Поняття та предмет кримінологічного аналізу злочинності

Тема 1. Поняття та предмет кримінологічного
аналізу злочинності

План:

1.
Поняття, значення та мета аналізу злочинності

2.
Предмет
і види аналізу злочинності

3. Загальні методичні рекомендації щодо здійснення аналізу
злочинності

4. Структура та зміст програми кримінологічного аналізу (дослідження) злочинності

 

 

1. Поняття, значення та мета аналізу
злочинності

Однією з основних закономірностей сучасного світу є
прискорений, складний та часто непередбачуваний розвиток багатьох
соціально-економічних явищ та процесів. Це зростання світової економіки,
урбанізація, інтенсивні та різноспрямовані зміни рівня матеріального
забезпечення і способу життя різних соціальних груп, міграція значних мас
населення, поширення комп’ютерних технологій і телекомунікацій тощо. Не є
виключенням і таке складне соціальне явище як злочинність. В багатьох країнах
спостерігається зростання кількості вчинених злочинів, ускладнюється їхня
структура, виникає значна кількість нових видів злочинних посягань, особливо в
сфері економіки, поширюються такі небезпечні види злочинів як тероризм,
організована злочинна діяльність, корупційні діяння, збільшується обіг коштів,
отриманих злочинним шляхом.

За таких умов все більшого значення набуває здійснення
ефективного соціально-правового контролю за криміногенною ситуацією. Адже за
результатами дослідження даних Першого огляду злочинності у світі,
підготовленого ООН, для групи країн з найбільш низьким рівнем злочинності за
значної різниці в історії розвитку, економіці, етнічному складі, релігійністю
та менталітеті населення була характерною лише одна спільна ознака – сильний
соціально-правовий контроль з боку кримінально-правової та інших соціальних
систем. Органи міліції (поліції) є одним із головних суб’єктів здійснення
зазначеного контролю, і саме від їх діяльності значною мірою залежить стан
правопорядку в державі.

Необхідною умовою ефективної правоохоронної діяльності
вказаних органів, засобом забезпечення її плановості, системності та
узгодженості заходів, здійснюваних різними службами та підрозділами, є
систематичне здійснення кримінологічного аналізу злочинності.

Феномен злочинності характерний тим, що в ньому з неминучістю втілюються
два принципових моменти: це сукупність актів поведінки, соціальних (тобто мають
суспільне значення) дій, з одного боку, і оцінка певних категорій таких дій, як
злочини з боку держави – з іншого.

Тому злочинність постає як єдність об’єктивного (соціальні дії, акти
поведінки) і суб’єктивного (оцінює діяльність держави, виражена в кримінальному
законі).

Така оцінка – принциповий момент в характеристиці злочинності. Саме вона
зумовлює реакцію держави, органів правосуддя на відповідні дії. Злочинно тільки
те, що прямо визначено в такій якості кримінальним законом. Така принципова
основа охорони громадського правопорядку.

Таким чином, саме кримінальний закон окреслює для науки про злочинність
(кримінології) предмет свого дослідження. Однак, далі можливі відмінності в
підходах до вивчення цього предмета.

Перший: за основу
дослідження береться сукупність актів, які оцінюються чинним кримінальним
законодавством як злочини, і, беручи це за основу, досліджуються причини
(соціальні, економічні, психологічні та ін.) вчинення таких дій і шляхи їх
попередження. Тут послідовність аналізу наступна: від злочинності – до об’єктивної
реальності, що впливає на злочинність. Такий підхід має важливе практичне
значення для зміцнення правопорядку в рамках прийнятого законодавцем визначення
злочинності.

Можливий, проте, і інший підхід. У рамках такого підходу за основу аналізу
береться об’єктивна реальність, тобто соціокультурна організація суспільства,
його соціально-політична структура, соціальні, економічні, політичні інститути,
характер процесів соціального розвитку, стан і характеристика соціальних груп і
співтовариств, особливості процесу соціалізації індивідів та інші суттєві дані
про стан суспільства і держави, і саме з функціонування подібних соціальних
феноменів виводяться закономірності злочинної поведінки. Тут, отже,
послідовність аналізу наступна: від об’єктивної реальності – до обумовленої нею
злочинності.

