ТЕМА 5. Система статистичних показників

ТЕМА 5. Система статистичних показників

1. Статистичні показники, їх суть та види

2. Види відносних величин

 

1. Статистичні показники, їх
суть та види

Інформацію про
соціальні явища статистика перетворює, нако­пичує і передає через відповідні
числа. Але це не абстрактні числа, а статистичні показники, які
уособлюють кількісно-якісні характе­ристики соціальних явищ і процесів.

Кількісний зміст статистич­ного показника виражається арифметичним
числом та його вимір­ником. Якісний – залежить від суті явища (процесу) і виражається своєю назвою (процент
розкриття злочинів, навантаження на слід­чих, суддів, коефіцієнт значимості
тощо).

Функції статистичних показників:

Так, при
вивченні соціально-економічних явищ дослідник все­бічно аналізує його розвиток
у просторі і часі, пізнає якісно, про­никає у його суть. У цьому і виражається пізнавальна функція ста­тистичних показників.

Статистичні
показники є важливим елементом та засобом про­цесу управління майже на всіх
його рівнях. Завдяки ним прийма­ються управлінські рішення виробничого,
організаційного, коор­динуючого характеру тощо.

Контрольнафункція статистичних показників полягає у використанні їх при виявленні
недоліків в організації виробництва, ви­значенні рівня (стану), виконання
управлінських рішень, договір­них зобов’язань та ін.

Статистичні показники повинні
мати такі властивості:

– адекватність – спроможність відображати та характеризувати ті
властивості явищ і процесів, котрі досліджуються;

– достовірність – відповідність реальному стану речей;

– точність вимірювання – відповідність змісту показника,
організації спостереження та обробки даних діючим вимогам і стандартам.

Класифікація показників

– за способом одержання:

первинні – одержують шляхом
статистичного спостереження, зведення та групування;

вторинні (похідні) – розраховуються
на основі перших.

– за часовою ознакою:

моментні – дають кількісну характеристику
явища на певний момент часу;

інтервальні – за період часу (доба, тиждень,
декада, місяць, квартал, рік)

– за
формою:

• абсолютні:

• відносні

• середні

Абсолютні
сумарні та відносні величини являють собою узагальнені показники.

Ці
показники, з одного боку, невід’ємні від методу зведення й гру­пування, а з
другого – їх узагальнене значення є початком наступної стадії статистичного дослідження
– статистичного аналізу, у якому абсолютні й відносні величини відіграють
визначальну роль.

Абсолютні величини –
статистичні показники, що виражають розміри, обсяги якісно однорідних
суспільних явищ (а в правовій ста­тистиці – соціально-правових або кримінологічних)
у властивих їм одиницях виміру. Крім того, вони є числами іменованими, тобто
зав­жди мають певні одиниці виміру й розмірність.

Абсолютні
величини мають велике наукове і практичне значення. За допомогою них можна мати
уявлення про розміри злочинних явищ, кількість засуджених, кількість
розглянутих цивільних позовів, відшкодуванні заподіяної шкоди. Деякі показники,
які виражені в абсолютних показниках дуже переконливі. Так, наприклад, суди
першої інстанції за І півріччя 2006 року розглянули справ і матеріалів
цивільного судочинства 720,5 тис., а за
1 півріччя 2007 року 802 тис. справ. Наведені дані говорять про збільшення
кількості цивільних спорів.

Розрізняють
два види абсолютних величин: індивідуальні й за­гальні (сумарні).

Індивідуальні абсолютні величини виражають
розміри кількісних ознак окремих одиниць сукупності (сума позову, термін
покарання або вік злочинця, зарплата окремих працівників). їх отримують без­посередньо
у процесі статистичного спостереження і реєструють у формулярах спостереження.
Вони служать базою для розрахунку за­гальних абсолютних величин і утворення
групувань за кількісними ознаками.

Загальні (сумарні) абсолютні величини виражають
розміри, обсяги тієї або іншої ознаки всіх одиниць даної сукупності або окремих
груп (число одиниць усієї сукупності або окремих її частин). Вони належать до
узагальнених статистичних показників.

Загальні
абсолютні величини одержують у процесі зведення та групування шляхом:

•
підсумовування значень ознак окремих одиниць сукупності (за­гальна сума пред’явлених
позовів);

•
підрахунку числа одиниць сукупності (кількість позовів, зареєст­рованих
злочинів);

•
спеціальних розрахунків.

