Типові слідчі ситуації, завдання та засоби їх вирішення на початковому етапі розслідування шахрайства

Типові слідчі ситуації, завдання та засоби їх вирішення на початковому етапі розслідування
шахрайства

Найбільш загальні типові
слідчі ситуації на початковому етапі розслідування шахрайства такі:

1) є
дані про подію злочину та особу злочинця;

2) злочинця
затримано відразу після вчинення злочину;

3) є
дані про подію злочину, спосіб його вчинення, особа злочинця невідома;

4) є
дані про подію злочину, але механізм вчинення шахрайства і особа злочинця невідомі.

Запропоновані типові ситуації
передбачають висунення і перевірку слідчих версій. Основою для цього
можуть бути такі загальні типові припущення:

1. шахрайство мало місце;
2. вчинено інший злочин;
3. надійшла неправдива заява
   і злочинного діяння взагалі не було.

Якщо передба­чається, що шахрайство
мало місце, то можливе існування таких ти­пових версій:

• заволодіння матеріальними
  цінностями чи грошима могло бути вчинене за допомогою підроблених документів (доручень,
  накладних, чеків, договорів, посвідчень тощо);
• заволодіння майном могло бути
  вчинене за допомогою легальних форм підприємницької діяльності чи використання фіктивних
  підприємств; 
• заволодіння май­ном припускається
  вчиненим за допомогою «ляльок» (речових чи грошових), підміни товарів або грошових
  знаків;
• заволодіння грошима (іншими
  цінностями) передбачається вчиненим за допомогою азартних ігор;
• заволодіння майном припускається
  вчиненим групою шахраїв-гастролерів та ін.

Залежно від ситуації і версії,
що перевіряється, слідчий обирає найбільш доцільні слідчі дії та оперативно-розшукові
заходи, визначає їх послідовність і відповідний комплекс.

На початковому етапі розслідування
шахрайства дії слідчого ви­значаються залежно від характеру даних, які в нього є.
У процесі роз­слідування мають бути доведені такі обставини:

• подія шахрайства (час, місце,
  спосіб вчинення злочину та ін.);
• винність конкретної особи
  у шахрайстві і мотиви вчинення злочину;
• обставини, що впливають на
  ступінь і характер відповідальності обвинуваченого;
• характер і роз­міри шкоди,
  заподіяної шахрайством;
• обставини, що сприяли вчинен­ню
  шахрайства.

Для перевірки версії про те,
що шахрайства не було, необхідно встановити: чи мав заявник майно і цінності, на
які він посилається як на предмет злочинного посягання, чи не міг він його розтратити.
У такому разі слід докладно допитати заявника про обставини передання майна та його
індивідуальні ознаки. У заявника доцільно з’ясувати, де і коли було придбане майно
або цінності, хто знав про їх існування, яким чином відбувалася подія, за яких обставин,
в яко­му місці, хто міг бачити передання майна, хто перебував на місці вчинення
злочину тощо.

У разі підтвердження заяви
потерпілого порушується кримінальна справа. Якщо з часу вчинення злочину минуло
небагато часу, органі­зується спостереження в місцях найбільш ймовірної появи злочинця.
За криміналістичними обліками органів внутрішніх справ перевіряєть­ся, чи є у них
дані про осіб, які мають властивості, притаманні шахраю, чи не зареєстровані нерозкриті
шахрайства, що вчинені способом, аналогічним використаному підозрюваним. Інформацію
про особу злочинця важливо одержати від потерпілого і свідків.

Як свідків допитують осіб,
у розпорядженні яких перебувало май­но, незаконно одержане шахраєм, інших осіб,
які бачили чи мали контакт зі злочинцем до шахрайства або під час його вчинення.

При допиті свідків необхідно з’ясувати обставини передання май­на, ознаки зовнішності злочинців, їх
одяг, прикмети. Слід визначити, коли їх бачили, про що розмовляли; які дії вказували
на те, що зло­чинці переслідували шахрайські цілі, та ін.

При допиті потерпілого треба з’ясувати: коли і за яких умов шах­рай вчинив обман чи зловживання довірою
і заволодів майном; чому потерпілий опинився в цьому місці; чи був він один або
з ким-небудь з числа своїх знайомих; чи були будь-які особи разом з шахраєм; як
вони поводилися; який спосіб шахрайства застосував злочинець; які предмети чи документи
передано шахраю; хто мав відомості про на­явність у потерпілого майна; коли і на
підставі чого він запідозрив, що став жертвою злочину; які індивідуальні особливості
майна, переда­ного злочинцям; в якому напрямі і за яких обставин злочинці втекли
та ін. Цей перелік є приблизним і не охоплює всіх питань, що з’ ясовуються при допиті
потерпілого під час розслідування різних форм і видів шахрайства.

З метою виявлення, фіксації
і вилучення слідів злочину та інших речових доказів, з’ ясування обстановки події
проводиться огляд місця події або огляд предметів чи документів.

Огляд місця події проводиться у тих випадках,
коли передбачаєть­ся можливість виявлення слідів злочину, відоме місце, де було
вчинене шахрайство.

Огляд предметів і документів (записок, візиток, грошових
чи речових «ляльок», доручень, договорів та ін.), одержаних потерпілим від шахраїв,
проводиться негайно при їх виявленні. Під час такого огляду здійснюється індивідуалізація
виявлених предметів, встанов­люються ознаки підроблення документів, визначаються
дані, що мо­жуть бути використані для розшуку шахрая. У разі необхідності про­водиться
виїмка документів чи предметів.

Затримання підозрюваного має бути старанно підготовленим
і несподіваним. Його необхідно проводити таким чином, аби шахрай не зміг непомітно
викинути чи знищити ті чи інші предмети, речі, доку­менти. Після затримання шахрая
проводиться обшук затриманої особи, а потім — обшуки за місцем її проживання та
місцем роботи. У про­цесі обшуку здійснюються пошуки майна, одержаного шляхом об­ману, різного роду документів
(у тому числі підроблених), інших предметів.

Допит підозрюваного повинен проводитися без зволікань.
При цьому доцільно використовувати ефект раптовості. Перший допит підозрюваного
має певною мірою розвідувальний характер, спрямований на з’ясування позиції допитуваного,
його аргументів, одержання інфор­мації про подію, що сталася. Слідчий ще не має
достатньої сукупності доказів для повного викриття підозрюваного у шахрайстві.