Правила поведінки працівників органів внутрішніх справ

2. Правила
поведінки працівників органів внутрішніх справ у громадських місцях та на офіційних
заходах

Етикет у службовій діяльності
працівників ОВС займає одне з провідних місць. Службові взаємовідносини
працівників ОВС визначаються службовим положенням і регулюються уставами,
настановами та інструкціями.

Особливістю службової діяльності
працівників ОВС є те, що більшість із них мають справи з матеріалами, які не
підлягають розголосу. Тому без службової необхідності і без санкції
безпосереднього начальника не слід цікавитися, чим у даний час займається той
чи інший працівник, і, головне, не допускати втручання у свою службову
діяльність.

Працівник ОВС – це, в першу чергу.
людина з високою культурою спілкування. Культура спілкування – це вміння
встановлювати зворотний зв’язок, відгукнутися на думки, почуття, турботи й
проблеми іншої людини (це стосується всіх рівнів спілкування). Форми
спілкування змінні, сутність спілкування – незмінна. Велику роль відіграє у
професійній діяльності працівників ОВС культура мови – від вміння чітко
сформулювати власну думку як у мовленні, так і на папері до граматичної та
синтаксичної грамотності.

Специфіка службової діяльності
працівників ОВС вимагає особливої лаконічності, зокрема – чіткості у розмові.
По телефону прийнято говорити коротко, тільки по справі. Потрібно привітатися і
представитися своєму співрозмовнику. Звертаючись по телефону, ніколи не
запитуйте – “хто ”. Це ознака низької культури. Просто попросіть до телефону
того, хто Вам потрібен.

Розмову по телефону потрібно вести у
нормальному темпі, особливо чітко вимовляючи прізвища, назви, цифри.
Відповідаючи на телефонний дзвінок, назвіть своє звання, прізвище й обов’язково
дайте зрозумілу, вичерпну довідку. Якщо ж Ви не можете відповісти на поставлене
питання, назвіть абоненту прізвище і телефон співробітника, який може надати
необхідну консультацію. У випадку його відсутності повідомте, коли він буде.

Відповідно, якщо працівника, якому телефонують,
немає на місці, потрібно повідомити, коли він з’явиться; покликати того, хто
його заміщує, або дати номер телефону заступника. Якщо буде прохання щось
передати, потрібно записати зміст прохання і покласти на стіл тому, кому це
адресоване. Не розібравши по телефону чийогось прізвища чи адреси, не
перебивайте громадянина. Краще після прийняття всього повідомлення попросити:
“Уточніть, будь ласка…” або “Чи правильно я записав ці прізвища ”

Навіть якщо Ви дуже зайняті, все одно,
піднявши слухавку, вислухайте співрозмовника, з’ясуйте, що саме його цікавить,
і попросіть подзвонити через певний проміжок часу або запишіть телефон, за яким
Ви могли б подзвонити йому, коли звільнитеся. У кінці розмови не забудьте
подякувати співрозмовнику за інформацію.

Існує правило, за яким тривалість
розмови визначає той, хто телефонує, або старший. Якщо ж працівник, якого
викликали, дуже поспішає, він може тактовно вибачитися, попросити закінчити
розмову. У цьому випадку, той хто викликав, повинен зрозуміти і погодитися.

Особливої уваги заслуговує розгляд
питання щодо форми службових взаємовідносин при розмові і у офіційному
листуванні

Спілкування є однією з центральних
проблем, крізь призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння людьми
одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність,
міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес
міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємовідносин.

У службових відносинах доречною формою
спілкування є звертання до всіх на “Ви”: у діловій сфері навіть близьким людям
у присутності інших бажано звертатися один до одного на “Ви”. Неприпустимим є
“тикання” керівника до підлеглих.