Абсолютні
величини – це завжди іменовані числа, що пов’язані з одиницею виміру.

Для
вираження абсолютних величин статистика використовує та­кі одиниці виміру: натуральні, вартісні, трудові, одиниці часу та ін. Своєрідною
одиницею виміру є одиниці сукупності явищ, речей, предметів, коли їх
підраховують для визначення загальної кількості. Кожне явище, річ, випадок є
одночасно і одиницею сукупності, і оди­ницею виміру.

Важливими
сумарними абсолютними показниками в
кримінально-правовій статистиці є рівень злочинності та рівень судимості
(абсолютна кількість зареєстрованих злочинів та засуджених осіб). В цивільно-правовій статистиці абсолютні
показники характеризують загальну кількість зареєстрованих і розглянутих
цивільних справ, кількість осіб, які проходили по тій чи іншій категорії справ,
загальну суму завданих збитків. В
адміністративно-правовій статистиці абсолютні показники дають змогу
охарактеризувати загальну кількість виявлених правопорушень, розмір завданих
збитків, розмір накладених штрафів.

Абсолютні
показники є базовими. Будь-які статистичні операції (розрахунок абсолютних та
середніх величин, індексів та коефіцієнтів, побудова статистичних рядів та
встановлення їх кореляцій) базуються на абсолютних величинах.

Проте
аналітичні можливості абсолютних величин обмежені. За абсолютними ве­личинами,
наприклад, важко зробити висновок про рівень злочинності в різних країнах, регіонах
і практично неможливо відповісти на запитання, де злочинність вища, а де нижча,
тому що країни, регіони відрізняються чисельністю населення, територією тощо.
Ана­логічно важко відповісти на запитання, в якому з правоохоронних органів
розкриття злочинів вище.

Щоб
дати відповіді на ці та інші запитання, необхідно зіставляти, порівнювати
абсолютні розміри. У результаті такого порівняння от­римують інший вид
узагальнених показників – відносні
величини.

Відносні величини – це
статистичні показники, що виражають кількісні співвідношення між явищами або
процесами суспільного життя, тобто узагальнюючі показники, які є результатом ділення
од­нієї величини на іншу.

Відносну
величину завжди одержують шляхом ділення, тому її можна подати у вигляді дробу:

 

Відносні
величини показують, у скільки разів порівнювана вели­чина більша чи менша за
базисну або яку частку перша становить стосовно другої, а в деяких випадках –
скільки одиниць певної вели­чини припадає на одиницю базисної величини.

Відносні
величини виражаються у коефіцієнтах, відсотках (%), промилях (‰), продецимилях (при
порівнянні відносно малих величин) та в іменованих
числах.

Якщо
база порівняння приймається за одиницю, то відносна величина отримується в коефіцієнтах.
Якщо за 100 % – у відсотках, 1000 у – промилях ‰. Іноді відносні величини
можуть мати й найменування, наприклад,
щільність населення, яка характеризує, скільки чоловік припадає на 1 кв. км.

 

 

2. Види відносних величин

У
правовій статистиці використовують такі види відносних вели­чин:

• структури,
• координації,
• динаміки,
• інтенсивності,
• порівняння,
• виконання
  плану (договірних зобов’язань),
• планового
  завдання.

Розглянемо
докладно кожен вид відносних величин.

1. Відносна величина структури характеризує
склад сукупності.

Являє
собою процентну величину окремої частини сукупності до цілого, яке приймається
за 100 %. Так, відношення частки до цілого називається питомою вагою і
виражається у відсотках.

Обчислюється
діленням кожної частини сукупності на всю сукуп­ність і виражається у відсотках
або коефіцієнтах.

У
правовій статистиці відносні показники структури, наприклад, використовуються
для обчислення структури злочинності в цілому, а також структури злочинів, що
скоюються проти особи, держави, у сфері економіки, для характеристики осіб, що
вчинили злочини, тощо.

Характеристика
структури сукупності карних і цивільних справ становить важливу частину
статистичного аналізу. За її допомогою можна з’ясувати, які злочини,
адміністративні та цивільні правопо­рушення переважають у країні, місті,
районі; який розподіл громадян і юридичних осіб як позивачів і відповідачів у цивільно-правових
спорах; як розподіляються виявлені правопорушники або засуджені за статтю,
віком, родинним станом, освітою тощо.

2. Відносна величина координації характеризує
співвідношення ча­стин досліджуваної сукупності, що показують, у скільки разів
порів­нювана частина явища більша або менша за частину, прийняту за базу
порівняння.