Такого роду соціологічний підхід здатний вивести аналіз злочинності за
рамки чинного кримінального закону і оцінити як феномен злочинності, так і сам
кримінальний закон як продукт загальнозначимих соціальних закономірностей.Такий
підхід може виявитися корисним з точки зору трансформації самої соціальної
реальності, її реформування, що видається особливо актуальним в сучасний період
нашого розвитку.

Можна також зауважити, що перший підхід (від злочинності – до суспільства)
характерний для правового, юридичного переважно мислення, що й зрозуміло, тому
що право має зміцнювати існуючий правопорядок.

Другий підхід (від
суспільства – до злочинності) передбачає мислення переважно соціологічне, що
виходить за рамки даного правового порядку.

Будь-яка
суспільна діяльність може досягнути поставленої мети, якщо вона належним чином
доктринально визначена, скерована, організована та оптимально ресурсно
забезпечена. Ці вимоги повною мірою стосуються діяльності щодо протидії та
запобігання злочинності, яка є різновидом суспільної діяльності.

Вирішення зазначених завдань стосовно
діяльності щодо профілактики злочинності зумовлюється такими чинниками:

1. доктринальним
визначенням стратегії, у тому числі мети, завдань, стратегічних напрямів та
результатів запобігання злочинності, а також прийняттям відповідних
управлінських рішень (затвердженням планів профілактики злочинності, визначення
та нормативне закріплення обов’язків суб’єктів запобіжної діяльності);

2. адекватним
уявленням про стан функціонування безпосереднього та опосередкованого предмета
діяльності, першим з яких наразі є запобігання злочинності, другим – стан
злочинності;

3. прогнозуванням
змін і тенденцій предмета діяльності: безпосереднього та опосередкованого, що
здійснюється значною мірою через кримінологічне прогнозування;

4. визначенням
порядку, методики, форм, засобів запобіжної діяльності, загальних засад її
тактики, адекватних цим засобам суб’єктів застосування, що вимагає залежних від
їхніх нинішніх та потрібних якостей підготовки, навчання, поточного підвищення
кваліфікації останніх;

5. інформаційним
забезпеченням реалізації визначених завдань, передусім щодо опосередкованого та
безпосереднього предмета запобіжної діяльності, тобто стосовно злочинності, її
причин і умов, інших детермінантів, динаміки їхньої зміни, спрямування і змісту
запобіжних заходів і засобів, оцінки їхньої результативності, відповідних знань
та умінь (навичок) суб’єктів діяльності;

6. координацією
запобігання злочинності по горизонталі та вертикалі;

7. здійсненням
контролю виконання;

8. забезпеченням
правового регулювання;

9. матеріальним
та в цілому ресурсним забезпеченням, передусім фінансовим.

Отже, правильне, науково обґрунтоване
здійснення аналізу та прогнозу злочинності є одним з чинників (п.п. 2, 3 у
наведеному вище переліку), що зумовлюють успішність протидії та запобігання
злочинності.

Безпосередньою метою кримінологічного аналізу злочинності є:

– отримання повної, об’єктивної та
достовірної інформації про кількісно-якісні параметри злочинності, її
детермінанти та ефективність заходів, спрямованих на її профілактику та
протидію;

– розробка на цій основі системи
концептуальних і прикладних рекомендацій удосконалення профілактики злочинності
(злочинів) та соціального контролю за такими процесами, у цілому.

 

 

2. Предмет і види аналізу злочинності

Коли людина починає вивчення якого-небудь предмету або явища, перед ним
виникає декілька шляхів його пізнання. Перший шлях – познайомитися з масивом
накопичених знань і висновків сформульованих попередниками, а пізніше –
використовувати їх у своїй діяльності.

Другий – самому навчитися аналізувати явища і процеси вивчення і
співставляючи нові дані з раніше отриманими і йти у напрямку детального
пізнання закономірностей таких явищ і процесів в суспільстві. Наприклад, раніше
у підручниках кримінології розділи про злочинність у цілому містили відомості
(інформація) про особливості характеристик наявної злочинності. Разом з тим,
кримінальна ситуація постійно міняється і уже через два-три роки після
публікації підручника відповідна інформація втрачає минулу актуальність. Тому
очевидно важливішим є інший шлях – показати методи аналізу злочинності, які
дають змогу отримати нові знання про стан і тенденції з урахуванням соціальних
змін.