У службових розмовах і при офіційному
листуванні старших по службовому положенню з молодшими, рівних між собою і
молодших зі старшими рекомендуються наступні форми вираження:

Старший по відношенню до молодшого	Рівний по відношенню до рівного	Молодший по відношенню до старшого
Наказує, приписує	Повідомляє, сповіщає	Доповідає
Вимагає, пропонує	Просить розпорядження, сприяння, допомоги	Просить клопотання, дозволу
Викликає до себе	Просить, запрошує	Просить прибути (для догляду), просить дозволу з’явитися
Дозволяє, затверджує (документ або пропозицію)	Погоджується, не заперечує	Виконує з подальшою доповіддю
Відправляє, надсилає (документи, матеріали)	Направляє (документи, матеріали)	Подає документи, матеріали

Основною нормою, якої слід дотримуватися
у службових взаємовідносинах, є збереження гідності людини незалежно від того,
яке місце вона посідає в ієрархічній структурі даних взаємовідносин.

Спілкуючись,
люди часом травмують одне одного. Морально-психологічний стан у колективі
багато в чому залежить від керівника, визначається його особистою поведінкою і
моральними якостями.

Особливою
темою норм службового етикету є ділове спілкування старшого за військовим
званням, командира із підлеглим, молодшим. Цьому присвячене окреме положення «Про
військову ввічливість і поведінку військовослужбовців» Статуту внутрішньої
служби збройних сил України. При цьому потрібно враховувати, що, крім
організаційного моменту, службовий етикет відбиває також шанобливе ставлення до
старших за званням, повагу до їхніх заслуг і професійних здібностей. Так,
співробітникам ОВС забороняється тримати руки в кишенях одягу, а також сидіти у
присутності командира (начальника) або старшого за військовим званням без його
дозволу.

Існують
правила, які забороняють певні дії управлінців:

• не можна впливати на підлеглих нищівною критикою;
• не слід шукати винних, краще шукати причини і шляхи
  подолання наслідків;
• не принижувати гідності працівника, а краще
  проаналізувати його дії;
• не пред’являти претензій до працівника у присутності
  інших співпрацівників, краще висловити їх наодинці;
• якщо треба висловити негативну оцінку, то мову слід вести
  лише про результати діяльності, а не про особистість працівника;
• не обмежувати самостійність і свободу людей, потрібно їм
  довіряти і сприяти їх ініціативі, бажанню генерувати ідеї та ін.

Правила мовного етикету. Мовний етикет українців
постає із живої мовної практики українського народу. Він вироблявся впродовж
тисячоліть і відбиває культурні традиції української нації, відповідає її
духовним засадам. Без сумніву, в основі національних традицій спілкування лежать
загальнолюдські морально-етичні цінності-доброзичливість, повага, привітність,
ґречність. Поборник національного відродження, член „Руської трійці” Я.
Головацький у статті „Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у
русинів” засвідчує: «Його [народу] вітання, прощання, просьби, перепроси,
понука, благословення дихають одним духом доброти, сердечні, ніжні, богобоязненні,
а заодно чесні та гідні чоловіка».

За умовами та змістом ситуації спілкування в
системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних
висловів: звертання, вітання, знайомство, запрошення, прохання, вибачення,
згода, незгода, скарга, втішання, комплімент, несхвалення, побажання,
вдячність, прощання.

Відбором етикетних мовних формул у кожному виді
мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто
соціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних
норм у процесі комунікації. В європейському культурному ареалі виділяють п’ять
видів тональностей спілкування: висока, нейтральна, звичайна, фамільярна,
вульгарна.

Ділове спілкування пов’язане з вибором етикетних
мовних формул двох видів тональностей спілкування – високої та нейтральної.

Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на
вибір словесної формули
в конкретній ситуації спілкування:

1) вік, стать, соціальний статус адресата;

2) особисті якості співрозмовників;

3) комунікативні умови (місце, час, тривалість
спілкування);

4) характер взаємин між співрозмовниками та ін.

В офіційному спілкуванні особливе значення мають ті
види мовленнєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме:
звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання.

Звертання – найяскравіший і часто вживаний вид
мовленнєвого етикету. Суть його полягає в тому, щоб назвати співрозмовника з
метою привернути його увагу, звернутись з проханням чи пропозицією.

