальну власність у вигляді “бенефіціїв“. Бенефіції надавалися в довічне користування на умовах виконання певної служби, частіше за все кінної військової. З часом бенефіції стали перетворюватися з довічного у спадкове володіння і протягом IX—X ст. набули характер феоду (лену), тобто спадкового володіння, пов’язаного з обов’язком військової служби.

Карл Мартелл здійснив широке роздання бенефіціїв. Фондом для них були спочатку землі, що конфісковували у бунтівних магнатів, а коли ці землі вичерпалися, він забрав частину церковних земель, та наділив велику кількість бенефіціаріїв.

Бенефіціальна реформа мала кілька важливих соціальних наслідків:

1. по-перше, значно укріпила шар дрібних і середніх феодалів, що формувався, які як професійні воїни стали основою всієї військової організації; вони були попередниками майбутнього рицарства.
2. по-друге, поширення пожалувань сприяло зміцненню феодальної земельної власності та подальшому закріпаченню селян. Бенефіціарій зазвичай отримував землю разом із людьми, іноді вже залежними, які виконували на його користь панщину або сплачували податок.

Таким чином, бенефіціальна реформа сприяла подальшому зміцненню та оформленню феодальних відносин у Франкській державі.