Поняття та класифікація функцій держави

Тема 5. Функції та механізм держави

1. Поняття та класифікація функцій держави

Функції держави — це основні напрями діяльностсі держави, що відображають її суть та соціальне призначення. 

Функціям держави притаманна низка ознак.

1. Вони є основними соціальне значущими напрямками
її внутрішньої або зовнішньої діяльності. Поняття «основний напрямок діяльності»
дозволяє виокремити функції із множини різних проявів державної діяльності як найбільш
широкі і загальні за обсягом. Функціями визнаються такі напрямки діяльності, які
мають своїм об’єктом широке коло схожих суспільних відносин в окремих сферах соціального
життя (політика, економіка, культура, соціальна сфера, екологія та ін.); є комплексними
за своїм змістом і структурою; являють собою один із вирішальних напрямків впливу
держави на суспільні відносини всередині країни або за її межами; здійснюються всіма
або багатьма ланками державного апарату.

2. У функціях держави знаходить свій вираз і конкретизацію
її історична сутність і соціальне призначення. Зміна сутності й соціального призначення
закономірно відбиваються на змісті її діяльності, оскільки функції є найбільш «чутливими»
до сутнісних змін.

3. У функціях держави різних типів проявляються й об’єкти-візуються
притаманні їм особливості й закономірності розвитку, динаміка соціально-економічних,
політичних і духовних перетворень у житті суспільства. Зокрема, саме цим обумовлюється
зміна функцій сучасної української держави, які кардинально модифіковані порівняно
з попередніми періодами їх розвитку в складі Союзу РСР.

4. Функції держави — це стійка, усталена предметна
діяль­ність, що означає їх постійний характер на довгому періоді існування держави.

5. Реалізація функцій здійснюється притаманними їм
метода­ми і в притаманних їм формах залежно від змісту окремих функцій, конкретики
завдань, які вирішуються державою на певних етапах розвитку суспільства. Характерним
для форм і методів здійснення функцій держави є їх здатність змінюватися, тоді як
головні напрямки діяльності держави залишаються постійними. Так, наприклад, нині
на зміну командно-адміністративним методам здійснення економічної функції в Україні
прийшли методи опосередкованого, м’якого впливу на економіку.

6. Функції держави характеризуються спадкоємністю,
яка обумовлюється тим, що вони піддаються могутньому впливу етнокультурних пластів
життя суспільства — національних, територіальних особливостей, традицій тощо. Тому
новий тип держави, який з’являється в розвитку конкретного державного організаційного
суспільства, v відвертій або прихованій формі може зберігати і навіть розвивати
окремі старі функції. Наприклад, окремі функції царської Росії зберігав і розвивав
СРСР, хоча формально наявність такого функціонального змісту в офіційній ідеології
і політиці соціалістичної держави суворо заперечувалася. Разом з тим поряд із зберіганням
спадкоємності в державності діє механізм оновлення функцій. На появу нових функцій
впливає система об’єктивних і суб’єктивних факторів, і особливо їх залежність від
зміни типу та форми держави.

Слід відрізняти поняття функцій держави від функцій окремих гілок державної влади — законодавчої, виконавчої, судової, та функцій окремих державних органів. 

Класифікація функцій держави повинна проводиться з
різними критеріями.

Залежно від того, в чиїх соціальних інтересах боні
здійснюються, функції держави можна поділити на загально соціальні і функції захисту
групових інтересів.

Загальносоціальні функції — це такі напрямки діяльності
держави, які є довготривалими, спрямованими на задоволенню інтересів суспільства
в цілому, всіх його верств. У юридичній літературі радянського періоду вважалося
аксіомою, що нема і не може бути надкласових, тобто загальносоціальних функцій.
Такий підхід суперечив очевидному факту: в суспільстві можливі ні тільки боротьба,
а й взаємодія і співробітництво різних класів соціальних груп, окремих прошарків
населення, чиї загальні справи й інтереси реалізуються державою. Як суб’єкт загально
соціальної діяльності держава виступає механізмом управлінню загальними справами
суспільства.

Поряд із загальносоціальними держава протягом тисячоліть
виконує і функції захисту групових інтересів. Вони являють собою такі напрямки діяльності
держави, що якнайповніше спрямовані на вираження й задоволення інтересів певних
соціальних сил — правлячих угруповань, за якими стоять ті верстви населення, які
становлять соціальну базу здійснення державної влади. Держава використовується панівною
елітою як владна політична організація правлячої соціальної групи в цілях обслуговування
її інтересів. В таких випадках державні функції спрямовуються на утримання населення
в тих політичних і правових рамках, які вигідні правлячій еліті. При цьому використовуються
різні методи — стримування, виховання, прямого подавлення підвладних та ін.

Функції держави можна поділити залежно від її типу.
Подібна класифікація залежить від того, за яким критерієм виокремлюється сам тип
держави — формаційним чи цивілізаційним. Так, наприклад, взявши за основу формаційну
ознаку, можна виокремити функції рабовласницької, феодальної, буржуазної, соціалістичної
держави. Ця класифікація була домінуючою в радянській юридичній літературі. Відповідні
функції є об’єктивною категорією, з чим пов’язана неприпустимість панівної в радянські
часи надмірної ідеологізації вчення про них, наприклад протиставлення функцій соціалістичної
держави функціям буржуазної як демократичних антидемократичним. Спільним недоліком
класифікації функцій за формаційною ознакою є їх абсолютизація, винятково з класових
позицій, невизнання інших підходів, зокрема цивілізаційного.

