Система органів дихання

3. Система органів дихання

Дихальний
апарат об’єднує органи людини, у яких циркулює вдихуване (збагачене киснем) та видихуване
(насичене вуглекислим газом) повітря. До дихального апарату належать такі: порожнина
носа з приносовими пазухами, носова частина глотки, гортань, трахея, бронхи та легені.

Порожнина
носа – початкова частина дихального апарату. Вдихуване повітря, яке потрапляє через
ніздрі в порожнину носа, підігрівається, зволожується та очищується від пилу. На
бічних стінках порожнини носа є три носових раковини (верхня, середня та нижня).
Проміжки між раковинами називаються верхнім, середнім та нижнім ходами носа. У порожнини
носа відкриваються отвори приносових пазух. Внутрішня поверхня порожнини носа вкрита
ніжною слизовою оболонкою. Зовні слизова оболонка покрита війчастим епітелієм, а
в товщі має слизові залози, виділення яких зволожує слизову оболонку. Крім того,
у слизовій оболонці є багато венозних сплетінь, що сприяє підігріванню холодного
повітря, яке надходить у порожнину носа.

Повітря
з носової частини глотки переходить у ротову і далі – в гортань. Крім функції проведення
повітря гортань виконує і функцію голосового апарату.

Скелет
гортані складають хрящі, які з’єднані між собою суглобами, зв’язками та м’язами.
Порожнина гортані майже вся вкрита багатошаровим війчастим епітелієм з великою кількістю
дрібних слизових залоз. У середньому відділі порожнини гортані розташовані голосові
складки, які утворює слизова оболонка. У товщі голосової складки розміщені голосова
зв’язка та голосовий м’яз. Виникнення звуку відбувається в гортані внаслідок коливальних
рухів зв’язок, які виникають у результаті скорочення м’язів гортані під час видиху.
Ці коливання передаються на струмінь видихуваного повітря. Завдяки органам, які
виконують роль резонаторів (глотка, м’яке піднебіння, язик, передаються на струмінь
видихуваного повітря. Завдяки органам, які виконують роль резонаторів (глотка, м’яке
піднебіння, язик, губи, щоки), звуки стають роздільними.

Крім
функції голосоутворення в гортані відбувається очищення, зволоження та підігрівання
вдихуваного повітря

Трахея
має форму трубки, яка не спадається і завжди зяє. У дорослої людини її довжина 9-15
см, діаметр 1,5-2,7 см. Трахея є безпосереднім продовженням гортані. На рівні IV-V
грудних хребців трахея поділяється під кутом близько 70° на два головних бронха
– правий та лівий, які йдуть до відповідних легенів. Довжина правого бронха 10-13
мм, а лівого – 40-60 мм. У відповідній легені кожен з бронхів розгалужується на
бронхи меншого діаметру, аж до бронхів, які називаються бронхіолами і мають діаметр
близько 1 мм. Таке розгалуження називається бронхіальним деревом. Кожна з бронхіол
входить в окрему часточку легені.

Ацинус  – основна структурно-функціональна одиниця легені, яка поділяється на дві дихальні
бронхіоли та відповідні їм альвеолярні ходи, мішечки та альвеоли. В одній часточці
є 12-18 ацинусів. Легеневі альвеоли мають вигляд круглих випинів діаметром до 0,25
мм. Стінки альвеол побудовані з еластичних волокон, які з боку отвору альвеоли вкриті
одношаровим плоским епітелієм. Із зовнішнього боку еластичних волокон розміщені
кровоносні капіляри. Через стінку альвеоли, яка має товщину 0,5 мкм, відбувається
газообмін між альвеолярним повітрям та кров’ю. Кожна легеня покрита плеврою – тонкою
блискучою серозною оболонкою, яка складається з двох листків: легеневого та пристінкового.
Легенева плевра щільно покриває легеневу тканину, охоплюючи її з усіх боків. Біля
воріт легені легенева плевра переходить у пристінкову плевру. Залежно від місця
прилягання пристінкову плевру поділяють на три частини: середостінну, реберну та
діафрагмальну. Між легеневою та пристінковою плеврою є щілиноподібний простір –
порожнина плеври, де міститься незначна кількість серозної рідини, яка зволожує
поверхні плеври, обернені одна до одної, і цим зменшує тертя між ними.

