Поведінковий підхід до трактування прийняття рішень (Г. Саймон)

Поведінковий підхід
до трактування прийняття рішень (Г. Саймон)

Поведінковий підхід до трактування
прийняття рішень (Г. Саймон) ґрунтується на тому, що реальні цілі, що стоять перед
політичними акторами, занадто складні, щоб їх можна було описати за допомогою не
тільки кількісних, але й якісних методів. Більше того, можливих для вирішення завдань
альтернатив існує значно більше тих, які доступні для розгляду людиною, а вже способи
реалізації так чи інакше сформованих цілей в ще більшому ступені приховані від людини.
У силу цього прийняття рішень являє собою унікальний спосіб взаємодії конкретних
суб’єктів, що формують цільову програму своїх дій в нових умовах.

Когнітивний
підхід, спрямований
на дослідження ролі знань у процесі прийняття рішень, запропонував використовувати
Г. Саймон. Пропонуючи модель обмеженої раціональності, він указував на необхідність
виявлення та структурування питань, котрі потребують розв’язання, збору та обробки
відповідної інформації, вибору альтернатив та аналізу їх наслідків. Г. Саймон виокремив
як етапи прийняття рішень:

1) пошук причин необ-хідності прийняття
рішення,

2) формулювання, розвиток та аналіз
можливих напрямків діяльності, пошук альтернатив, шляхів вироблення рішення, аналіз
їх наслідків із урахуванням чинників, що зумовлюють вибір,

3) вибір варіанта рішення.

У своїй концепції обмеженої раціональності
Саймон указував на обмеження мисленнєвих можливостей людини у розв’язанні складних
питань, наявної інформації та на інші чинники, котрі перешкоджають виробленню оптимальних
рішень. Окрім того, він
стверджував, що всі рішення є результатом компромісу. Альтернатива, вибір якої становить
політичне рішення, не гарантує повного чи досконалого досягнення цілей, а є найкращим
з можливих рішень за певних умов. Ситуація та середовище обмежують кількість доступних
альтернатив і встановлюють максимально можливий рівень реалізації мети.

Герберт
Саймон стверджував, що прийняття рішень, які повністю відповідають ідеалам раціональності,
неможливо з багатьох причин: організації ніколи не мають достатньо часу і коштів,
щоб зібрати дійсно всі необхідні дані і передбачити всі ймовірні наслідки, а можливості
людського мозку не дозволяють розглядати проблему відразу з усіх сторін. Саймон
назвав ці умови “умовами обмеженої раціональності”. Він стверджував, що
в них найбільш ефективною стратегією прийняття рішень є вибір першого цілком задовільного
варіанта, навіть якщо відомо, що він не є оптимальним.