Отримання «готового» знання у цьому плані менш практика аніж визначення
шляху його пізнання і подальшого використання. Такий шлях більш ефективний і
продуктивний, хоча не виключає першого, так як передбачає методологічну
культуру дослідження, зокрема, використання сього арсеналу знань і можливих
методів пізнання.

Методика кримінологічного аналізу злочинності – це сукупність конкретних
прийомів, способів, шляхів і засобів (інструментів) збору, обробки та аналізу
інформації про: злочинність, її тенденції та закономірності; особу злочинця –
як систему специфічних характеристик; причин та умов злочинності, а також про
заходи її профілактики та протидії.

Кримінологічний аналіз злочинності являє собою дослідження процесів та
явищ, які входять до предмету кримінології і характеризують злочинність, або
певним чином впливають на неї. Він не зводиться тільки до аналізу статистики
злочинності, хоча в більшості випадків саме дослідження статистичних даних
становить його основу.

Об’єкт кримінологічного аналізу злочинності – злочинність в різних проявах
її прояву, а також явища і процеси, що пов’язані з нею.

Предметом кримінологічного аналізу злочинності є:

1) злочинність, її стан, рівень, структура, динаміка, територіальна
розповсюдженість (географія);

2) характеристика окремих видів злочинів, виділених за певними
кримінально-правовими та кримінологічними ознаками – родовим об’єктом
посягання, характером злочинних дій, складом злочину, обставинами його вчинення
(місце, час, спосіб тощо), формою вини, особливостями суб’єкту вчинення злочину
(стать, вік, професія, наявність попереднього злочинного досвіду тощо);

3) особа злочинця – розподіл осіб, які вчинили злочини, за
соціально-демографічними та кримінологічними ознаками (стать, вік, соціальний
стан, сімейний стан, рівень освіти тощо);

4) жертви злочинних посягань, їх характеристика за соціально-демографічними
та кримінологічними ознаками;

5) причини та умови (фактори) економічного, соціального, демографічного,
політико-правового, соціально-психологічного характеру, що зумовлюють вчинення
злочинів;

6) прогноз злочинності в цілому та окремих видів злочинів;

7) ефективність заходів профілактики злочинності.

Наведений перелік змістовних блоків є вичерпним і являє собою схему
проведення повного, максимального за обсягом кримінологічного аналізу
злочинності.

Залежно від характеру аналітичного матеріалу, терміну підготовки та
кількості виконавців певні змістовні блоки в кримінологічному аналізі можуть
бути відсутні, тобто він може проводитися за скороченою схемою. Про це
робляться відповідні застереження на початку аналітичного документу.

Найбільш часто практикується кримінологічного аналізу злочинності за такими
скороченими схемами:

• злочинність, її види, особа злочинця;
• злочинність, її види, особа злочинця,
  прогноз злочинності;
• злочинність, її види, особа злочинця,
  причини та умови, що зумовлюють вчинення злочинів, прогноз злочинності;
• один або декілька видів злочину, причини
  та умови, що зумовлюють їх вчинення, прогноз стану злочинності даного виду або
  видів, заходи їх попередження.

Кожен змістовний блок кримінологічного аналізу характеризується сукупністю
показників, які являють собою кількість одиниць спостереження (зареєстрованих
злочинів, виявлених осіб, які їх вчинили тощо), що мають певні ознаки (вид
злочину, вік злочинця тощо), та кількісне співвідношення між ними (темп
зростання кількості зареєстрованих злочинів порівняно з показником минулого
року, доля злочинів, вчинених у стані сп’яніння, у загальній кількості
зареєстрованих злочинів тощо).

Ступінь деталізації показників, які становлять предмет кримінологічного
аналізу, їх конкретний перелік можуть бути різними. Перелік ознак та показників,
які будуть аналізуватися, визначається в кожному випадку окремо в залежності
від мети та завдань кримінологічного аналізу злочинності.

{lang_content_nav} основних ознак та показників, методи розрахунку останніх будуть
розкриватися при викладенні методики кримінологічного аналізу по кожному
змістовному блоку.

