Види адміністративних стягнень

Тема 3. Види
адміністративних стягнень

План:

1. Поняття адміністративних стягнень

2. Види адміністративних стягнень

3. Загальні правила накладення адміністративних стягнень

1. Поняття адміністративних
стягнень

Адміністративна відповідальність реалізується
шляхом застосування до винних осіб адміністративних стягнень.

Адміністративні стягнення – це матеріалізований
вияв адміністративної відповідальності, негативний правовий наслідок
неправомірної поведінки особи, яка вчинила адміністративний проступок і повинна
відповісти за свій протиправний вчинок та понести за це відповідне покарання у
вигляді певних несприятливих заходів морального, матеріального та фізичного впливу.

Ці стягнення є останньою ланкою в системі заходів
адміністративного примусу, мірою відповідальності і застосовуються з метою
виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання
законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню
адміністративних правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, адміністративні стягнення поєднують у собі
елементи репресивного (карального), виховного та запобіжного характеру.

Конкретні види адміністративних стягнень
передбачені в статті 24 КУпАП. Вони поділяються на основні та додаткові.

Система адміністративних стягнень, включає в себе
різні за характером і правовими наслідками санкції, що дозволяє використовувати
їх диференційовано, з урахуванням суспільної небезпеки вчененного проступку та
особи правопорушника. Ці санкції співвіднесені між собою і розташовані в
залежності від наростання значимості стягнення — від найбільш легкого
(попередження) до самого суворого — адміністративного арешту.

Перелік адміністративних стягнень, передбачених у
ст. 24 КУпАП, не є вичерпним і закінченим. У разі потреби він може бути
доповнений іншими видами стягнень, якщо це виправдано з погляду загальних
принципів і цілей застосування адміністративної відповідальності. При цьому можливість
доповнення обмовляється двома умовами: по-перше, нові стягнення можуть бути
введені тільки законодавчими актами України; по-друге, вони повинні бути
установлені відповідно до принципів і положень КУпАП, оскільки останній
інтегрував у собі всі найважливіші принципи нормотворчості в цій галузі.

У сучасній практиці законотворчості, здійснюваної
Верховною Радою України, надана статтею 24 КУпАП можливість уже
використовувалася. Так, відповідно до Законів України від 4 лютого 1994 року
“Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, та від 24 вересня 2008 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки
дорожнього руху” загальний перелік
адміністративних стягнень, передбачених ст.24 КУпАП, був доповнений такими
стягненнями, як адміністративне видворення за межі України та громадськими
роботами.

Тим самим реалізоване положення частини 2 ст.24
КУпАП, і за адміністративним видворенням та громадськими роботами визнані всі особливості
самостійного виду адміністративного стягнення. Специфіка адміністративного
видворення полягає в тому, що суб’єктами, у відношенні яких вона може бути
застосована, є тільки іноземці та особи без громадянства (див. ст.16 КУпАП).

Оскільки кожна стаття Особливої частини КУпАП
містить чіткі вказівки на вид стягнення, яке підлягає застосуванню за вчинення
передбаченого нею проступку, остільки орган, що розглядає справу про
адміністративне правопорушення, може призначити тільки те адміністративне стягнення,
що визначено в цій статті. При цьому необхідно пам’ятати, що деякі з
перерахованих у ст.24 стягнення взагалі не можуть застосовуватися до
зазначених, точно визначеним у законі категоріям громадян і посадових осіб
(див., зокрема, ст.ст.15, 30, 32).

Адміністративним стягненням присвячена глава 3 КУпАП “Адміністративні
стягнення”. Сутність і мета адміністративного стягнення зафіксовані в ст.23
КУпАП. У ній зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності
та застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне
правопорушення, в дусі додержання законів, а також запобігання вчиненню нових
правопорушень.

Стаття 24 КУпАП встановлює такі види адміністративних стягнень:

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або
безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок
вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права
керування транспортними засобами, права полювання);

5-1) громадські роботи;

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

До іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних
правопорушень, може бути застосовано (крім передбачених у ст.24 КУпАП)
адміністративне видворення за межі України.

 

2. Види адміністративних стягнень

Попередження (ст.26 КУпАП)
застосовується як самостійна міра за вчинення незначних адміністративних
порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили проступок і при цьому мають
добрі характеристики. Зміст попередження як міри адміністративного стягнення
полягає в офіційному, від імені держави, осудженні протиправного діяння органом
адміністративної юрисдикції й у попередженні правопорушника про неприпустимість
таких дій надалі. Воно розраховане на виховний ефект і не зачіпає ні майнових,
ні інших прав порушника.

Попередження як адміністративне стягнення слід відрізняти від попередження
як запобіжного заходу протиправного поводження.

Запобіжний захід відрізняється від попередження як адміністративного
стягнення тим, що стягнення накладається за певний проступок компетентним
державним органом шляхом винесення спеціальної постанови.

Штраф (ст.27 КУпАП) — це грошове
стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні
правопорушення у випадках, установлених законодавством України.

