Права і обов’язки батьків щодо дітей
Права і обов’язки
батьків щодо дітей
Найважливішим обов’язком, який покладається на батьків, є піклування
про своїх дітей. Мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини,
незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між
батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не
звільняє від обов’язків щодо дитини.
Батьківські права та обов’язки виникають відразу після
народження дитини. Батьки, які перебувають у шлюбі, зобов’язані забрати дитину з
пологового будинку або з іншого
закладу охорони здоров’я. Якщо батьки не перебувають у шлюбі, обов’язок забрати
дитину з пологового будинку
покладається на матір.
Чинне законодавство України надає право батькам відмовитися
забрати дитину із закладу, у якому вона народилася. Де може бути, якщо дитина має істотні вади фізичного і (або) психічного
розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку або з
іншого закладу охорони здоров’я, забрати дитину мають право її баба, дід, інші
родичі з дозволу органу опіки та піклування.
Наступним кроком по виконанню батьківських обов’язків є реєстрація новонародженої дитини. Батьки
зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження
дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів
цивільного стану. Невиконання цього обов’язку є підставою для покладення на них
відповідальності, встановленої законом. У разі смерті батьків або неможливості
для них з інших причин зареєструвати народження дитини реєстрація провадиться
за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони
здоров’я, в якому народилася дитина або в
якому на цей час вона перебуває. Реєстрація народження дитини провадиться державним
органом реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її
походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Реєстрація народження
дитини засвідчується Свідоцтвом про
народження.
Законодавство і моральні засади сімейних відносин вимагають
від батьків виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей,
любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батько і мати
разом зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний
розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти,
готувати її до самостійного життя. Батьки мають право обирати форми та методи
виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Батьки повинні ставитися до дитини з повагою. Забороняються
будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини
батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують
людську гідність дитини.
Батько і мати залишаються відповідальними за батьківське
піклування навіть при передачі дитини на виховання іншим особам.
На жаль, бувають випадки, коли виховання дитини батьки
здійснюють неналежним чином. Дитина має право противитися неналежному виконанню
батьками своїх обов’язків щодо неї. Вона може звернутися за захистом своїх прав
та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади,
органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а якщо дитині
виповнилося чотирнадцять років — до суду.
Батькам належить право на самозахист своєї дитини,
повнолітніх дочки та сина. Вони також мають право звертатися до суду, органів
державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за
захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх
законні представники без спеціальних на те повноважень.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають
ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські
права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від
дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення
батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них
відповідальності, встановленої законом.
Все сказане вище стосується як повнолітніх, так і неповнолітніх
батьків.
Сімейне законодавство встановлює правила, за якими має
відбуватися виховання дитини батьками, які не проживають разом. Той із батьків,
хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має
право на особисте спілкування з нею, а той із батьків, з ким проживає дитина,
не має права перешкоджати цьому, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному
розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення
батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від
дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному
посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від
виконання договору зобов’язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду,
завдану другому з батьків.
Способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того
з батьків, хто проживає окремо від неї, за заявою матері чи батька, може
визначати орган опіки та піклування. Рішення про це орган опіки та піклування
постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до
дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Зазначене рішення є
обов’язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу
опіки та піклування, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду,
завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди
тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні,
зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування,
другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих
перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини
(періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку,
відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього
спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може
обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору
щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення
батьків до виконання своїх обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного
з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне
значення, в тому числі стан психічного здоров’я одного з батьків, зловживання
ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою
того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним. Особа, яка ухиляється від
виконання рішення суду,
зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну
шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
До прав батьків також
належить право на визначення місця проживання
дитини.
Місце проживання
дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини,
яка досягла десяти років, визначається
за спільною згодою батьків та
самої дитини. Якщо батьки проживають окремо,
місце проживання дитини, яка досягла
чотирнадцяти років, визначається нею
самою.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди
щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина (дитина до 14 років),
спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час
вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги
ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста
прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші
обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не
можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного
доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною
поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або
суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для
виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до
участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може
бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може
постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і
передання її для опікування органу опіки та піклування.
Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди
другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду
проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за
рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце
проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої
особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення
її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді,
коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну
небезпеку для її життя та здоров’я або обставини змінилися так, що повернення
суперечить її інтересам. Особа, яка самочинно змінила місце проживання
малолітньої дитини, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду,
завдану тому, з ким вона проживала.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб
малолітня дитина проживала з ними. Вони також мають право вимагати відібрання
малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі
закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і
переданій її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить
її інтересам.