Поняття і наукові засади криміналістичної ідентифікації

Тема 2:
Криміналістична ідентифікація і діагностика

1. Поняття і наукові засади криміналістичної
ідентифікації

У процесі розслідування злочинів досить часто необхідно
встановити за слідами та іншими відображеннями зв’язок людини, предмета або
іншого об’єкта з розслідуваною подією. Так, за слідами рук і ніг встановлюють особу,
яка була на місці події; за слідами на кулі і гільзі визначають, чи не відстріляні
вони з пістолета вилученого у підозрюваного; досліджуючи рукописний текст,
з’ясовують, чи не виконаний документ конкретною особою.

В усіх наведених і подібних їм випадках головна мета полягає
в тому, щоб за результатами відображення ідентифікувати об’єкт, що залишив це
відображення. Ідентифікувати об’єкт – значить встановити (виявити) його
тотожність із самим собою в різні періоди часу або в різних його станах,
використовуючи для цієї мети залишені ним відображення.

Наукові засади теорії ідентифікації складають положення
матеріалістичної діалектики та логіки як інструмента пізнання, а саме:

а) загальний взаємозв’язок явищ у природі та суспільстві
(якщо є наслідок, то обов’язково існувала причина, немає наслідку без причини,
немає злочинів без слідів);

б) всі об’єкти матеріального світу індивідуальні (немає
двох речей, які були б однакові, будь-який об’єкт, подія, явище індивідуальні і
можуть бути ідентифіковані);

в) всі об’єкти рухаються та видозмінюються, таким чином об’єкт
залишається самим собою тільки деякий час, який залежить від швидкості змін
(час, протягом якого об’єкт залишається відносно незмінюваним і його можна
ототожнювати, називається ідентифікаційним періодом).

Криміналістична ідентифікація (ототожнення) є одним із засобів
встановлення істини в кримінальному судочинстві. Ця обставина визначає її відмінність
від ідентифікації, що використовується в інших науках.

Істотними ознаками криміналістичної ідентифікації можуть вважатися
наступні:

а) об’єкти криміналістичної ідентифікації індивідуально
визначені і володіють стійкою зовнішньою будовою;

б) криміналістична ідентифікація здійснюється за
відображеннями стійких властивостей ідентифікуємих об’єктів;

в) криміналістична ідентифікація реалізується в процесі розслідування,
розкриття злочину і судового розгляду справи.

Таким чином, криміналістична ідентифікація – це
встановлення тотожності об’єкта за сукупністю загальних і індивідуальних ознак.

Сутність криміналістичної ідентифікації полягає в
співставленні об’єкта з його відображеннями.

У теорії і практиці криміналістичної ідентифікації
розрізняють дві форми відображення: матеріально-фіксовану і психофізіологічну.
Перша означає об’єктивну фіксацію ознак у матеріальних об’єктах. До них відносяться
сліди (рук, ніг, зброї, транспортних засобів і т.п.); фотознімки (живих осіб,
трупів, речових доказів, ділянок місцевості, будівель і т.д.); описи (у тому
числі картотеки обліку) і подібні їм об’єкти.

Психофізіологічна форма – відображення уявного образу
предмета в пам’яті конкретної людини. Тому суб’єктом ототожнення (особою, яка
здійснює ідентифікацію) в даному випадку може бути тільки людина, у свідомості
якої відбитий даний образ.

Необхідною умовою ідентифікації є метод порівняння –
одночасне вивчення двох або декількох об’єктів з метою встановлення того, що них
поєднує і що розрізняє. Аналіз розбіжностей у процесі ототожнення дуже
важливий. Відповідно до положень діалектичної логіки, допускаючи можливість
ототожнення об’єкта, не слід забувати про його постійні зміни.

Розбіжності можуть бути обумовлені безліччю факторів:
природою речовини, умовами виготовлення предмета, його використання тощо. Розбіжності
можуть носити природний характер. Наприклад, по мірі старіння людини
змінюються риси її зовнішності, що використовуються для ототожнення.

Штучні розбіжності є результатом умисних дій, наслідком зміни об’єкта під
впливом різних факторів. Так, у сліді пальця може відобразитися шрам, що виник
на пальці злочинця після того, як він був у свій час зареєстрований.

Зміни, що викликають розбіжності, за своєю підставою
діляться також на необхідні і випадкові. Необхідні – це
ті, які закономірно обумовлені дією якого-небудь фактора. Наприклад, вікова зміна;
поява розбіжностей, обумовлених фактом використання речі. Випадкові – це
ті, що виникли під дією причин, закономірно не пов’язаних з ознаками об’єкта.

Надзвичайно важливе значення для криміналістики має
розподіл розбіжностей на суттєві і несуттєві. Перші свідчать: об’єкт
змінився настільки, що став іншим, або завжди відрізнявся від об’єкта, що
ототожнюється, тобто не був ним. Несуттєві розбіжності викликані зміною лише
деяких властивостей об’єкта, що залишився у своїй основі колишнім.