Система етикетних звертань української мови зазнала
в своєму історичному розвитку найбільше змін, що пояснюється особливою
залежністю від соціальної організації суспільства. Сьогодні реєстр
слів-звертань офіційного вжитку складають пане (пані, панове), добродію (добродійко, добродії),
друзі, товариство, колеги, громадо, громадянине (громадянко, громадяни),
товаришу (товаришко, товариші), які супроводжують етикетні означення
вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний,
дорогий, напр.: високоповажний пане Президенте, глибокоповажні пані та панове,
дорогі друзі, високоповажна святочна громадо, шановні колеги.

Вибір звертання значною мірою залежить від
тональності спілкування. Офіційна величальна функція закріпилася сьогодні за
звертанням пане (пані, панове). В офіційному, здебільшого усному, спілкуванні
послуговуються цим звертанням у поєднанні з прізвищем або назвою особи за фахом
чи родом діяльності, напр.: пане Ткачук, пане професоре, пане ректоре. Це
шанобливо-ввічливе звертання поширилось в українській мові під впливом
польської, в якій воно має нейтральне значення.

Звертання добродію (добродійко, добродії) вважають
давньою почесною назвою осіб, що роблять добро. Як етикетне звертання фіксує
„Історичний словник української мови” Є. Тимченка зXVIIст.
Поширене було здебільшого на сході України. Вживалось у сполученні з етикетними
означеннями вельмишановний, вельмиповажний та з прізвищем, ім’ям, іменем по
батькові, напр.: вельмишановний добродію Олексію Петровичу. У традиційному
значенні варто вживати це звертання й сьогодні в різних сферах суспільного
життя, зокрема діловій.

Звертання громадянине (громадянко, громадяни)
обмежується правовою, юридичною сферою і підкреслює рівність усіх членів
суспільства перед законом як осіб, що користуються громадянськими правами і
мають певні обов’язки.

Однією з форм звертання до незнайомих людей, яким
наперед виказуємо „кредит довіри”, є слово друзі. Це звертання набуло
особливого звучання через часте використання його Президентом Віктором Ющенком
під час виборів Президента та Помаранчевої революції в Україні.

У розмові з колегами, звертаючись до керівників
установи, організації узвичаєною є форма звертання на ім’я та по батькові,
напр.: Вікторе Андрійовичу, Іване Степановичу, Юліє Володимирівно. В Київській
Русі ім’я по батькові виконувало функцію прізвища, наприклад, Анна Ярославна. І
тільки тоді, коли узвичаїлося прізвисько, будова найменувань стала
двокомпонентною, наприклад, Ярослав (Володимирович) Мудрий. Отже, легко
відмовлятися від власне українських звертань на ім’я та по батькові, очевидно,
не варто. Однак треба наголосити на тому, що не по-українськи звучить звертання
Олександрівно! Миколайовичу! Така традиція звертання здавна відома російській
мові й не слід її переймати!

Заслуговує на увагу і вибір звертання до великої
кількості слухачів на різноманітних зібраннях: зборах, засіданнях, конференціях
тощо. Форму звертання звичайно визначає вид зібрання. Кожне звертання враховує
своєрідність аудиторії, прагнення і можливість доповідача наблизитись до
слухачів, напр.: Вельмишановний пане ректоре! Вельмишановний пане голово!
Шановні колеги! Дорогі друзі! Вельмишановні пані та панове!

Вітання виконує важливу функцію в комунікативному
акті – з нього починається спілкування, а часто ним же і обмежується як
етикетним ритуалом. Цим пояснюється спеціалізований характер і певний
автоматизм вітальних висловів.

Перше враження про людину складається від того,
наскільки щиро і привітно вона вітається. У вмінні вибрати доречну форму
вітання виявляється загальна і мовна культура людини. Вибір залежить від того,
в якому оточенні перебуває людина, від віку співрозмовника чи співрозмовників,
від характеру стосунків між людьми, що вітаються чи прощаються, від того, де й
коли це відбувається тощо.

Набір українських народних вітань надзвичайно
різноманітний і поліфункціональний, напр.: Доброго ранку! Добрий день! Добрий
вечір! Здрастуйте! Привіт! Дай, Боже! Існує цілий ряд сакральних вітань, напр.:
Христос воскрес! Христос рождається!

