Політика пацифікації на території Польщі «Б» та її наслідки для українців
Політика пацифікації на території Польщі «Б» та її наслідки для українців
Для послаблення українського руху польська влада не гребувала використовувати й брутальну фізичну силу. Так, восени 1930 р. у відповідь на революційні дії українських екстремістських груп, які нападали на польські маєтки й спалювали їх, уряд вдався до жорстоких репресій проти всієї української спільноти, що набрали характеру державних антиукраїнських погромів і отримали офіційну назву пацифікація (умиротворення).
Щодо українців було застосовано неприпустимий у цивілізованому світі протиправний принцип колективної відповідальності, коли за дії окремих представників відповідала вся громада. Для проведення каральної акції в Галичині уряд використав 17 рот спеціальних відділів поліції, 10 ескадронів військової кавалерії та місцеві поліційні підрозділи. Вони руйнували українські кооперативи, читальні, відділення «Просвіти», закривали школи та гімназії, розпускали молодіжні організації, конфісковували майно та продукти, фізично карали тих, хто протестував, тощо. Було заарештовано понад 2 тис. українців, насамперед активістів українських організацій та установ, вчителів, студентів, школярів, молодих селян; близько третини з них засуджено на тривалі терміни ув’язнення. Підставою для звинувачення українців у неблагонадійності нерідко могли стати передплата українських газет, відправлення дітей в українські школи, членство в українських організаціях, заповнення офіційних документів українською мовою, навіть носіння вишиваної сорочки.
Ще одною функцією пацифікації стало перетворення її правлячим режимом на засіб боротьби з політичною опозицією. Звинувачуючи найактивніших українських громадських діячів у співучасті в саботажах, влада отримувала формальний привід для ізоляції їх на період виборчої кампанії, яка проводилася саме в той час. Паралельно українських виборців погрозами змушували голосувати за проурядових кандидатів.
У відповідь на протести українців щодо порушення їхніх прав, Ліга Націй висловила осуд польського уряду за проведення пацифікації. Проте репресивна політика не припинялася і в наступні роки. Режим Пілсудського дедалі відвертіше виявляв свою авторитарність. Він скасував самоврядування в селах, перевів їх під владу польських чиновників, у 1934 р. організував концтабір у Березі Картузькій (нині в Білорусі), де більшість становили українські політв’язні, офіційно відмовився від забезпечення прав національних меншин. Це вело до зростання серед українців національної свідомості, посилення ворожості до Польської держави і поляків, загострення українсько-польських відносин.