Кримінологічний аналіз злочинності здійснюється щодо даних, які стосуються
певної території і охоплюють певний період часу. Ці характеристики аналізу
визначають обсяг інформації, що має бути зібрана, характер аналітичної
діяльності, кількість співробітників, які мають брати в ній участь, та термін
її здійснення. Вони виступають також в якості критеріїв для виділення видів кримінологічного
аналізу злочинності.

1) Кримінологічний аналіз злочинності доцільно здійснювати в межах
територіальних одиниць, які складають систему адміністративно-територіального
устрою України (ст.133 Конституції України), оскільки на цій основі побудована
система органів МВС України.

Згідно з системою адміністративно-територіального устрою можна виділити кримінологічний
аналіз злочинності, який здійснюється в межах:

• України;
• АРК, області;
• району;
• міста;
• району в місті;
• селища або села.

Слід зазначити, що село, на відміну від інших елементів системи
адміністративно-територіального устрою, не є універсальною територіальною
одиницею для здійснення кримінологічного аналізу злочинності через незначну
кількість населення, яке проживає в більшості сіл.

Можливими територіальними одиницями кримінологічного аналізу злочинності є
країна в цілому, Автономна Республіка Крим та 24 області, 490 районів, 456
міст, 118 районів у містах, 886 селищ (станом на 01.01.2005 р.) та 4457 сіл з
чисельністю постійного населення понад 1000 осіб (станом на 05.12.2001 р.).

Кримінологічний аналіз злочинності може здійснюватися в межах
територіальних утворень, які не співпадають з рівнями
адміністративно-територіального устрою і є або об’єднанням територіальних
одиниць, або їх складовими частинами. До таких додаткових територіальних
одиниць, щодо яких здійснюється кримінологічний аналіз злочинності належать:

1. регіон – декілька компактно розташованих
областей, які схожі за основними географічними, соціально-економічними,
демографічними та культурно-історичними ознаками. В економіці та соціології
найчастіше використовують такий розподіл України на регіони – Західний регіон
(Івано-Франківська, Волинська, Рівненська Закарпатська, Львівська,
Тернопільська, Чернівецька і Хмельницька області), Центральний регіон
(Полтавська, Київська, Вінницька, Житомирська, Сумська, Черкаська,
Кіровоградська і Чернігівська області та м. Київ), Східний регіон
(Дніпропетровська, Донецька, Харківська Луганська і Запорізька області),
Південний регіон (Миколаївська, Херсонська, Одеська області та Автономна
Республіка Крим). В залежності від завдань та характеру аналітичної діяльності
можлива більш детальна диференціація території України на регіони, виділення
регіонів за окремими спільними ознаками (прикордонних тощо);

2. сукупність міст або районів, які мають
спільні географічні, соціально-економічні, демографічні та культурно-історичні
ознаки. Кримінологічний аналіз злочинності може здійснюватися у різних типах
міст за кількістю населення (малих – до 50 тис. жителів, середніх – від 50 до
100 тис., значних – від 100 до 250 тис., великих – від 500 тис. до 1 млн. та
надвеликих – понад 1 млн. жителів), соціально-економічним типом (промислові
центри, порти, курорти) тощо. Аналогічним чином може бути виділена для кримінологічного
аналізу злочинності і сукупність районів, а також районів у місті;

3. мікрорайон або декілька мікрорайонів у
районі міста;

4. адміністративна дільниця або декілька
адміністративних дільниць, закріплених за дільничними інспекторами міліції.

Особливими об’єктами, на яких здійснюється кримінологічний аналіз
злочинності, є місця постійного перебування значних мас людей, де вони
працюють, подорожують, відпочивають тощо. Це залізниці, автошляхи, вокзали,
вулиці та інші.

2) період часу, за який проводиться кримінологічний аналіз злочинності
(аналітичний період), залежить від поставлених завдань, сил, засобів та часу,
виділених на його проведення. В якості мінімального періоду часу, за який можна
провести такий аналіз, можна визначити місяць. Дані за менший термін (добу,
неділю) є дуже обмеженими для проведення узагальнення, порівняння і мають
характер оперативних зведень.

Максимальний аналітичний період встановити досить важко. За стабільних
соціально-економічних, політичних, демографічних та інших умов на території
проведення аналізу, відносної незмінності кримінального, кримінально-процесуального
законодавства, правил реєстрації та обліку злочинів він може бути досить
тривалим – 20-25 років і навіть більше. Суттєві зміни будь-яких із зазначених
умов змушують припиняти аналіз роком, у якому вони сталися, обмежуючи таким
чином його період.