Оплатне вилучення (ст.28 КУпАП)
застосовується виключно за рішенням суду і тільки щодо предмета, який став
знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом
адміністративного правопорушення. Воно полягає у примусовому вилученні
предмета, його наступній реалізації і передачі колишньому власнику вирученої
суми з відрахуванням витрат по реалізації. Фактично йдеться щодо примусової
реалізації майна, що перебувало в особистій власності правопорушника. Це
стягнення може бути основним або додатковим.

Конфіскація (ст.29).

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення
або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в
примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням
суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності
порушника, якщо інше не передбачено законами України.

Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь
полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких
полювання є основним джерелом існування.

Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (ст. 30 КУпАП). Позбавлення прав — це обмеження правосуб’єктності громадянина в адміністративному порядку за адміністративні
проступки. Ця міра застосовується щодо тих суб’єктивних прав, які раніше були надані суб’єкту органами державного управління. Якщо громадянин неправильно
використовує надане йому право, орган державного управління тимчасово позбавляє
його цього права.

Громадські роботи (ст.30) полягають у виконанні особою, яка
вчинила адміністративне правопорушення, у вільний від роботи чи навчання час
безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого
самоврядування.

Громадські роботи призначаються
районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею) на строк
від двадцяти до шістдесяти годин і відбуваються не більш як чотири години на
день.

Громадські роботи не
призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним
жінкам, жінкам, старше 55 років та чоловікам, старше 60 років.

Виправні роботи – одне із найбільш строгих адміністративних стягнень. Воно
накладається на осіб, винних у вчиненні адміністративних проступків підвищеної
суспільної небезпеки і визначається в примусовому, продовжуваному за часом
впливу на матеріальні інтереси правопорушника з метою його перевиховання в
трудовому колективі.

Адміністративний арешт представляє собою короткотермінове, до 15 діб,
позбавлення волі особи, яка вчинила адміністративний проступок підвищеної
суспільної небезпеки, з використанням цієї особи на фізичних роботах без оплати
праці. Особа, до якої застосовується адміністративний арешт, ізолюється від
суспільства на період, визначений постановою по справі за вчинене
правопорушення, тримається під вартою у місцях, які визначаються органами
внутрішніх справ, і підпорядковується спеціальному порядку відбуття даного
стягнення.

Крім того необхідно коротко
охарактеризувати заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх:

– зобов’язання публічно або в іншій формі
попросити вибачення у потерпілого;

– застереження;

– догана або сувора догана;

– передача неповнолітнього під нагляд батькам
або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому
колективу за їхньою згодою, а також окремим громадянам на їхнє прохання (ст. 24КУпАП).

Передбачені
заходи впливу носять виховний характер і можуть бути застосовані до
неповнолітніх, що вчинили адміністративний проступок, у віці від 16-ти до 18-ти
років, якщо орган адміністративної юрисдикції прийде до висновку, що
виправлення правопорушника можливо без застосування до нього більш суворого
адміністративного стягнення. У своїй сукупності ці міри утворюють систему, що
побудована з урахуванням наростання важливості примусових мір: від менш суворих
до більш суворих.

 

3.Загальні правила накладення
адміністративних стягнень

Накладення адміністративного стягнення — це важливий юридичний факт. З
моменту його виникнення особа перебуває у стані притягнення до адміністративної
відповідальності і повинна виконувати звернені до неї вимоги, які передбачені
законодавцем.

Виходячи з цього, законодавець не лише ретельно виписує і фіксує види
стягнень, а й встановлює правила їх накладення. Ці правила у вигляді
матеріальних норм представлені у главі 4 КУпАП “Накладення адміністративного
стягнення” та ст. 12 закону «Про боротьбу з
корупцією».

Зазначена глава складається з восьми статей. Це статті: 33 — “Загальні
правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення”; 34 —
“Обставини, що пом’якшують відповідальність за
адміністративне правопорушення”; 35 —”Обставини, що обтяжують відповідальність
за адміністративне правопорушення”; 36 — “Накладення адміністративних стягнень
при вчиненні кількох адміністративних правопорушень”; 37 — “Обчислення строків
адміністративного стягнення”; 38 — “Строки накладення адміністративного
стягнення”; 39 — “Строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не
була піддана адміністративному стягненню”; 40 — “Покладення обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду”.

Загальні правила накладення стягнення, які містяться у статті 33, є нормами
– принципами і визначають першопочаткові засади щодо переведення особи у стан
притягнення до адміністративної відповідальності.

По-перше, законодавець встановлює, що стягнення за адміністративні
правопорушення накладаються у межах, які визначені чинним законодавством (КУпАП
та інші закони України).

По-друге — вимагає при накладенні стягнень враховувати: а) характер
вчиненого правопорушення, б) властивості особи порушника, в) ступінь його вини,
г) майновий стан, д) обставини, що пом’якшують
відповідальність, е) обставини, що обтяжують відповідальність.