Формул вітання в українській діловій мові порівняно
небагато, але завжди можна знайти потрібний вислів, виходячи з конкретної
ситуації, щоб висловити пошану до особи, напр.: Добрий день! – найпоширеніше
вітання, яке фіксують пам’ятки зXVIст. Прикметник добрий вживається як
синонім до слів приємний, сприятливий, а значення цілого вислову „побажання
хорошого дня, удачі протягом дня”. Використовується у високій та
нейтральній тональностях. Вітання Доброго дня! Добридень! обмежуються
фамільярною тональністю. Залежно від часу дня для привітання з колегами по
роботі використовують також вітання Доброго ранку! Добрий вечір!

Прощання – це слова і вислови, які говорять, коли
розлучаються. Мовленнєва частина прощання простіша, ніж вітання. Переважно це
співвідносні формули, що мають інколи антонімічний характер, напр.: До
побачення! Прощай! Будь здоров! або функціонують як самостійні вислови чи як
репліки-відповіді на власне прощальні слова, напр.: На все добре! Бувайте
здорові! Щасливо!

Вибір етикетних висловів прощання залежить від
часу, на який розлучаються особи, тональності спілкування.

Діловий, або службовий, мовленнєвий етикет допускає
формули прощання, які лімітовані високою тональністю і є закритими для
варіантності, наприклад: До побачення! – вислів стилістично нейтральний,
найбільш вживаний у високій тональності. За походженням його вважають калькою з
російської До свидания!. Разом із висловами На все добре! До нових зустрічей!
обслуговує також ситуацію розлуки в межах нейтральної тональності.

Прощайте! – це прощальний вислів, пов’язаний з
ритуалом просити пробачення перед розлукою за можливі провини.

Подяка означає висловити вдячність, бути вдячним за
щось. У висловах подяки виразніше виявляється функція ввічливості, тому їх
використання належить до обов’язкових етикетних настанов. Не раз вислови подяки
вживають як знак ввічливої згоди або відмови на будь-яку пропозицію.

Вибір репліки-відповіді на подяку залежить від
того, за що дякують. Наприклад, за їстівне кажуть На здоров’я!; за річ, одяг –
Носи на здоров’я! і т. ін. Універсальна, найбільш поширена відповідь на подяку
це Прошу! Будь ласка!

Вибираючи формули подяки, треба враховувати
значущість послуги, ситуацію. За незначну послугу можна сказати Дякую! Спасибі!
Вважають, що вислів Дякую! запозичено в українську мову з німецької через
посередництво польської, а вислів Спасибі! є східнослов’янським явищем, яке
виникло після прийняття християнства. Первинне це двослівна мовна формула
вдячності Сьпаси богь з вихідним значенням побажання спасіння богом того, кому
дякували. Цікаво, що в західнослов’янському аналогічному побажанні закладена
ідея „Хай Бог заплатить тому, кому дякували”. Посилюють вдячність слова
щиро, сердечна, уклінна, дуже, глибоко, вельми, напр.: Дуже вдячний за Вашу
турботу! Щиро Вам дякую!

В офіційних ситуаціях слова подяки часто вживаються
зі словами дозвольте, прийміть, складаю (складаємо), напр.: Дозвольте висловити
вам подяку! Прийміть мою найщирішу вдячність! Складаю щиру подяку!

Етикетні вислови подяки обмежено вживають у
науковому мовленні в ситуаціях усного спілкування – після закінчення наукової
доповіді чи лекції, практичного чи семінарського заняття, при захисті курсових,
магістерських робіт чи дисертацій. Висловлюють вдячність за активну співпрацю,
допомогу, корисні поради, напр.: Дякую за співпрацю! Дякую за увагу! Дякую за
запитання! Дякую рецензентові за слушні зауваження! Дякую керівникові за
допомогу та цінні поради!

Вибачення означає усвідомлення своєї провину і
намагання її спокутувати за допомогою спеціальних висловів. Воно завжди
супроводжується проханням вибачити, тобто виявити поблажливість, простити
провину.

У ситуації невеликої провини використовують у
високій тональності конструкцію Прошу вибачення (пробачення, вибачити,
пробачити) за… . Підкреслено ввічливим висловом є Вибачте ласкаво за… .