Об­числюється
відносна величина координації діленням кожної частини сукупності на частину,
прийняту за базу порівняння.

За
допомогою відносних величин координації, наприклад, ви­значають, скільки ДТП припадає
на 100 працівників, співвідношення навмисних убивств і замахів на убивства,
співвідношення злочинів різної тяжкості.

3. Відносна величина (темп) динаміки характеризує
ступінь зміни явища в часі. Обчислюється діленням показників кожного наступного
періо­ду на показники попереднього або початкового і виражається у відсотках,
коефіцієнтах (разах).

Відносні
величини, які характеризують динаміку, показують зміну в часі тих чи інших показників
правової статистики: кількість шлюбів, розлучень, поданих позовів, розглянутих
цивільних справ, штатної чисельності суддів, прокурорів, слідчих,
зареєстрованих злочинів, засуджених і виправданих осіб тощо.

За
часовий інтервал зазвичай береться рік. Але може застосовуватися і п’ять років,
квартал, місяць і навіть день, що дає можливість виявити наявні зміни. Вибір
інтервалу береться залежно від цілі і характеру вивчення юридично значущих
явищ.

За
основу (базу), яка дорівнює 1 або 100 %, беруться дані про суспільне явище, яке
вивчається, у певний рік, який був характерним для цього явища. Наприклад, рік
набрання чинності Кримінальним кодексом, перший післявоєнний рік, момент
розпаду СРСР тощо. Обрання базового періоду дуже відповідальна справа. Його
необґрунтований вибір може викривити характер змін явища, яке ми вивчаємо, на
чому нерідко будуються політичні гасла.

Залежно
від того чи одна й та сама база порівняння розрізняють базисні та ланцюгові величини (або темпи) динаміки.

Ланцюгові
темпи динаміки відображають зміну показника за кожний період
(рік) відносно попереднього періоду (року).

Об­числюється
відносна динаміки ланцюговим способом діленням показника кожного наступного
періоду на показник попереднього.

Базисні
темпи динаміки показують накопичені зміни, тобто зміни за рік,
два, три.

Об­числюється
відносна величина динаміки базисним способом діленням показника кожного
наступного періоду на показник першого періоду, прийнятого за базу
порівняння (зазвичай першого).

4. Відносні величини інтенсивності характеризують
ступінь наси­ченості досліджуваним явищем певного середовища розвитку або
проживання. Обчислюються діленням різнойменних величин і вира­жаються
іменованими числами (коефіцієнти народжуваності, смерт­ності, злочинності).

Чисельник
цієї величини відображає масштаб поширення явища, яке вивчається, а знаменник
характеризує величину середовища, в якому розвивається дане явище.

У
правовій статистиці використовується багато показників від­носної величини
інтенсивності.

У
кримінально-правовій статистиці найпоширеніші такі:

Коефіцієнт злочинної інтенсивності:

Коефіцієнт злочинної активності:

(Кримінальна
відповідальність у нас настає з 14 років стосовно обмеженого кола діянь і з 16
років – за всі злочини.)

Для
об’єктивної оцінки рівня окремих груп і видів злочинів розра­ховують коефіцієнт
насильницьких, корисливих, економічних діянь або умисних убивств, крадіжок,
зґвалтувань тощо.

Відносні
величини інтенсивності дають змогу об’єктивніше оці­нювати рівень злочинності
та її види і порівнювати їх у часі й про­сторі.

5. Відносна величина порівняння характеризує
співвідношення од­нойменних показників, що стосуються різних об’єктів.
Виражається в коефіцієнтах (разах) або відсотках.

Обчислюють
співвідношення абсолютних розмірів однойменних величин явища за один і той же
період або момент часу по різних територіях або об’єктах, один з яких
приймається за базу порівняння.

Наприклад,
порівняння коефіцієнтів злочинності в Києві, Львові, Одесі або кількості умисних
убивств у розрахунку на 100 тис. чол. в окремих регіонах.

6. Відносна величина виконання плану
(договірних зобов’язань) ха­рактеризує співвідношення фактичних
і планових рівнів показника; виражається у відсотках.

Техніка
обчислення відносної величини виконання плану така:

7. Відносна величина планового завдання показує,
у скільки разів плановий рівень того чи іншого показника перевищує фактичний
його рівень у базисному періоді.

Обчислюється
діленням планового завдання звітного (поточного) періоду на фактичний рівень
показника в минулому (базисному) пе­ріоді.