Підстави та випадки обмеження прав людини в галузі інформації

Підстави та випадки обмеження прав людини в галузі інформації

У Загальній декларації прав людини не визначено конкретних обмежень використання та реалізації людиною свого права на інформацію. Існує лише загальна норма ст. 29 Декларації, яка передбачає, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки обмежень, установлених законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві, а також зазначено, що здійснення відповідних прав і свобод в жодному разі не повинне суперечити цілям і принципам Організації Об’єднаних Націй.

Таким чином, визначено три основні ознаки, які в комплексі можуть бути підставою для обмеження прав і свобод людини: забезпечення прав і свобод третіх осіб або моралі, громадського порядку і загального добробуту, причому, що важливо, лише в тому розумінні, яке існує в рамках демократичного суспільства; забезпечення дотримання цілей і принципів ООН та наявність прямих правових приписів, що регламентують застосування подібних обмежень.

За п. 3. ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права користування правом на свободу інформації накла­дає особливі обов’язки і особливу відповідальність і, отже, це право може бути пов’язане з певними обмеженнями. Викладено конкретні вимоги до встановлення подібних обмежень свободи інформації; ці обмеження “мають встановлюватися законом і бути необхідними: а) для поважання прав і репутації інших осіб: б) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення”.

Конвенція про захист прав і основних свобод лю­дини 1950 р.

Ст. 8 Конвенції визначає, що органи державної влади не можуть втручатися у здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя “інакше ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з мстою запобігання заворушен­ням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захис­ту прав і свобод інших осіб”.

Передбачені Конвенцією випадки і причини обмеження реалізації інформаційних прав людини умовно можна поділити на кілька груп. До першої групи можна віднести дії, необхідні для захисту безпеки держави, зокрема, охорону і захист:

– громадського порядку:

– громадської безпеки;

– національної безпеки:

– територіальної цілісності.

До другої групи ми можна включити розв’язання таких загальносуспільних завдань, як захист:

– здоров’я;

– моральних засад.

Третю групу становлять відповідні заходи захисту прав та інтересів третіх фізичних осіб. Вони включають необхідність забезпечення та захисту:

– прав і свобод інших людей;

– конфіденційності особистого життя:

– репутації інших людей;

– інтересів малолітніх.

У четверту групу можна поєднати завдання, що вирішуються в рамках правоохоронної діяльності держави. Такі обмеження інформаційних прав можливі для:

– запобігання заворушенням або злочинам;

– забезпечення інтересів правосуддя;

– підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

– запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно.

ст. 34 Конституціївизначає право на свободу слова та право на інформацію, згідно з яким:

– кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань:

– кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір”.

Ч. 3 ст. 34 Конституції містить вичерпний перелік випадків обмеження цього права. (Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.)