У нейтральній тональності вживають вислови: Вибачте!
– нейтральний вислів, який, вважають дослідники, запозичений з польської мови,
де він означав „роздивлятися, побачити, розпізнати”. Вислів Вибачаюсь! за
формою не відповідає змістові вибачення – дія скерована на самого мовця.

Пробачте! – поширилось під впливом слова польської
мови „недобачити, пропустити”, однак розвинуло нове лексичне значення.
Вживають в українській мові як вибачення, вияв перепрошення зXVIIст.

Прохання – спонукальна мовленнєва дія у ввічливій
формі з метою чогось домогтися від адресата. Мовні засоби прохання можуть
використовувати як вислови привернення уваги, напр.: Будьте ласкаві! Будь
ласка! Ласкаво прошу!; формулами позитивних реплік-відповідей на прохання є,
напр.: Прошу! Будь ласка! Вживаючи стрижневе слово ласка, ми виявляємо
привітність, доброзичливість.

Серед форм висловлення прохання в ситуаціях
ділового спілкування використовують формули: Будь ласка! – функціонує в
українській мові з XVI ст. для вираження прохання,
запрошення, вибачення. В ситуації чемного звертання до незнайомих старших за віком
осіб вживають вислови Будьте (такі) ласкаві! Якщо Ваша ласка! З Вашої ласки! в
межах високої, нейтральної та фамільярної тональностей.

Прошу! – форма, яка, вживаючись з різною
інтонацією, може обслуговувати кілька етикетних ситуацій: 1) Прошу! – прохання;
2) Прошу! – дозвіл; 3) Прошу – спонукання до повторення сказаного при
недочуванні. На думку Ю. Шевельова, другий і третій варіанти ілюструють
галицький внесок у збагачення лексики української мови та етикетних мовних
засобів.

Поширеними у діловій сфері є ситуації, які
передбачають оцінку діяльності людини, висловлених думок тощо, їх мовне
забезпечення пов’язане з умінням вибрати та застосувати узвичаєні стандартні
формули для вираження компліменту чи згоди.

Комплімент (франц. – вітання) – слова, які містять невелике
перебільшення позитивних якостей людини (розумово-вольових, морально-етичних),
а також стосуються зовнішнього вигляду тощо. Особливість компліменту як
елемента мовленнєвого етикету – викликати симпатію співрозмовника, піднести
йому настрій, зробити приємність. Він допомагає людям спілкуватися, жити разом,
працювати. „Коли людину підтримати, похвалити, підкреслити щось хороше в ній, –
зазначає дослідниця А. Коваль, – вона почуває себе впевненіше, намагається
дорівнювати уявленню, яке про неї склалося. Особливо це потрібно молодій
людині, яка не завжди буває впевненою в собі, потребує підтвердження своїх
позитивних рис і починань”.

Словесна люб’язність є одним із психологічних
прийомів досягнення прихильності підлеглих, з одного боку, та керівника, з
іншого. Наприклад, керівник може адресувати комплімент співробітникові під час
роботи, напр.: Мені приємно разом з вами працювати! Ви чудовий фахівець! Вдалий
комплімент завжди спонукає до зворотної люб’язності, напр.: Я щасливий
працювати під Вашим керівництвом!

Відповідями на комплімент можуть бути вислови:
Дякую! Дякую, але Ви перебільшуєте! Я радий (рада) це чути. Мені приємно це
чути.

Комплімент повинен констатувати, стверджувати
наявність характеристики, а не містити рекомендації щодо її покращення. Краще
сказати людині добрі слова з авансом, ніж моралізувати. Вміння радіти чужим
успіхам – це мірило шляхетності, доброго тону.

Згода – це позитивна відповідь на
прохання, наказ, погодження з думкою, твердженням співрозмовника. Виражають
переважно фразами Так! Звичайно! Безперечно! Добре! Будь ласка! Погоджуюсь!

Репліка адресата на прохання щось зробити, яка має
відтінок небажання, відмови чи сумніву, містить слова доведеться (погодитись);
очевидно (це саме так); правдоподібно (що так воно і є); не можна заперечувати,
але… та ін.

