Характеристика і типи міст на українських землях у ХІV – першої половини ХVІІ ст.

Поглиблення суспільного поділу праці у другій половині XVI – першій половині XVII ст. сприяло появі на Україні нових міст. У цей час в Східній Україні були засновані Конотоп, Фастів, Лисянка, Шаргород, Кременчук, Гадяч, Миргород, Яготин, Старокостянтинів, Умань, Бориспіль, Гайсин та десятки інших міст і сотні містечок. У Волинському воєводстві в середині XVI ст. нараховувалося 68, а в 1629 p. — вже 114 міст. Держава й окремі феодали одержували від них значні доходи (збори з ремісників і торговців, плату за проїзд через місто, за місце на ринку тощо). Як видно з люстрації XVII ст., навіть деякі містечка стали давати своїм власникам у п’ять — десять разів більше доходу, ніж села, на місці яких вони виникли.

Одночасно зростали старі міста й містечка. Наприклад, за 1552-1622 pp. у Каневі кількість будинків збільшилася майже у сім разів (з 226 до 1644), у Черкасах — в 4,5 раза (з 257 до 1120), у Києві — в 3,6 раза (з 487 до 1750). В 30-40-х роках XVII ст. особливо інтенсивно розвивалися містечка у Подніпров’ї. Так, лише за десятиріччя (1630-1640) Котельва зросла більш як у 9 разів (з 70 до 633 будинків), Васильків — понад 8 (з 60 до 500), Лубни — майже в 6 разів (із 153 до 882).

У 40-х роках XVII ст. на Україні налічувалося вже близько тисячі міст і містечок. Деякі з них мали значне, як на той час, населення (Львів — 15-18 тис., Київ — 15 тис., Меджибіж — 12 тис., Біла Церква — понад 10,7 тис., Животів — понад 10,1 тис., Острог — 10 тис., Кам’янець — щонайменше 10 тис.). Типовим, однак, для України на той час було місто з 2-3 тис. жителів.

Міста, які належали державі (королівські), були також адміністративними центрами й управлялись найчастіше на основі магдебурзького права. Але більшість їх належала феодалам, у тому числі й церкві (католицькій або православній). Так, у Київському воєводстві з 206 міст королівських було 46, приватновласницьких — 150, церковних — 10; у Брацлавському воєводстві з 117 міст відповідно: королівських — 6, панських — 111 і т. д. Загалом на Україні понад 80% міст становили приватну власність, окремі з них також користувалися магдебурзьким правом. Деякі магнати володіли багатьма містами. Конєцпольському, наприклад, лише на Брацлавщині належало 170 міст і містечок, Острозькому — 80 тощо.

Розвиток міст, однак, гальмувався рядом факторів, зокрема так званими юридиками — земельними володіннями на території королівських міст світських і духовних феодалів, які не підлягали міським судам та адміністрації. До них іноді входили цілі квартали з ремісничим і торговим населенням. Утворювалися вони на основі привілеїв, виданих королем. Власники юридик поселяли тут ремісників, купців тощо, з яких на власну користь стягували різні збори, примушували відбувати повинності.

Подекуди, юридики досягали значних розмірів і давали великі доходи. Так, у 1629 р. в Кременці на користь магістрату йшла 1/3 подимного з 1224 жилих будинків, а на десять власників юридик — 2/3. У Львові в XVII ст. на шляхетських і церковних юридиках було близько 600 будинків з населенням понад 4,5 тис. чоловік. Юридики існували також у Києві, Луцьку, Вінниці, Чернігові, Самборі.

Господарська діяльність юридик, вилучених із компетенції міської влади, підривала економіку міст. Існування їх було прямим втручанням феодалів у міське життя.