Угода про партнерство і співробітництво Україна і ЄС

Угода
про партнерство і співробітництво Україна і ЄС

Після здобуття Україною незалежності у 1991 році, постала необхідність визначити
пріоритети власної зовнішньої та внутрішньої політики.

Крім того, в Законі України «Про правонаступництво» було закріплено, що Україна
визнає свої зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР
до проголошення незалежності України, якщо вони не суперечать Конституції України
та інтересам республіки (ст. 7). Тобто, дія угода про торгівлю і співробітництво
між ЄС і СРСР повністю поширювалися на Україну як республіку колишнього радянського
Союзу, що було підтверджено спільною заявою за підсумками зустрічі президента України
Л.М.Кравчука та голови Комісії ЄС Ж. Делора. Вони наголосили на чинності угод, та
висловили намір укласти угоду нового покоління про партнерство та співробітництво,
яка повинна була сприяти розвитку відносин між сторонами у ширшому колі сфер, ніж
було визначено в угоді між ЄС та СРСР.

В квітні 1992 року, Європейська комісія (ЄК) прийняла рішення про необхідність
переговорів з Україною, Білорусією, Росією та Казахстаном щодо підписання угоди
про співробітництво.

В березні 1993 року, розпочались офіційні перемовини з Україною, які завершилися
14 червня 1994 року підписанням Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) в
Люксембурзі Президентом України, Президентом Європейської Комісії, та представниками
держав-членів ЄС. Тим самим, було закладено економіку-правову основу у взаємодіях
України з ЄС.

Важливе положення, з точки зору подальших перспектив розвитку співробітництва
між Україною та ЄС, містилось у ст. 4 цього документу. Зокрема, було передбачено,
що у разі просування України на шляху економічних реформ, мали розпочатися перемовини
щодо створення зони вільної торгівлі. Варто зазначити, що таке саме положення містилось
і в інших УПС, які було укладено з державами-членами СНД. При історико-правовому
аналізі цього положення, можна побачити, що воно мало еволюціоний характер (evolutionary
clause), та передбачало, що у залежності від успіху країни на шляху економічного
та правового реформування, рівень співробітництва між ЄС та цією країною, міг бути
значно розширений. Отже, із включенням цього положення, ЄС заохочував Україну до
більш активних дій на шляху інституційних та структурних реформ

Першочерговими сферами адаптації законодавства України до законодавства ЄС,
були визначені такі: закон про митницю, закон про компанії, закон про банківську
праву, бухгалтерський облік компаній і подітки, інтелектуальна власність, охорона
праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупки, охорона здоров’я
та життя людей, тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав споживачів,
непряме оподаткування, технічні правила і стандарти, закони та інструкції стосовно
ядерної енергії та транспорт (ст. 51(2)).

Вищезазначена угода також виділяла приоритетні сфери економічного співробітництва.
До них були віднесені, зокрема такі: промислова кооперація, заохочення та захист
інвестицій, державні поставки, зближення полытики стандартизації в гірничовидобувній
та сировинній галузях, науці та техніці, освіті та навчанні, АПК і сільському господарстві,
енергетиці, цивіьній ядерній галузі, галузі охорони навколишнього середовища, транспорті,
космосі, телекомунікаціях, фінансових послугах, «відмиванні» грошей, валютній політиці,
регіональному розвитку, соціальній кооперації, туризмі, малому та середньому підприємництві,
засобах інформації та зв’язку, захисту прав споживачів, митній справі, співробітництві
в галузі статистики, економіці та боротьби з наркотичним бізнесом (ст. 52 (3)).

Вже 10 листопада 1994 року, ця угода була ратифікована Верховною Радою України.
Слід зазначити, що ця угода набула чинності 01 березня 1998 року, після її ратифікації
всіма-членами ЄС. Того ж року, було створено Комітет Україна-ЄС. Перше його засідання
відбулося 05 листопада 1998 року у Брюсселі і відкрило новий етап взаємин, які повинні
були перейти у стадію практичної імплементації положень Угоди про партнерство та
співробітництво, та стати черговим кроком у процесі зміцнення основи дійсного партнерства
з ЄС, та реалізації євроінтеграційних прагнень України.

До того ж, наблизити Україну до ЄС повинно було ухвалення низки нових документів.
Так, у грудні 1999 р., було схвалено Спільну стратегію ЄС щодо України, а у вересні
2000 р. Указом Президента України було схвалено Програму інтеграції України до Європейського
Союзу.

Крім того, 31 травня 2002 року, Президент України в своєму щорічному зверненні
до парламенту «Про внутрішній та зовнішній стан України» під назвою «Європейський
вибір», виклав наступні цілі:

• в 2003-2004 рр. Україна повинна була підписати угоду з ЄС
  про асоційоване членство та провести перемовини про зону вільної торгівлі;
• в 2004-2007 рр. Україна повинна була виконати усі необхідні
  процедури для набрання чинності угоди про асоційоване членство та стати ним;
• в 2005-2007 р. Україна повинна була створити Митний Союз з
  ЄС;
• в 2007-2011 рр. слід було виконати умови, необхідня для вступу в ЄС.