Сечостатева система

5. Сечостатева система

До
сечових органів належить нирка (основна функція якої – це виділення з організму
сечі, що є продуктом обміну речовин) та органи, які виводять сечу назовні: сечовід,
сечовий міхур та сечівник.

Нирка
– парний, бобоподібний орган, який розміщується в позаочеревиниому просторі з обох
боків хребтового стовпа. Маса кожної нирки 120-300 г.

Зовні
тіло нирки покрите волокнистою капсулою, яка легко знімається. Речовина нирки складається
з двох шарів: ниркової кори та ниркового мозку. Ниркова кора світліша за нирковий
мозок, розташована на всій периферії нирки і віддає в нирковий мозок відростки.

Нирковий
мозок має голубуватий колір і складається з 16-20 пірамід. Основа пірамід обернена
до ниркової пазухи. Верхівка двох, рідше трьох, пірамід, з’єднуючись між собою,
утворюють сосочок, який вступає в маленьку ниркову чашечку, що зумовлює наявність
у нирці 7-12 сосочків, тобто менше, ніж пірамід. Кількість сосочків і малих ниркових
чашечок однакова. На верхівці кожного сосочка є 15-20 отворів, крізь які виділяється
сеча. Кілька маленьких чашечок, з’єднуючись між собою, утворюють велику ниркову
чашечку, яких може бути 2-3, зливаючись між собою вони утворюють ниркову миску.

Сечовід
– це трубочка діаметром 3-8 мм та довжиною близько 30 см. Спускаючись по бічній
стінці тазу, сечовід доходить до дна сечового міхура, перфорує його стінку і відкривається
у порожнину міхура.

Сечовий
міхур – непарний, порожнистий орган, форма якого змінюється залежно від ступеня
наповнення сечею, розміщується в порожнині малого тазу, позаду лобкового зрощення.
У ньому розрізняють верхівку, тіло та дно. Більшу частину сечового міхура складає
його тіло, а нижню частину – становить дно. Звужуючись дно переходить у шийку сечового
міхура, звідки починається сечівник.

Сечівник
– частина сечового шляху, призначена для періодичного виведення сечі з сечового
міхура назовні. Сечівник має різну будову у чоловіків та жінок.

Чоловічий
сечівник має форму нерівномірно розширеної трубки завдовжки 18-20 см і призначений
для виведення сечі та сім’яної рідини.

Жіночий
сечівник прямий і широкий та значно коротший за чоловічий (3 см). Починається в
ділянці шийки сечового міхура внутрішнім отвором. Сечівник проходить ззаду та знизу
лобкового зрощення і закінчується зовнішнім отвором, який розміщений на 2 см нижче
та назад від клітора, в присінку піхви.

Статеві
органи поділяються на чоловічі та жіночі, а також внутрішні та зовнішні. Основна
функція внутрішніх статевих органів – розмноження, тобто утворення та виведення
чоловічих та жіночих статевих клітин, виношування плоду у жінок та виділення специфічних
секретів у чоловіків.

Внутрішні
чоловічі статеві органи. До них належать такі: яєчко з придатком, сім’явиносна протока,
сім’яний міхурець, передміхурова залоза та цибулино-сечівникова залоза.

Яєчко,
або сім’яник – парна чоловіча статева залоза, яка виробляє чоловічі статеві клітини
та статеві гормони, що лежить в мошонці. До заднього краю яєчка прилягає його придаток
– невеликий видовжений орган. У ньому розрізняють головку, тіло, яке знизу закінчується
хвостом. У товщі головки придатка виносні проточки із яєчка зливаються і утворюють
загальну покручену протоку придатка яєчка, яка, проходячи через тіло та хвіст, переходить
в сім’явиносну протоку – трубку 40-50 см завдовжки і понад 2 мм завтовшки, підійшовши
до сечового міхура в складі сім’яного канатика вона зливається з протоком сім’яного
міхурця, утворюючи сім’явипорскувальну протоку, яка відкривається в початковій частині
сечівника.

До
зовнішніх чоловічих статевих органів відносять статевий член та мошонку.

Статевий
член – циліндричної форми орган, призначений для виведення сечі та сім’яної рідини
– сперми. У цьому органі розрізняють головку, на якій розташоване зовнішнє вічко
сечівника. Місце фіксації члена до кісток таза називають коренем. Частина органа,
яка лежить між коренем і головкою, називається тілом статевого члена.

Мошонка
– шкіряне мішечкоподібне утворення, в якому розміщені яєчка з придатками та початкові
відділи сім’яних канатиків

Внутрішні
жіночі статеві органи. До них належать: яєчники, матка, маткові труби, над’яєчники,
прияєчники та піхва.

