Люблінська унія 1569 р., її зміст та значення

Підписання угоди

3 початку XVI ст. стали інтенсивніше формуватися умови для укладення унії (союзу, об’єднання) між Польщею та Великим князівством Литовським. Протягом XV-XVI ст. Польське королівство перетворилося на своєрідну шляхетську республіку. Влада короля була обмежена сеймом (польським парламентом), що обирав короля; Король не міг приймати важливі рішення без згоди сейму.

Розгляд питання про укладення унії розпочався в січні 1569 р. на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні (звідси і назва угоди). У червні 1569 р. Люблінська унія була підписана. 1 липня 1569 р. її затвердили роздільно депутати польського і литовського сеймів.

Основні положення угоди

Люблінська унія завершила процес Об’єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії 1385 р. За Люблінською унією Польське королівство та Велике князівство Литовське об’єднувалися в єдину федеративну державу – Річ Посполиту (буквально- республіка) з виборним королем, загальним сеймом і сенатом, єдиною зовнішньою політикою. Литовська, українська та польська шляхта зрівнювалися в правах і набували права володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Ліквідувалися митні кордони, вводилася єдина грошова одиниця.

Велике князівство Литовське, як і Польське королівство, залишалося самостійним політичним організмом зі своєю вищою адміністрацією, власною скарбницею, військом, судово-правовою системою. Платою за державну суверенність, що вдалося зберегти знесиленому Великому князівству Литовському, стали українські землі, які переходили під юрисдикцію Польської корони.

Ще перед підписанням унії польський сейм, використовуючи підтримку литовської та української шляхти, яка була невдоволена пануванням великих землевласників у Великому князівстві Литовському та намагалась одержати такі ж права, як і польська шляхта, санкціонував акти короля Сигізмунда II Августа про відторгнення від Литви і приєднання до Польщі ряду українських земель. Українські землі у складі Польщі увійшли до шести нових воєводств: Руського (з центром у Львові), Белзького, Волинського (з центром у Луцьку), Київського, Подільського (з центром у Кам’янці), Брацлавського (з центром у Брацлаві).

Наслідки підписання Люблінської унії

Люблінська унія була важливою історичною подією, яка мала суперечливі наслідки для долі України.

Негативні наслідки. Ця угода сприяла:

• посиленню польської експансії на українські землі, наступу католицизму;
• полонізації (ополяченню) української знаті;
• покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Литовським статутом 1588 р., який увів 20-річний термін піймання селян-утікачів і надав право шляхтичам самим установлювати всі повинності, розпоряджатися селянським життям і майном.

До позитивних наслідків унії можна віднести:

• зближення українських земель із західноєвропейською культурою: через Польщу до України потрапляли ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації;
• поширювалася західноєвропейська система освіти: українці навчалися в європейських університетах, прилучалися там до західноєвропейських наукових і художніх ідей, збагачували ними рідну культуру;
• могутнє піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку української національної самосвідомості;
• за відсутності держави культура залишалася єдиною сферою, у якій українці могли захистити свою самобутність.

М. Котляр, С. Кульчицький підкреслюють такі наслідки Люблінської унії: 

1) український народ зазнав закріпачення й тяжкого феодального гноблення; 

2) насаджувався католицизм; 

3) розгорнулася національно-визвольна народна боротьба; 

4) виграла лише місцева шляхта, що отримувала рівні права з польською шляхтою; 

5) український народ втрачав свою політичну верхівку, яка полонізувалася та переходила до католицької віри.