Охарактеризуйте вертикальний вимір політичної діяльності

Охарактеризуйте вертикальний вимір політичної діяльності

Вертикальний
вимір стосується повноважного прийняття рішень: як сказав би Дай та інші, «політика
— це те, що уряди вирішують робити». Це зосереджує увагу на повноважних органах
і визначає їхню діяльність як «вироблення політики». Це також визначає діяльність
інших учасників: вони задіяні в «консультуванні стосовно політики» (до її затвердження)
або у «впровадженні політики» (після цього). Сходинки повноважень мають
знамення у вертикальному вимірі: «політика» — це накладання повноважень на практику,
обмеження автономності як посадовців, так і клієнтів. Важливо, щоб посадові особи
були незалежними від зовнішнього впливу і не були «зв’язаними» — скажімо, щоб ті,
хто займається екологічною політикою, зали­шались лише рупором екологічних інтересів
в уряді, а не ставали інструментом цього уряду.

Вертикальний
вимір також спрямовує увагу на цілі вироб­ників політики: політика — «це цілеспрямований
комплекс заходів», або, за висловом Гоулетта і Рамеша, “вправи з прикладного
вирішення проблем”. Він створює логічний зв’язок з оцінюванням політики: .Чи
досягнуто поставлених цілей », «Чи вирішено проблему », що потім переходить до нового
раунду прийняття рішень урядом. Оскільки цей підхід спрямовує увагу на цілі, то
він діє на організації як стимул для формулювання цілей і визначення їхньої важливості,
наприклад, пов’язуючи зарплатню вищих посадовців із досягненням визначених цілей.

Це є лаконічне
і логічне представлення процесу здійснення політики, пов’язане з відносинами всередині
організації, яке відображає припущення, що саме тут здійснюється політика. Але політики-практики
виявляють, що значну частину часу відбирає спілкування з людьми з-поза їхнього організаційного
підрозділу — з інших підрозділів, з інших організацій або з тими, хто взагалі не
пов’язаний з жодною організацією. В будь-якій галузі політики існуватиме широке
коло зацікавлених сторін — урядових, напівурядових, взагалі неурядових, які будуть
з різних причин залучені до неї і які бачитимуть питання по-різному. Будь-яке питання
політики швидше за все приваблюватиме цілий ряд організацій з різним розумінням
цього питання і з різним ступенем зацікавленості в співпраці з іншими учасниками.

Результатом
буде система взаємодій між учасниками, залученими до різних проектів, а не прагнення
до досягнення чітких і взаємовизнаних цілей. Ця взаємодія не буде випадковою, оскільки
процес здійснення політики відбивається таким чином, щоб перетворити конфлікт і
участь у рутинізовані заходи. Але це, мабуть, протікатиме не швидко і не гладко:
цілком може виникнути перекриття й конфлікт інтересів, і процес здійснення політики
буде пов’язаний з переговорами й неоднозначністю, а не з рішеннями й порядком, з
визначенням кола зацікавлених гравців та їхніх поглядів на політику, з тим щоб зменшити
невизначеність і зробити предмет політики керованішим.