Яєчник
– парна жіноча статева залоза, в якій ростуть та дозрівають статеві клітини, а також
виробляються жіночі статеві гормони. У дорослої жінки яєчник еліпсоподібної форми,
має довжину 2,5 см, ширину 1,5 см та 1 см. у діаметрі.

Маткова
труба – парний утвір, що має довжину 10-15 см. Ширина труби в різних місцях неоднакова.
По трубі яйцеклітина переходить у матку. Яйцеклітина з фолікула потрапляє в маткову
трубу, проходить по ній у бік матки, завдяки руху війок війчастого епітелію та перистальтичним
скороченням м’язової стінки труби.

Матка
– непарний порожнистий м’язовий орган грушоподібної форми. Він призначений для розвитку
заплідненого яйця та виношування плоду у період вагітності. Матка розміщена у порожнині
малого таза. Маса матки у жінки, що ніколи не народжувала, складає 40-50°, а у жінки,
яка народжувала декілька разів – 90-100 г. Більш розширена верхня частина матки
називається дном, середня – тілом, а нижня, звужена частина -шийкою.

Маткова
порожнина щілиноподібна. На фронтальному розрізі вона має форму, рівнобічного трикутника
з основою вгорі. У верхніх кутах цього трикутника розміщені маткові отвори труб,
а в нижньому куті маткова порожнина переходить у канал шийки матки, довжина якої
2,5-3 см. Канал закінчується отвором матки, який відкривається у піхву. Стінки матки
побудовані з трьох основних оболонок: серозної, м’язової та слизової.

Піхва
– м’язова, легкорозтяжна трубка, що має довжину 8-10 см, сплющена у передньозадньому
напрямі. Через піхву вводиться чоловіче сім’я, виводяться місячні, а при пологах
по ній виводиться плід.

До
зовнішніх жіночих статевих органів належать великі й малі соромітні губи та клітор.

6. Серцево-судинна система

Життя
кожної клітини багатоклітинного організму залежить від безперервного постачання
необхідних речовин та виведення продуктів обміну. Цю функцію у хребетних тварин
та людини виконує система різних за діаметром та будовою стінки трубок, в яких циркулює
рідка тканина – кров або лімфа. До серцево-судинної системи відносять також серце
– орган, що зумовлює рух крові. Судинну систему за будовою та функцією поділяють
на кровоносну і лімфатичну. Кровоносні судини (залежно від будови їх стінок і напряму
руху крові в них відносно серця) поділяють на артеріальні та венозні.

Артеріальні
судини – це судини, якими кров під великим тиском тече від серця до периферії. Артеріальні
судини невеликого діаметру називаються артеріолами, а судини, стінка яких складається
з одного шару клітин, називаються капілярами, у яких відбувається вільне проходження
розчинних речовин та кисню із судин у тканину і навпаки.

Серце
нагадує конус, основа – якого повернена догори й назад і досягає верхнього краю
ІІІ – ребра. Верхівка серця спрямована донизу, уперед та вліво і торкається передньої
стінки грудної клітки між V і VI ребрами.

Серце
має чотири камери: два передсердя і два шлуночки. Передсердя відділяються одне від
одного міжпередсердною перетинкою, а шлуночки – міжшлунковою перегородкою. У нормі
ці перегородки отворів не мають. Між передсердями та шлуночками розташована передсердно-шлуночкова
перегородка, будова якої складніша, ніж попередні, оскільки має отвори Праве передсердя
сполучається з правим шлуночком за допомогою правого передсердно-шлуночкового отвору,
що закривається тристулковим клапаном.

Ліве передсердя сполучається з лівим шлуночком
за допомогою передсердно-шлуночкового отвору, що закривається двостулковим, або
мітральним, клапаном. Передсердно-шлуночкові клапани відкриваються під час скорочень
передсердь і закриваються під час скорочення шлуночків.

З
правого шлуночка починається легеневий стовбур, отвір якого називається отвором
легеневого стовбура, а з лівого шлуночка – аорта з аортальним отвором. Отвори цих
судин також мають клапани, які називають клапанами легеневого стовбура та аорти.
Кожен із клапанів побудований з трьох півмісячних заслінок. У праве передсердя відкривається
верхня та нижня порожнисті вени. Їх отвори клапанів не мають.

Лімфатична
система

Порад
з кровоносною системою в організмі людини та хребетних тварин є й інша судинна система
– лімфатична, яка складається із замкнутих капілярів, внутрішньо – і позаорганевих
відвідних лімфатичних судин, лімфатичних вузлів та двох (рідше одного) головних
колекторів – правої та лівої лімфатичних проток. Цими шляхами лімфа – прозора, жовтувата
або опалесцуючого кольору рідина (загальною кількістю 1-2 л) – тече від органів
у венозну систему.

