Тема 1. Загальнотеоретичні засади конфліктології

Тема 1. Загальнотеоретичні
засади конфліктології

План:

1. Історичні погляди на конфлікт як
суспільне явище.

2. Об’єкт і предмет конфліктології. Галузі
конфліктології.

3. Поняття конфлiкту та загальні характеристики
його проявів. Динаміка конфлікту та його види.

4. Профілактика та попередження конфліктів

Конфлікти є невід’ємним
чинником суспільного розвитку, постійно його супроводжуючи, оскільки в
реальному житті неможливо уникнути суперечностей. Конфлікти – багатомірні
явища. Вони виникають і проявляються в усіх сферах суспільного буття. Конфлікт
протягом усієї історії людства був і є рушійною силою розвитку суспільства. Так
само людське буття було, є і завжди буде конфліктом, бо в іншому разі
загальмується суспільний прогрес.

1. Історичні погляди на конфлікт
як суспільне явище

Виникненню конфліктології як відносно самостійної теорії і практики
передував тривалий період формування, накопичення і розвитку конфліктологічних
ідей і поглядів, спочатку в рамках філософії, а пізніше – соціології,
психології та інших наук. В зв’язку з цим важливо проаналізувати еволюцію
наукових поглядів на конфлікт, виділяючи наступні періоди:

1. Розвиток
конфліктологічних ідей у філософській думці Давнього Сходу.

2. Еволюція
конфліктологічних ідей в античній філософії.

3. Проблема конфлікту в
середньовічній філософії

4. Розвиток
конфліктологічних ідей в епоху Відродження.

5. Проблема конфлікту у
філософії Нового часу.

6. Еволюція
конфліктологічних ідей в класичній німецькій філософії.

7. Особливості розвитку
теорії конфлікту в марксистської філософії.

8. Сучасні проблеми розвитку
конфліктології.

Стародавні часи. Конфліктами цікавилися вчені вже
у глибоку давнину (у філософії стародавнього Сходу та античній філософії).
Конфліктологічні ідеї Конфуція (Китай, 551-479 р. до н.е.) розвивалися
китайськими мислителями протягом багатьох віків. Конфуцій вважав джерелом
конфліктів поділ людей на “благородних
людей” (освічених, грамотних, вихованих) та “малих людей”
(простолюдинів). Відсутність вихованості та освіти веде у простолюдинів до порушення
норм людських стосунків. Для благородних людей підґрунтя стосунків складає
порядок, а для малих людей – вигода.

Античні погляди на конфлікт будувалися на основі
філософського вчення про протилежності. Античні філософи розглядали конфлікт як
найважливіший та необхідний атрибут суспільного життя та розвитку. Так,
наприклад, Геракліт (близько 520-460 р. до н.е.) зіткнення та єдність протилежностей вважав
всезагальним та універсальним способом розвитку. Особливого інтересу набув у
їхніх міркуваннях такий соціальний конфлікт як війна (Геракліт, Платон,
Демокрит). Аристотель (384-322 р. до н.е.) звернув увагу на державу як на
інструмент примирення людей, тому що за його спостереженнями людина без держави
є агресивною і небезпечною.

Середньовіччя. Конфліктологічні ідеї цього періоду малу одну особливість – в основному вони були
релігійні за характером (Аврелій Августин, Фома Аквінський). Наприклад, Аврелій
Августин (354-430 р. до н.е.) вважав, що
йде вічний бій двох царств: божого та земного.

У епоху Відродження Т. Мор, Е. Роттердамський
розглядали конфлікт як “пережиток варварських часів”.

Новий час та епоха Просвіти (16-18 ст.). Це був час не тільки значного економічного,
але й дивовижного культурного підйому європейських країн. Все це створювало
передумови до системного підходу у пізнанні навколишнього світу, в тому числі й
конфліктів. Найхарактерніші погляди цього часу на конфлікт містилися у роботах
Ф. Бекона, Т. Гобса, Ж.-Ж. Руссо, А. Сміта та ін. Ф. Бекон одним з перших
застосував системний підхід до аналізу причин соціальних конфліктів у країні.
Гобс висловлював думку про те, що природнім станом суспільства є “війна всіх
проти всіх”.

Перша половина 19 ст. Конфліктологічна проблематика
знайшла відгуки у працях класиків німецької філософії: Канта, Гегеля,
Фейєрбаха. Однією з таких проблем була проблема війни та миру. Цікавими були в
цьому плані робота Канта “Про вічний мир” та Гегеля “Про війну як засіб
морального очищення народів”. Кант вважав конфлікт “позитивним явищем у
розвитку суспільства”, а Гегель – навпаки, виступав проти нього у суспільному
житті.

Друга половина 19 ст. – початок 20 ст. Цей період займає
виключне місце у становленні конфліктології як відносно самостійної науки. Це
було зумовлено наступними факторами:

1. До цього часу був
накопичений достатньо великий об’єм інформації з проблем конфліктів (погляди
видатних мислителів минулих часів).

2. Цей період
характеризувався надзвичайно сильними соціальними потрясіннями – війнами,
економічними кризами, соціальними революціями та ін. Подібні явища вимагали
глибокого наукового аналізу, нових теоретичних підходів до дослідження
соціальних проблем.

3. У цей період виникає
ціле коло нових наук та концепцій, що докорінним чином змінили людські
можливості соціального пізнання. Серед них – марксистська філософія (К.Маркс і
Ф.Енгельс), соціологія (Конт), психологія (Вундт).

Для розвитку конфліктологічної проблематики
дослідниками особливо відмічається значення праць Г. Зіммеля, П. Сорокіна і
роботи К. Клаузевиця “Про війну”(у соціології) та праць З. Фрейда і його учнів
(у психології)