За тривалістю періоду часу, за який він здійснюється, кримінологічний
аналіз злочинності може бути:

• оперативним – аналізуються дані за
  період від місяця до року;
• короткостроковим – аналізуються дані за
  2-3 роки;
• середньостроковим – аналізуються дані за
  4-7 років;
• довгостроковим – аналізуються дані за 8
  і більше років.

Тривалість аналітичного і тривалість прогностичного періодів певною мірою
залежать одна від одної. Середньо- та довгостроковий прогноз можуть бути
результатом тільки середньо- або довгострокового аналізу і, відповідно,
короткостроковий аналіз не може завершуватися складанням середньо- або
довгострокового прогнозу. У зв’язку зі складністю прогностичної діяльності і
різким зменшенням ступеня надійності її результатів при збільшенні величини прогностичного
періоду рекомендується розробляти короткострокові прогнози на 1-3 роки.

 

 

3. Загальні методичні рекомендації щодо
здійснення кримінологічного
аналізу злочинності

При здійсненні кримінологічного аналізу злочинності необхідно:

1. Зазначати джерела інформації, які використані в процесі аналізу,
наводити відповідні посилання, описувати параметри та методи формування
вибіркової сукупності.

2. Чітко визначати територіальну одиницю, щодо якої проводиться аналіз, та
період часу, за який він проводиться. У всіх випадках, коли в аналізі
наводяться дані щодо іншої територіальної одиниці або за інший період часу, це
має спеціально зазначатися.

3. Використовувати в процесі аналізу всі види статистичних показників:
абсолютні, тобто отримані шляхом безпосереднього підсумовування окремих одиниць
спостереження (первинної статистичної інформації); відносні, тобто такі, що
вираховуються шляхом зіставлення абсолютних або інших відносних величин.
Формулювати назви показників точно та однозначно, наводити в разі необхідності
відповідні роз’яснення та застереження за текстом або у виносках. Вживати у
тексті аналізу одну назву певного показника.

4. Наочно представляти показники злочинності у таблицях (сукупностях
цифрових абсолютних або відносних показників, розташованих у графах та
стовпчиках у певному порядку) та графічних зображеннях (рисунках, на яких
абсолютні або відносні показники представлені на площині у вигляді точок,
ліній, геометричних фігур тощо, місцезнаходження, висота або площина яких
відображають величину певних показників). Вживати цифрові показники, будувати
таблиці та рисунки у єдиному стандарті по всьому тексту.

5. Дотримуватися єдиних правил побудови таблиць, зокрема:

• визначення порядкового номеру, за яким
  вона розміщена у тексті, та заголовку (найменування) таблиці. В заголовку
  повинні бути зазначені показники злочинності, які наводяться у таблиці
  (злочинність в цілому, окремі види злочинів тощо), територіальна одиниця, в
  якій вони фіксуються, період часу, за який беруться показники;
• зазначення у дужках або через кому
  одиниці, у якій вимірюється показник, якщо це незрозуміло з підзаголовку;
• наведення показників у вигляді суми
  одиниць, а якщо числа, що використовуються у таблиці, є надто великими,
  припустимо наводити їх у тисячах, зазначивши про це у заголовку або
  підзаголовках до окремих показників;
• набір відносних показників
  (підзаголовків та чисел) іншим шрифтом, ніж абсолютних.

4. Структура та зміст програми кримінологічного аналізу злочинності

План кримінологічного аналізу злочинності представляє собою комплексний
документ. Кримінологічне дослідження передбачає чотири послідовних, які
слідують один за одним організаційно-автономних і разом з тим, змістовно
взаємопов’язаних етапи:

1. підготовку дослідження;

2. збір первинної кримінологічної
інформації (відомості, що отримані в процесі соціологічних досліджень, у
різноманітній формі дані (наприклад, результати соціологічних опитувань, аналіз
документів тощо), які потребують подальшої обробки та узагальнення);

3. підготовку отриманої інформації для
обробки та узагальнення;

4. аналіз обробленої інформації, підготовка
звіту за результатами дослідження з формулюванням висновків і рекомендацій.

