Назвіть характеристики Public Policy
Назвіть характеристики Public Policy
Когерентність передбачає, що всі окремі дії узгоджуються між собою,
що вони утворюють частину організованого цілого, єдину систему, і політика має справу
з тим, яким є (чим має бути) управління цією системою. Це — те, що легше описати
в теорії, аніж знайти на практиці. Ті, хто задіяний у процесі управління, виявляють,
що до цієї діяльності залучене широке коло людей і організацій, причому вони мають
різні інтереси й можливості, різні стосунки між собою та «з урядом», Для учасників
когерентність стосується властивостей не так політики, як основної проблеми: як
зосередити всі різні елементи на одному й тому ж питанні одним і тим же способом.
На практичному рівні здійснення політики виглядає по так єдністю у виборі [способу
дій], як структурою стосунків між різними учасниками, процесом на кшталт «тягни-штовхай»,
у якому різні гравці намагаються сформувати систему заходів відповідно до своїх
конкретних поглядів.
Друге
положення стосується ієрархії, тобто процес здійснення політики точиться
навколо людей з вищих ешелонів влади, які віддають накази. Політику вважають визначенням
на основі наданих повноважень того, що робитиметься в конкретній сфері, тож зрозуміло,
що не можна мати різні повноважні органи, кожен з яких діятиме згідно зі своїми
принципами, будь то різні відділи однієї організації чи різні організації в межах
широкої мережі, яку називають «урядом». Таким чином, процес здійснення політики
пов’язаний з тими процесами, за допомогою яких офіційно затверджується порядок заходів.
Вважається, що це робить «уряд», «офіційні органи» чи «держава», проте в кожному
випадку простежується уявлення про центральну нервову систему державного управління,
що ухвалює рішення стосовно порядку дій і передає їх «нижчим органам» для виконання.
Третє
положення — інструментальність: політика уявляється як процес досягнення
конкретних цілей («цілей політики»). З цієї точки зору має існувати певний публічний
порядок, який дає змогу визначати й вирішувати проблеми. Ці проблеми можуть формулюватися
дуже широко («проблема безробіття серед молоді») або конкретніше («проблема навчального
плану для перепідготовки людей старшого віку»), вони можуть змінюватися в часі й
просторі, а цілі можуть встановлюватися більш чи менш чітко, і все ж політика розглядається
з точки зору проблем і їх вирішення.
За такого
підходу діяльність уряду сприймається як вибір цілей для вирішення проблем, а «політика»
та «публічна політика» стають майже невіддільними. Уряди вирішують, якими є цілі
політики, а політика — це те, що уряди вирішують робити — отже, політика повинна
бути публічною. Термін «публічна політика» висвітлює також ієрархічний аспект політики:
вона здійснюється завдяки застосуванню владних повноважень. Проте для багатьох термін
«публічна політика» надто широкий: замість цього вони зосереджуються на проблемі,
на вирішення якої спрямована політика, і кажуть про «політику охорони здоров’я»,
«транспортну політику», «імміграційну політику» тощо. Ці терміни підкреслюють інструментальність
політики, а не спосіб її здійснення, і тому вони є не альтернативами терміна «публічна
політика», а радше уточненнями його.