Крім цього, виконання службових
завдань потребує часто від правоохоронця пересування містом за допомогою
громадського транспорту. Тому необхідно пам’ятати декілька вимог до поведінки в транспорті.

Дайте змогу спочатку вийти всім
бажаючим з автобуса або тролейбуса і лише після цього можете заходити.

Спочатку виходять чоловіки (щоб
допомогти вийти жінкам, літнім людям та інвалідам).

Виходити прийнято через передні
двері; право входу через передні двері мають вагітні жінки, люди похилого віку,
діти, інваліди.

При вході в транспорт чоловік
повинен пропустити жінку вперед і допомогти їй піднятися сходами.

Ввійшовши в вагон, не зупиняйтеся
в дверях, а проходьте вперед, звільняючи місце іншим пасажирам. Стояти і
проходити мимо інших потрібно так, щоб не заважати їм та не штовхати їх.

Не можна розвалюватися на сидінні
і займати його повністю, якщо воно розраховане на двох. Пакети і сумки можна
ставити на сидіння тільки в тому випадку, якщо ніхто не стоїть і є вільні
місця.

Сидячими місцями слід поступатися
людям похилого віку, жінкам з дітьми (сідає жінка і тримає на колінах дитину).
Але ніколи жінка не поступається місцем чоловікові (щоб не образити його), за
винятком тих випадків, коли чоловік має явні ознаки інвалідності.

У вагоні не приводять в порядок свою
зовнішність; не чистять нігті; не їдять; не кидають на підлогу сміття і
використані талони і звичайно ж не їдять насіння.

Читаючи газету її не розгортають, а
читають в складеному вигляді. Не слід заглядати в газету або книгу сусіда. Тим
більше, не розглядають пасажирів.

Гучний сміх і розмови заважають
іншим. В транспорті не говорять про сімейні та службові справи, не
прислухаються до чужих розмов.

Якщо ваш супутник оплатив проїзд
собі і вам, то слід подякувати йому за це і не сперечатися через це. Якщо той,
хто сплатив проїзд відмовляється прийняти гроші, то розмову на цю тему слід
припинити. У випадку, коли жінка сама хоче купити собі білет, чоловік з нею не
сперечається.

Кондуктор і контролер мають право
вимагати від усіх пасажирів виконання правил користування громадським
транспортом. В свою чергу, кондуктор повинен пам’ятати, що він повинен
обслуговувати пасажирів і всі свої вимоги зобов’язаний висувати в спокійній і
ввічливій формі.

Чоловік повинен допомагаючи жінці
долати всілякі перешкоди:

• підходячи до дверей, чоловік має трішки
  випередити жінку, щоб відкрити їй двері;
• у приміщення жінка входить завжди перша,
  за виключенням ресторанів, кафе, барів, казино та неосвітлених приміщень;
• молодший завжди пропускає в дверях
  старшого, господар – гостя, гість – господиню;
• старший за віком може запропонувати
  молодшому першому пройти в двері.

Основним правилом поведінки на
вулиці має бути взаємна передбачливість – поводити себе потрібно таким
чином, щоб не заважати іншим. Правоохоронець на вулиці дуже часто стикається з
тим, що до нього звертаються із запитанням, просять допомоги.

Якщо до Вас звернулися за
допомогою (інформаційна довідка), не відмахуйтеся, не грубіть, а спокійно і
чітко поясніть, якщо знаєте самі, як людині пройти чи проїхати.

Вихована людина завжди допоможе
інваліду або літній людині, поступиться дорогою дитині, жінці.

Неприпустимим на вулиці для працівника
органів внутрішніх справ є прийняття їжі на ходу. Краще зайти в кафе або
підійти до кіоску, де менше людей.

Йдучи вулицею правоохоронець не
повинен курити.

Якщо Ви з колегами йдете
тротуаром, то рекомендується іти по двоє, один за одним, залишаючи місце іншим
перехожим.

Потрібно триматися правої сторони
тротуару, звільняючи ліву зустрічним пішоходам.

Якщо Вам необхідно обігнати
людину, яка іде попереду, то зробіть це зліва, при цьому постарайтеся не
зачепити її.

Штовхнувши когось на вулиці,
потрібно вибачитися.