Стадія безпосереднього аналізу дослідницького матеріалу найважливіша і, мабуть,
найскладніша не лише на етапі аналізу результатів дослідження, а й у
дослідженні загалом. Її основною особливістю є винятково творчий характер аналітичної діяльності, що меншою мірою залежить від
організаційної регламентації та мето­дичної упорядкованості, а більше
зумовлюється особистими здібностями дослідника, аналітичним складом його
мислення, який визначається багатьма властивостями, зокрема вмінням системно
спрямувати процес аналізу від загальних до подрібнених особливих і окремих
цілей, з іншого боку — від окремих до більш об’ємних констатацій, а від них —
до формування і коригування узагальнених висновків і закономірностей,
теоретичних положень.

З урахуванням наведеного можливо
лише методологічно намітити основні рівні та напрямки (структурні частини)
аналізу дослідницького матеріалу (обробленої та узагальненої інформації
дослідження), розраховуючи на творче сприйняття та використання цих
методологічних положень, залежно від предмета, цілей та завдань конкретного
дослідження, методичної підготовленості та професійної досвідченості
дослідника, інших конкретних умов проведення цієї роботи.

Серед рівнів аналізу
дослідницького кримінологічного матеріалу, крім вже розглянутих стадій його
обробки та узагальнення, можна виділити такі:

а) статистичне
розроблення;

б) використання
математичних методів;

в) системний
аналіз;

г) кримінологічна
інтерпретація результатів статистичного, математичного, системного аналізу;

д) теоретичний
аналіз.

Аналіз дослідницького матеріалу
на названих рівнях здійснюється через послідовне виконання аналітичних операцій
за такими напрямками (структурними стадіями).

1) Аналітичне визначення статистичних зв’язків та залежностей, що виявлені у процесі
узагальнення кримінологічної дослідницької інформації, її зіставлення з
інформацією інших наук; результатом цієї роботи є виведення статистичних закономірностей предмета дослідження, його
складових елементів, ознак, показників.

2) Застосування математичних методів для вимірювання та визначення кількісних характеристик статистичних
закономірностей; наразі є можливість лише назвати деякі математичні методи, що
застосовуються в кримінологічних дослідженнях, а саме:

• метод кореляційного або регресного
  аналізу, що використовується головним
  чином для визначення міри зв’язку між окремими ознаками об’єкта дослідження,
  чинниками, які його зумовлюють, тощо;
• метод факторного аналізу для попереднього відбору найбільш значущих факторів (чинників) для
  кореляційного, детерміністичного аналізу;
• метод дисперсійного аналізу для дослідження факторів, що не
  мають кількісного виміру, з метою розподілу респондентів на групи (дисперсії)
  залежно від відповідей на ті чи інші питання.

3) Моделювання проблеми на підставі отримання про неї дослідницької інформації. Поняття моделювання
походить від терміна «модель» (від лат. тоdulus — міра, зразок), який у широкому розумінні означає образ
(мислений або графічний — опис, схема, креслення, план тощо) будь-якого
об’єкта, що використовується як його замінник. У теорії пізнання модель стала
методом відображення дійсності, способом абстрагування від несуттєвих рис і
одночасно засобом експериментальної побудови досліджуваного об’єкта та
розуміння його сутності. Моделювання — процес пізнання об’єкта через створення
його моделі, в якій він відображується через наявну та отриману завдяки
дослідженню інформацію, а також на підставі теоретичного та прогнозованого
уявлення про ознаки об’єкта, стосовно яких предметної інформації ще немає або
не вистачає. Завдяки останньому прийому моделювання із засобу описування та
ілюстрації проблеми перетворилося на метод створення її образу евристичними засобами.

У процесі аналізу дослідницького
матеріалу за методом моделювання використовуються вже визначені на попередніх
стадіях, зокрема на стадії узагальнення, положення, виявлені статистичні
зв’язки і залежності; вони доповнюються уявленнями про них, що ґрунтуються на
загальних теоретичних закономірностях, а також передбаченням щодо реалізації
останніх у структурі та інших ознаках об’єкта. З цього погляду модель частково
є гіпотетичною, вказує на «білі плями» проблеми та напрямки її подальшого
пізнання. Нерідко спочатку створюється математична
модель, яка згодом трансформується у графічну. Найбільш простою графічною
моделлю є матрична, яка формується у вигляді таблиці, що відображує структуру об’єкта, його ознаки (горизонтальні графи) та
знання, передусім кількісні значення показників ознак (вертикальні колонки). У
квадратах (клітинах) перетину граф та колонок відображується інформація щодо
об’єкта, його ознак. Незаповнений квадрат свідчить про відсутність інформації.
Нерідко у такому квадраті відмічається гіпотетична інформація, що підлягає
дослідженню або поповненню з інших джерел.