Газообмін
в легенях і тканинах

Газообмін
між повітрям і кров’ю відбувається в альвеолах. У звичайних умовах людина дихає
атмосферним повітрям, яке має відносно постійний склад. У видихуваному повітрі завжди
менше кисню і більше вуглекислого газу. Зворотне співвідношення спостерігається
в альвеолярному повітрі. Газообмін у легенях відбувається внаслідок дифузії кисню
з альвеолярного повітря в кров (близько 500 л. на добу) і вуглекислого газу із крові
в альвеолярне повітря (близько 450 л на добу) внаслідок різниці між артеріальним
тиском цих газів в альвеолярному повітрі і напруженням їх у крові. Парціальним тиском
газу називається та частина загального тиску, яка припадає на долю кожного газу
в газовій суміші. Якщо газ міститься в розчиненому стані, вживається термін “напруження’.
Розчинення газу в рідині триває до появи динамічної рівноваги між кількістю розчинених
і таких, що поступають в газове середовище молекул газу. При цьому напруження газу
дорівнює парціальному тиску газу над рідиною. Оскільки парціальний тиск кисню в
альвеолярному повітрі більший (102 мм рг. ст.), ніж у венозній крові (40 мм рг.
ст.), то за законами дифузії він переходить із альвеолярного повітря в капіляри,
тобто із середовища з більшим тиском в середовище з меншим тиском. Перехід вуглекислого
газу в альвеолярне повітря відбувається завдяки різниці між його напруженням у венозній
крові (47 мм. рг. ст.) і парціальним тиском в альвеолярному повітрі (40 мм. рг.
ст.).

Газообмін
між артеріальною кров’ю капілярів і тканинами відбувається так само, як і у легенях,
але при цьому вирішальне значення має різниця напруження кисню в артеріальній крові
та тканинах. У тканинах напруження кисню є близьким до нуля, а вуглекислого газу
близько 50 мм. рт. ст., внаслідок утворення цього газу в мітохондріях. Таким чином,
вуглекислий газ переходить у кров, а кисень – у тканини. Збідніла на кисень кров
поступає в легені, де цикл обміну газів повторюється. У тканинах різниця напруження
газів підтримується безперервним процесом біологічного окислення.

4. Система органів травлення

Травна
система складається з органів, що механічно і біохімічне обробляють їжу. Всмоктують
продукти її розщеплення, а також виводять з організму неперетравлені рештки. Кожен
з органів цього апарату одночасно виконує декілька функцій і тісно пов’язаний з
іншими органами.

Травна
система починається із порожнини рота, складається з глотки, стравоходу, шлунку,
тонкої та товстої кишок і закінчується відхідником. Крім цих органів до травного
апарату належить також багато залоз, найбільші з яких – це великі слинні залози,
печінка та підшлункова залоза.

Більшість
органів травного апарату має трубкоподібну форму і складаються із слизової, м’язової
і серозної, або зовнішньої оболонок. Залежно від функції кожна з оболонок має специфічну
будову.

Порожнина
рота обмежена спереду зубами, з боків – щоками, зверху – піднебінням, а знизу –
м’язами діафрагми. Порожнина рота переходить у порожнину глотки. (Порожнина рота
при зімкнутих щелепах майже цілком заповнена язиком).

Їжа
з порожнини рота потрапляє у глотку. Крім того, через глотку проходить повітря з
порожнини носа в гортань і навпаки.

Глотка
розміщена перед тілами шийних хребців, а на рівні VI шийного хребця переходить у
стравохід.

На
передній стінці глотки є отвори, крізь які порожнина глотки сполучається з порожниною
носа (хоани), рота (перешийок зіва) та гортані (вхід в гортань). Порожнину глотки
умовно поділяють на носову, ротову та гортанну частини. Носова частина глотки за
допомогою хоан сполучається з порожниною носа. Ротова частина глотки розміщується
від піднебінної завіски до входу в гортань. Крізь зів вона сполучається з порожниною
рота. При ковтанні м’яке піднебіння набуває горизонтального положення і їжа не потрапляє
в носову частину глотки. Гортанна частина глотки розташована позаду гортані і простягається
до нижнього краю перснеподібного хряща, де переходить у стравохід.

Глотка
виконує кілька важливих функцій. Так, в її ротовій частині перехрещуються дихальний
та травний шляхи. З порожнини носа повітря проходить через хоани в гортань. При
цьому м’яке піднебіння опускається, а надгортанник піднімається. Коли їжа, завдяки
скороченню м’язів порожнини рота, потрапляє на корінь язика, м’яке піднебіння піднімається
і повністю закриває знизу вхід у носову частину глотки. Харчова грудка проштовхується
в глотку, а надгортанник закриває вхід до гортані. М’язи глотки послідовно скорочуються
і проштовхують їжу у стравохід.

Стравохід
– циліндричної форми трубка 25 см завдовжки та 3 см завширшки, яка починається на
рівні VI-VII шийних хребців, а на рівні XI грудного хребця переходить у шлунок.

