Типові ситуації, версії та завдання на початковому і подальшому етапах розслідування крадіжок

Типові ситуації, версії та завдання на початковому і подальшому етапах розслідування
крадіжок

Приводами
до порушення кримінальної справи про вчинення крадіжок є таке:

а) заяви громадян чи посадових
осіб;

б) заяви, повідомлення очевидців
чи інших осіб, які дізналися про кра­діжку або злочинну діяльність конкретних осіб;

в) безпосеред­нє виявлення
ознак розкрадання (затримання з краденим, інші джерела).

Підставами слугуватиме достатня
інформація про те, на яко­му об’єкті чи в кого, де, коли вчинено крадіжку, що саме
ви­крадено.

Визначення спрямування розслідування,
технічних завдань і засобів їх вирішення багато в чому обумовлено слідчими ситуаціями,
які склалися залежно від часу, що минув од моменту крадіжки чи виявлення її слідів,
предмета крадіжки, поведінки винних, потерпілих, свідків та ін. Найбільш типовими
слідчими ситуаціями початкового етапу розслідування крадіжок є такі:

1. Подія злочину сумнівів
не викликає, факт крадіжки виявле­но і підозрюваного затримано з речовими доказами
або «по гаря­чих слідах». Це,
зазвичай, ті випадки, коли інформування про проникнення злодія у приміщення здійснюється
за допомоги заздалегідь установлених у ньому засобів охоронної сигналіза­ції чи
інформація надійшла від конкретних очевидців злочину, які часто самостійно або за
участі працівників правоохоронних органів затримують злочинців із краденим. Основне
тактичне завдання в такій ситуації – закріпити сліди злочину, тобто зі­брати докази,
що викривають затриманого, визначити розмір краденого, його місце і т. ін.

Типові версії в указаній ситуації:

а) факт крадіжки мав місце
і вчинено її затриманим;

б) затрима­ний придбав крадене
майно або взяв його для схову та ін.

З метою перевірки цих версій
провадяться такі слідчі дії: особистий обшук, огляд одягу, речей, вилучених у затриманого,
а також його допит. Відстрочення цих дій на пізніший час не припустимо, оскільки
це може негативно позначитися на схо­ронності викраденого майна (його як серйозного
доказу вини злочинці намагаються позбутися вже в момент реальної для них небезпеки
затримання) та слідів на тілі й одязі затримано­го, обумовлених, наприклад, способом
подолання перешкод. Після цього варто допита­ти свідків-очевидців, потерпілого,
службових або матеріально відповідальних осіб, що дозволить отримати важливу доказову
інформацію про обставини крадіжки та її виявлення, учасників та обставини затримання
підозрюваного, коло осіб, проінфор­мованих про розслідувану подію.

Після виконання вказаних слідчих
дій слідчий проводить огляд місця події (завчасно забезпечивши його охорону), зокрема
й місця затримання підозрюваного з метою виявлення, фіксації, вилучення інших речових
доказів, що підтверджують причетність затриманого до розслідуваної крадіжки.

1.Факт
крадіжки встановлено, наявні відомості про гадано­го злочинця (групу осіб), проте
нікого не затримано. У
такій си­туації визначальним чинником виступає час. Основне завдання слідства –
це пошук особи (осіб), причетних до крадіжки тощо. Дії слідчого і працівників кримінального
розшуку мають від­значатися максимальною оперативністю і спрямованістю на збирання
пошукової експрес-інформації способом короткого опитування обізнаних осіб про кількість,
індивідуальні прикме­ти зовнішності злочинців (стать, вік, особливі прикмети, одяг
тощо), в якому напрямку вони зникли, можливі місця їх пере­бування, а також характер
чи специфічні ознаки викраденого ними майна. Після чого негайно здійснюється переслідування
злодія (злодійської групи) «по гарячих слідах», а також вико­ристання оперативних
можливостей органів дізнання. Зокрема, організуються тактичні операції: розшук
злочинця; затримання «по гарячих слідах»; розшук викраденого майна; встанов­лення
свідків та ін., які охоплюють собою різноманітні слідчі дії та оперативно-розшукові
заходи. Так, коло свідків у справі про крадіжку визначається залежно від особливостей
розслідуваної події.

Якщо в результаті проведення названих
тактичних операцій злочинця встановлено і затримано, надалі необхідно дотриму­ватися
порядку дій слідчого, викладеного щодо першої слідчої ситуації. Якщо ж підозрювану
в крадіжці особу не буде встанов­лено, в подальшому проводяться огляд місця події,
допити свід­ків – очевидців і потерпілого, результати яких для встановлен­ня зниклого
злочинця і викраденого майна мають вирішальне значення. Так, завданням огляду місця
крадіжки в цій ситуації є виявлення, фіксація і вилучення слідів злочину з метою
уточ­ненкя і розширення наявних у розпорядженні слідчого даних про особу, яка вчинила
крадіжку. Допит потерпілого має бути спрямований на встановлення предмета крадіжки,
визначення розміру збитку, а також виявлення осіб із кола знайомих і роди­чів (за
описанням свідками-очевидцями прикмет зовнішності), можливо причетних до розслідуваної
події.

3. Факт крадіжки встановлено,
але інформація про суб’єкта злочину відсутня. Така слідча ситуація в інформаційному
плані є найменш сприятливою, а в організаційному – найскладні­шою. Основні завдання
– тісною співпрацею слідчих і опера-тивпо-розшукових органів вживати максимально
можливих за­ходів для встановлення особи, яка вчинила крадіжку, і виявлен­ня викраденого.
Для цього можуть проводитися такі тактичні операції: збирання відомостей про злочинця,
розшук викраде­ного майна та ін.