Лімфатичні
судини за своєю структурою нагадують вени і мають внутрішню, середню та зовнішню
оболонки.

Лімфатичні
вузли – утворення округлої або бобоподібної форми різного розміру (від 0,5 до 25
мм). В організмі людини налічують понад 300 лімфатичних вузлів, які розміщуються
групами в певних ділянках тіла. Зовні вони покриті капсулою, яка є продовженням
стінок лімфатичних судин. Від капсули всередину вузла відходять перетинки, які,
наближуючись до його центру, розділяються, з’єднуються між собою і таким чином утворюють
сітку. В її петлях є ретикулярна тканина, заповнена лімфоцитами. Повільний рух лімфи
вузлом сприяє її очищенню від сторонніх речовин та збагаченню на лімфоцити. Крім
вищеописаних лімфатичних вузлів до лімфатичної системи відносять поодинокі та групові
лімфатичні фолікули у стінках травного каналу та мигдалики – язиковий, трубні, піднебінні,
глоткові, а також селезінку.

Система
крові

Кров,
лімфа і тканинна рідина утворюють внутрішнє середовище організму і безпосередньо
беруть участь у процесах обміну речовин і підтримці гомеостазу організму.

Кров
– це одна із систем, що забезпечує життєдіяльність організму і виконує такі функції:
транспортну, захисну, дихальну, екстреторну, терморегуляційну, трофічну тощо.

Плазма
крові – складна білкова рідина. У ній містяться білки (альбуміни, глобуліни, фібріноген),
небілкові азотоутримуючі з’єднання (амінокислоти та поліпептиди), нейтральні жири,
ліпоїди тощо.

Клітини
крові. У плазмі крові, в завислому стані перебувають такі клітини крові: еритроцити,
лейкоцити та тромбоцити.

Еритроцити
– без’ядерні клітини, що мають форму подвійно-ввігнутого диску. Тривалість життєздатності
еритроцитів 125 діб. Нормальний вміст еритроцитів у крові людей коливається в таких
межах: у чоловіків – 4,5 – 5,5 • 1012 в 1 л; у жінок – 3,4 – 4,7 • 1012 в 1 л.;
у новонароджених – до 6,0 • 1012 в л. Збільшення кількості еритроцитів у крові називається
еритроцитозом, зменьшення – еригропенією. Основною складовою частиною еритроцитів
є дихальний залізоутримуючий пігмент крові – гемоглобін. Він виконує роль переносника
кисню із легенів у тканини і частково вуглекислоти із тканини у легені, утворюючи
три фізіологічні сполуки.

Лейкоцити
мають ядро та непостійну форму. Вони рухливі, здатні до фагоцитозу та проходження
через стінки капілярів. Лейкоцити відіграють важливу роль в захисті організму від
бактерій, вірусів, патогенних найпростіших, вони також стимулюють процеси загоювання
ран, тобто забезпечують імунітет. Термін життя лейкоцитів від 1-3 до 15-20 діб.
Кількість лейкоцитів у крові здорових людей коливається від 4 – 6 • 109 до 8 -10
• 109 в 1л.

Лімфоцити
– маленькі клітини (7-9 мкм. в діаметрі), ядро у них кругле, велике, займає майже
всю цитоплазму. Живуть лімфоцити понад 20 років. Вони формують специфічний імунітет
і виконують функцію імунного нагляду.

Моноцити
– великі клітини (12-20 мкм в діаметрі), ядро у них бобовидної або підковоподібної
форми, має одне або декілька ядерців. У вогнищ запалення вони фатоцитують мікроорганізми,
за що їх назвали “двірниками організму”.

Тромбоцити
– безбарвні подвійноопуклі клітини крові, які являють собою цитоплазматичні уламки
велетенських клітин кісткового мозку – мегакаріоцитів. Тромбоцити – без’ядерні утворення,
мають різну форму. Під електронним мікроскопом вони мають вигляд зірчастих утворень
з відростками – псевдоподіями. Кількість їх в крові за нормою коливається від 180
• 109 до 320 • 10 в 1 л. Збільшення кількості тромбоцитів називається тромбоцитозом,
зменшення – тромбоцитопенією. Термін життя тромбоцитів – 3-5 діб. Тромбоцитам належить
важлива роль у процесах зсідання крові та фібринолізу (розчинення кров’яного згустку).
Крім того, тромбоцити виконують захисну функцію. Вони склеюють (аглютинують) і фагоцитують
мікроорганізми.