4) Кримінологічна інтерпретація показників аналізу зумовлена тим, що у моделі
інформація про об’єкт (проблему) представлена, як правило, у кількісних
значеннях або у вигляді статистичних висновків. У такому вигляді вона не може
бути використана для формування кримінологічних висновків та положень. Тому ця
інформація має бути піддана кримінологічній інтерпретації, тобто сформульована
у вигляді положень, що мають кримінологічний зміст, відображують кримінологічне
значення показника, математичне або статистичне значення якого представлене у
моделі. Кримінологічна інтерпретація статистичної, математичної, іншої
абстрактної інформації, надання їй кримінологічної змістовності — діяльність, що
вимагає високої фахової кваліфікації дослідника у теорії кримінології, особливо
у галузі детермінації об’єктів, що становлять предмет кримінологічної науки.

5) Наступний етап аналізу
дослідницького матеріалу — виявлення системних зв’язків,
залежностей між ознаками
об’єкта, чинниками зумовлення останніх, механізмами їх прояву тощо. Тут, як і
на інших стадіях аналізу, безпосередніми елементами системного аналізу є не
самі об’єкти дослідження, а інформація про них. Потреба у такому аналізі
зумовлена тим, що у моделі вся інформація викладена у матричний спосіб, тобто
подана у певній порядковості та групуванні останньої без визначення зв’язків і
залежностей, передусім системних, без відображення об’єкта (проб­леми)
дослідження в якості певної системи. Водночас у реальній дійсності та в
кримінологічній науці, яка її відображує, вони проявляються у вигляді цілісної
системи з її структурними елементами, системними зв’язками та залежностями.

Cистемний аналіз — це сукупність
методичних засобів для підготовки й обґрунтування розв’язання складних проблем,
зокрема кримінологічних, через системний підхід, тобто через їх розгляд як
систем, розкриття їх структури, елементів, зв’язків, залежності і водночас —
системної цілісності проблеми як об’єкта дослідження. Інакше кажучи, системний
аналіз дослідницької інформації — це її системне упорядкування з метою
системного сприйняття. Згідно з теорією систем, серед елементів системи
визначається один (рідко декілька), який є системоутворюючим, тобто навколо
нього та у зв’язку з ним утворюється та функціонує ця система. Крім того,
визначається елемент, через який реалізується система, досягається її
результат, — це результуючий елемент. Завдання системного аналізу, поряд з
іншими, полягає у тому, щоб визначити для цієї проблеми (як системи)
системоутворюючий та результуючий елементи. Ці елементи є «точками впливу» на
вирішення проблеми. На підставі знання про них визначаються висновки і
рекомендації щодо розуміння проблеми як системного утворення та дослідження
результату стосовно її вирішення (розв’язання).

Завершальним етаном аналізу
дослідницького матеріалу, як і всього дослідження, є опис його результатів.
Можна визначити декілька вимог щодо останнього. До них належать:

1. відповідність реальній дійсності;

2. точна відповідність матеріалам дослідження,
обґрунтованість висновків та рекомендацій останніми;

3. відповідність теоретичним
положенням кримінології; припустима невідповідність лише у тому, що результати
дослідження містять нові наукові знання, які до проведення дослідження не
були відомі в теорії кримінології та в матеріалах минулих кримінологічних
досліджень;

4. предметність, комплексність,
аргументованість, надійність висновків і рекомендацій;

5. наявність рекомендацій для
управлінських рішень, удосконалення вирішення відповідної кримінологічної
проблеми;

6. наявність (бажаність)
рекомендацій щодо практичної кримінологічної діяльності;

7. пропозиції щодо форм і засобів
дослідно-експериментальної перевірки рекомендацій для практичного застосування;

8. пропозиції щодо впровадження
висновків і рекомендацій за результатами дослідження.