{lang_content_nav}ом таких операцій є:

– попереднє
опитування потерпілого (матеріально відпові­дальної особи) щодо змін в обстановці
місця події (поява неві­домих, незвичне розташування або зникнення певних предме­тів
тощо);

– огляд
місця події, який охоплює дослідження матеріальної обстановки (не тільки приміщення,
з якого вчинено крадіжку, а й довколишньої місцевості – сходових площадок, горищ
і підвалів житлових будинків, дворів, підсобних приміщень та ін.);

– допит
потерпілого та свідків (черговість допиту цих осіб визначається залежно від того,
хто з них першим виявив кра­діжку і повідомив про неї в правоохоронні органи);

– призначення і проведення
судових експертиз;

– перевірка за криміналістичними
обліками (першочергово, за дактилоскопічним способом учиненого злочину);

– постаиовлення на облік викрадених
номерних предметів;

– вивчення матеріалів раніше
не розкритих крадіжок, учине­них аналогічним способом.

Для
початкового етапу розслідування крадіжок є характерни­ми також певні типові слідчі версії. Так, у ході
розслідування крадіжок чужого майна, вчинених проникненням у приміщен­ня, конструюються
такі версії:

– крадіжку вчинила стороння
особа;

– крадіжку
вчинила стороння особа за участю або за сприян­ня працівника об’єкта, який не є
(у цьому випадку) матеріаль­но відповідальною особою;

– крадіжку
вчинив працівник цього об’єкта, який не є (у цьо­му випадку) матеріальною особою,
чи особа, яка охороняла об’єкт;

– крадіжку
вчинила стороння особа, але факт крадіжки використано матеріально відповідальною
особою для прихо­вання нестачі або присвоєння інших цінностей, що є в її розпо­рядженні;

– крадіжку
вчинила стороння особа за сприяння матеріаль­но відповідальної особи, яка намагається
приховати нестачу;

– крадіжку
зі зламом інсценувала матеріально відповідальна особа з метою приховання нестачі
або ухилення від сплати по-датків (нібито викрадене майно списується на збитки і
цим знижується реальний прибуток, який підлягає оподатку­ванню).

Початковий
етап розслідування крадіжок у разі успішного його виконання повинен завершуватись
установленням особи, щодо якої є достатні підстави для підозрівання її в учиненні крадіжки. Наступний
етап характеризується вирішенням зав­дань, спрямованих на розширення доказової бази
та підтвер­дження раніше зібраних фактів щодо винності цієї особи. На ньому можуть
складатися такі типові слідчі ситуації:

• Подія злочину не мала місця
(предмет крадіжки виявлено потерпілим в іншому місці; інсценування злочину). Розпізнаван­ня
інсценування крадіжки проводиться на підставі вивчення:

– негативних
обставин під час розслідування події (про які зазначено вище);

– результатів
відтворення обстановки та обставин події що­до перевірки певного факту (наприклад,
чи могли фактично бути у приміщенні матеріальні цінності в певній кількості та обсязі;
чи справді можна було крізь такий пролом у стіні чи две­рі винести вказані предмети
тощо);

– даних судових експертиз,
допитів, очних ставок.

• Факт
крадіжки й особу, яка її вчинила, встановлено, злочи­нець затриманий і визнає себе
винним у повному обсязі пред’явленого обвинувачення, його показання не суперечать
зібраним у справі доказам, викрадене майно виявлено. У цій си­туації слідчий приймає
рішення про достатність зібраних дока­зів для завершення досудового слідства.

• Факт
крадіжки встановлено, зібрано докази про винність особи, яка її вчинила, однак обвинувачений
визнає свою вину частково (визнає, що вкрав лише майно, яке виявлено у нього під
час обшуку, заперечує окремі епізоди злочинної діяльності, приміром, факт виготовлення
заздалегідь знаряддя зламу, збу­ту викраденого тощо). За цієї ситуації слідчий на
підставі ана­лізу показань обвинуваченого будує версії з кожного пункту як зізнання,
так і заперечення пред’явленого обвинувачення. З ме­тою перевірки сконструйованих
версій проводяться допити но­вих свідків, очні ставки.

• Факт
крадіжки встановлено, зібрано докази винності обви­нуваченого в її вчиненні, але
він пред’явленого обвинувачення не визнає, посилаючись на алібі (називає місце перебування
на момент крадіжки та осіб, які можуть це підтвердити), викра­деного майна не знайдено.
У цій ситуації перевіряються версії щодо місця перебування обвинуваченого (чи міг
він перебува­ти у вказаному ним місці на момент крадіжки), а також причет­ність
осіб, на свідченні яких базується алібі обвинуваченого, до його злочинної діяльності.
Опрацьовуються версії про подаль­шу долю викраденого майна, триває реалізація тактичних
опе­рацій перевірки алібі, розшуку викраденого майна. З цією ме­тою проводяться
додаткові обшуки за місцем проживання об­винуваченого, за місцем знаходження належного
йому майна (дача, гараж, автомашина тощо), пред’явлення для впізнання потерпілим,
обвинуваченим предметів, що належать їм, судові експертизи, допити свідків, очні
ставки та ін.

У тих випадках, коли злочинця
не встановлено або встанов­лено, але ще не затримано, вказані слідчі ситуації початкового
етапу переходять і на подальший етап розслідування. Дії слід­чого мають бути спрямовані
на виявлення злочинця, а також на розшук викраденого (обшук, допит родичів, колег
по службі), забезпечення відшкодування матеріального збитку, виявлення й усунення
причин і умов, що сприяють учиненню крадіжки. Цьому може також сприяти вміла взаємодія
слідчих органів з громадськими організаціями та окремими громадянами.