Шлунок
– найоб’ємніший відділ травного апарату, в якому білки їжі, що надійшли із стравоходу,
розщеплюються та звурджується молоко, а також відбувається переміщування їжі та
пересування її в кишківник. Форма, місткість та розміри шлунка коливаються у великих
межах. Це залежить від його функціонального стану, а також від віку та статі. Так,
у скороченому стані він має незначні розміри і формою подібний до кишки. Шлунок
має передню та задню стінки. При середньому наповненні шлунок набуває форми груші
або реторти, при цьому середня місткість його у дорослої людини становить близько
3 л. При значному його наповненні обсяг збільшується до 4 л, а сам шлунок опускається
до рівня пупка та нижче.

На
шлунку розрізняють такі частини – вхідна, яка розміщена біля кінцевої частини стравоходу;
дно – випукла догори частина, яка прилягає до лівої половини діафрагми; тіло – наймасивніша
частина; пілорус або ворота-нижня частина шлунка, яка переходить у найбільш звужену
пілорічну ділянку .

“Шлунок
відіграє одну з основних функцій у процесі травлення. Тут відбувається всмоктування
води та , розчинених у ній речовин.

Залози
дна шлунка продукують соляну кислоту, яка активує дію ферменту шлункового соку –
пепсиногену. Пепсиноген, що виробляється залозами пілорічної частини шлунка, у свою
чергу сприяє перетравленню білків їжі.

Тонка
кишка починається від виходу із шлунку і закінчується у місці впадіння її в товсту
кишку. Це найдовша частина травного апарату – 5-7 м, ширина у верхніх відділах –
4-6 см, а в нижніх – 2-3 см. Тонку кишку поділяють на дві частини: порожню та клубову.
Початковий відділ порожньої кишки має назву дванадцятипала кишка.

Товста
кишка діаметром майже в два рази більша за тонку: довжина її 1,5-2 м. Товста кишка
поділяється на три основні частини: сліпу, ободову і пряму кишки.

Сліпа
кишка – відрізок завдовжки 6-8 см, від якого відходить червоподібний відросток –
рудимент кишки від 3-4 до 18-20 см завдовжки і діаметром 3-10 мм. Просвіт відростка
відкривається в сліпу кишку отвором.

Пряма
кишка – кінцевий відділ товстої кишки. Верхня межа прямої кишки відповідає Ш крижовому
хребцеві, а закінчується кишка в ділянці промежини відхідником. Довжина промежини
у дорослої людини 14-20 см.

Підшлункова
залоза одна з найбільших залоз тіла людини, довжина якої у дорослої людини сягає
16-22 см, ширина близько 4 см, маса 70-80 г. Розміщена позаду шлунку і має три частини:
голівку, тіло та хвіст. Вздовж усієї товщі підшлункової залози розміщена підшлункова
протока, в яку відкриваються протоки часточок залози. Вона разом із загальною жовчною
протокою відкривається на великому сосочку дванадцятипалої кишки. Таким чином, підшлункова
залоза виділяє у_отвір дванадцятипалої кишки підшлунковий сік, який містить низку
ферментів (трипсин, амілазу, ліпазу, мальтозу тощо), які розщеплюють білки (до амінокислот),
жири та вуглеводи. Ця функція залози називається екзокринною.

Крім
того, у підшлунковій залозі є особливі скупчення залозистих клітин – острівці підшлункової
залози. Секрет цих клітин – інсулін надходить безпосередньо у кров.

Печінка
– найбільша залоза тіла людини, її маса у дорослої людини складає в середньому 1500
г, темно-бурого кольору, м’якої консистенції, формою нагадує шапку великого гриба.
Розміщена печінка в основному в правому верхньому відділі черевної порожнини під
діафрагмою. На внутрішній поверхні печінки в ямці розміщений жовчний міхур, який
має форму довгастого мішка, у дорослої людини довжина його сягає 8-12 см, ширина
– 3-5 см, а об’єм – 40-70 см3. Він має дно, тіло та шийку. Жовчний міхур – це резервуар,
в який надходить через загальну печінкову протоку жовч, що безперервно виробляється
печінкою.

Жовч
– рідина зелено-бурого кольору, лужної реакції, що має гіркий смак. Перетворюючи
жири на емульсію, жовч сприяє подальшому розщепленню їх під впливом ферменту – ліпази
(складової частини соку підшлункової залози). Крім того, жовч посилює перистальтику
кишківника. У дорослої людини протягом доби печінка виробляє 700-800 см3 жовчі.