Зустрівши знайомого, старшого за
віком або положенням, вихована людина не зупиняє його, а прилаштовується до
нього на ходу (якщо, звичайно, ваш знайомий не заперечує).

Якщо Ви ідете з жінкою, то
пам’ятайте, що чоловік в цивільному одязі іде ліворуч від неї, а чоловік,
одягнений у форму правоохоронця, праворуч.

Не тримайте руки в кишенях. Руки
завжди мають бути вільними. Неприємно виглядає людина у формі, якщо вона несе
важкий або громіздкий предмет. Не турбується про свій авторитет співробітник органів
внутрішніх справ , який намагається взяти без черги покупку в магазині, обід у
їдальні, білет у кіно тощо.

Якщо Ви призначили зустріч на
вулиці, то слід прийти, особливо в погану погоду, з точністю до хвилини. На
роботу, збори, лекцію, в театр, в кіно, на побачення приходять вчасно. Це
правило стосується всіх, як чоловіків, так і жінок. Тільки погано вихована
людина може примушувати іншу людину чекати.

Зустрівши знайомого і заговоривши
з ним, не стійте посередині тротуару, краще відійдіть в бік.

Неввічливим є безцеремонне
роздивляння перехожих, сміятись над їхнім зовнішнім виглядом.

Дзеркало у вітрині не
використовують для того, щоб приводити себе в порядок.

На вулиці не співають,
непристойно голосно розмовляти, сваритися.

В кіно приходять у буденному
одязі, а в театр і на концерт – в святковому. Жінка в залі може не знімати
головний убір, за умови, що він не заважає іншим. В театр і на концерт
приходять завчасно, щоб встигнути зняти верхній одяг в гардеробі і привести
себе в порядок. Чоловік допомагає жінці зняти верхній одяг і здає його в
гардероб, залишаючи у себе номерок.

В кінозал, концертний зал першим
входить чоловік, а виходить першою жінка.

Якщо ваші місця в середині ряду,
треба зайняти їх, не чекаючи останнього дзвінка, щоб не турбувати інших
глядачів. Але якщо виникла така ситуація, то ви повинні вибачитися, а
потривожений глядач не робить невдоволеного виразу обличчя. Проходити на свої
місця потрібно лицем до тих, хто вже зайняв свої місця, виключення складають ті
випадки, коли концерт або вистава розпочалася, тоді слід проходити обличчям до
сцени, висловлюючи повагу до акторів.

Програму і бінокль кожен придбає
для себе, а не позичає у сусіда. Театральний бінокль передбачено для того, щоб
слідкувати за сценою, а не розглядати тих, хто знаходиться в залі.

На чуже місце не слід сідати, так
як це може викликати певні неприємності, якщо власник цього місця запізнюється.

Якщо ж певних причин запізнилися,
то зайдіть в зал тихо, станьте біля дверей або безшумно в найближче вільне
крісло.

Коли починається програма,
потрібно припинити будь-які розмови. Під час вистави або кіносеансу не
розмовляють, не коментують, а лише слухають і дивляться. Навіть якщо програма
нецікава, ввічливість зобов’язує людину сидіти мовчки. Зал можна залишити під
час перерви. В залі не можна займатися тим, що здатне спричинити неприємності
сусідам: шуршати цукерками, фантиками або програмою, не хитають головою, не
відстукують такт по кріслу сусіда, не підспівують. В театрі і на концерті
дочекайтеся, коли опуститься завіса, не біжіть в гардероб за пальто.

Нагадаємо, що за тим, хто як
стоїть, ходить, сидить, тримає руки і ноги, ми можемо судити про повагу або
зневагу до оточуючих. Кожна поза має бути коректною, природною і відповідати
умовам. Те, що можна дозволити собі, знаходячись на самоті, часто неприпустимо
у присутності інших. Безперечно, манера триматися залежить від оточення, від
того, чим людина займається і як вона одягнена. Красивою є тільки така манера
триматися, в якій відчувається внутрішня дисципліна.

Дотримання
правил етикету є моральним обов’язком людини, навіть
елементарна неввічливість свідчить про зневагу до оточуючих, псує всім настрій, вносить дисонанс в загальний спокій.