Адміністративне стягнення за корупційні діяння або
інші правопорушення, пов’язані з корупцією, може бути накладено не пізніш як
через шість місяців з дня його вчинення. Розгляд адміністративних справ про
корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, здійснюється
відповідними судами у п’ятнадцятиденний строк з часу їх надходження до суду.
Строк розгляду адміністративних справ про корупційні діяння призупиняється
судом у випадках, коли особа, на яку складено адміністративний протокол про корупційні
діяння, умисно ухиляється від явки до суду чи з поважних причин не може туди
з’явитися (захворювання, від’їзд у відрядження чи на лікування, перебування у
відпустці тощо).

Врахування характеру вчиненого правопорушення, властивостей особи порушника,
ступіні його вини і майнового стану правозастосувач здійснює на підставі об’єктивно встановлених фактів, керуючись законом і правосвідомістю.

Обставини, що пом’якшують або обтяжують
відповідальність конкретизовані законодавцем і зафіксовані у статтях 34 і 35
КУпАП. Вони підлягають обов’язковому з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення (ст.280
КУпАП) і врахуванню при накладенні стягнення.

До обставин, що пом’якшують відповідальність (ст.34)
відносяться:

1) щире розкаяння винного;

2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне
відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або
при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4) вчинення правопорушення неповнолітнім;

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком
до одного року.

Перелік пом’якшуючих обставин не є вичерпним. Законами можуть передбачатися
й інші пом’якшуючі обставини. Більш того, правозастосувач може визнати
пом’якшуючими і обставини, які не зазначені в законі.

До обставин, що обтяжують відповідальність (ст.35) відносяться:

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених
на те осіб припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу
вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення правопорушення
особою, яка раніше вчинила злочин;

3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осіб;

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших
надзвичайних обставин;

6) вчинення правопорушення в стані сп’яніння.

Перелік цих обставин є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У
той же час, особа, яка накладає адміністративне стягнення, залежно від
характеру адміністративного правопорушення має право не визнати ту чи іншу
обставину обтяжуючою.

КУпАП урегульовано накладення стягнень при вчиненні кількох (двох або
більше) проступків однією й тою же особою. У статті ст. 36 розглянуто два
випадки щодо таких ситуацій.

Перший — це випадок, коли справи розглядаються різними суб’єктами юрисдикції або одним й тим же суб’єктом юрисдикції, але не одночасно. У такому разі стягнення накладається за
кожне правопорушення окремо.

Другий — це випадок, справи розглядаються одночасно одним і тим же суб’єктом юрисдикції. У такому разі стягнення накладається в межах санкції,
встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. При цьому до
основного стягнення може бути приєднано одне з додаткових, передбачених
статтями про відповідальність забудь-яке з вчинених правопорушень.

Особлива увага приділяється питанням щодо строків, які об’єктивують факт
накладення адміністративного стягнення. Законодавець встановлює порядок
обчислення строків (ст. 37). Обчислення строків здійснюється в залежності від
виду стягнення. Строк адміністративного арешту обчислюється добами. Виправних робіт
— місяцями або днями. Позбавлення спеціального права — роками, місяцями або
днями. Крім того, встановлюються строки накладення адміністративного стягнення (ст.38). За
загальним правилом, воно може бути накладено не пізніш як через два місяці з
дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – два місяці з дня
його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні
правопорушення підвідомчі суду (судді).

Якщо справи про адміністративні
правопорушення відповідно до КУпАП чи інших законів підвідомчі суду (судді),
стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення
правопорушення, а при триваючому правопорушенні – не пізніш як через три місяці
з дня його виявлення.

Виключенням з цього правила є випадки, коли склад адміністративного
проступку виявлено у разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття
кримінальної справи. За таких обставин адміністративне стягнення може бути
накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття відповідного рішення.

По-третє, законодавець визначає строк, після закінчення якого особа
вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню (ст. 39).
Таким строком є один рік з дня закінчення виконання стягнення.

Остання стаття цієї глави (ст. 40) регламентує покладення обов’язку відшкодувати заподіяну майнову шкоду. Питання про відшкодування
вирішується одночасно з накладенням адміністративного стягнення. Право на такі
рішення має а) адміністративна комісія, б) виконавчий орган сільської,
селищної, міської ради, в) суддя районного, районного у місті, міського чи
міськрайонного суду.

Адміністративна комісія і виконавчий орган відповідної ради мають право
прийняти рішення про відшкодування лише уразі, коли сума шкоди не перевищує
двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суддя — незалежно від
розміру шкоди, крім випадків коли шкоду заподіяно неповнолітнім.

Коли шкоду заподіяно неповнолітнім, який досяг шістнадцяти років і має
самостійний заробіток, а сума шкоди не перевищує одного неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян, суддя має право покласти на неповнолітнього
відшкодування заподіяної шкоди або зобов’язати своєю
працею усунути її.

В інших випадках питання про відшкодування майнової
шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, вирішується в порядку
цивільного судочинства.