За ступенем соціальної значущості в суспільному житті
функції держави можна поділити на головні і похідні. До головних функцій належать
найважливіші напрямки діяльності держави, які мають пріоритетне значення на конкретному
етапі розвитку суспільства. Так, головними в умовах сучасної демократичної держави
є функції захисту прав і свобод людини, економічна, соціальна функції. Вища ступінь
їх соціальної значущості має безспірний і, до того ж, об’єктивний характер, оскільки
їх здій­снення є основою забезпечення нормального розвитку суспільства, особистої
безпеки людей, їх матеріального благополуччя.

Похідні функції — це такі, які мають супроводжувальний,
допоміжний або обслуговуючий характер. Наприклад, до них належить функція оподаткування
і фінансового контролю, яка має допоміжну природу щодо економічної та соціальної
функцій.

Разом з тим така класифікація не означає «постійної
пропис­ки» одних функцій серед головних, а інших — серед похідних. «Переміщення»
їх з одного розряду до іншого обумовлюється важливістю на різних історичних етапах
завдань, які вирішуються державою. Так, у разі кризи, в умовах ведення війни, екологічних
та інших масових катастроф на перше місце в системі функцій можуть відповідно виходити
політична, оборонна, екологічна.

За часом їх дії функції держави поділяються на постійні
і тимчасові. Постійні функції здійснюються державою впродовж тривалого часу і притаманні
їй на усіх або більшості етапах її існу­вання, функціонування та розвитку (політична,
соціальна, організація оборони країни та ін.). Тимчасові з’являються внаслідок виникнення
специфічних умов суспільного розвитку, необхідністю вирішення деяких невідкладних
завдань. У міру їх зникнення вони припиняють своє існування (керівництво військовими
операціями під час війни, боротьба з епізоотіями, стихійним лихом та ін.).

Спрямованість діяльності держави на вирішення внутрішніх
чи зовнішніх завдань служить критерієм поділу функцій на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні функції дають уявлення про напрями діяльності
держави всередині країни. Вони виразно проявляються в таких сферах життя суспільства,
як економічна, екологічна, соціальна та ін.

Зовнішні функції дають уявлення про діяльність держави
поза її межами, характеризують її напрями діяльності на міжнародній арені в галузі
встановлення і підтримування відносин з іншими державами (захист країни, забезпечення
інтеграції у світову економіку, підтримка світового порядку та ін.).

Як внутрішні, так і зовнішні функції не можуть бути
однаковими для всіх держав. Певні відміни залежать від типу держави і характер політичного
режиму, від етапів її розвитку, міжнародної обстановки, характеру взаємовідносин
співіснуючих між собою держав. Між внутрішніми і зовнішніми функціями існує тісний
зв’язок. Кожна держава заради найефективнішого вирішення своїх внутрішніх завдань
вступає у відносини з іншими країнами у сфері економіки, політики, культури, розбудови
збройних сил. Серед, внутрішніх функцій держави важливе місце посідає політична
функція, яка спрямована на забезпечення народовладдя, розвитку демократичних форм
і інститутів, врегулювання політичних конфліктів. Діяльність держави по здійсненню
політичної санкції складна, багатогранна і, по суті, створює умови для ефективного
виконання інших функцій. При виконанні політичної функції держава із усього спектру
політичних інтересів вибирає найсуттєвіші.

Політична функція забезпечує реалізацію волевиявлення
народ у шліром прийняття відповідних законів та інших державних рішень, реалізацію
прав громадян на участь у формуванні державної влади і прийнятих нею рішень. Вона
спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення
до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства.

Провідну роль у здійсненні політичної функції відіграє
робота по реалізації національної політики. Йдеться не тільки про регламентацію
взаємовідносин між різними етносами. Першорядне значення має створення сприятливих
умов для розвитку державоутворюючого етносу, його культури, мови, історичних традицій,
налагодження відносин із діаспорою, якщо вона сформувалась за кордоном. Саме найменування
держави бере свій генезис у найменуванні провідної (титульної) нації. Водночас держава
повинна виявляти і узгоджувати національні інтереси інших етносів, враховувати їх
у своїй політиці, в тому числі при прийнятті державних рішень, своєчасно виявляти
джерела загострення напруги в національних відносинах і використовувати державно-правові
механізми для вирішення демократичним шляхом національних протиріч.

Безпосереднім продовженням політичної функції в демократичній
державі є функція по охороні прав і свобод людини та громадянина. В її основі лежить
політика визнання людини найвищою соціальною цінністю, невідчуженості та непорушності
її основних конституційних прав і свобод. Виходячи із верховенства права над державою,
права і свободи людини визначають зміст, сенс і напрямки всієї діяльності законодавчих,
виконавчих, судових органів. Вони становлять основу політики у відносинах з іншими
державами і з усім світовим співтовариством. Сьогодні відбувається інтернаціоналізація
проблеми прав людини внаслідок переростання її із внутрішньої справи держави у фактор
міжнародної політики.

Економічна функція держави спрямована на забезпечення
нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, на захист існуючих
форм власності та створення умов для їх розвитку.

Соціальна функція спрямована на створення умов, які
забез­печують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних
можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту (гарантованого
з боку держави прожит­кового мінімуму), соціальної захищеності особистості, її здій­снення
відбувається у двох важливих напрямках: перший — за­безпечення права кожного на
свободу праці, зайнятості населен­ня, міграції робочої сили, контролю за безпекою
умов праці і відповідністю їх вимогам гігієни, соціального забезпечення і страхування;
другий — соціальний захист тих, хто потребує державної підтримки, — безробітних,
інвалідів, літніх людей, бага­тодітних сімей, сиріт, дітей в неповних сім’ях, пенсіонерів,
студентів. В умовах міжнаціональних конфліктів до цієї категорії додаються біженці
і вимушені переселенці. Належне виконання державою соціальної функції багато в чому
залежить від матеріальних можливостей суспільства, від наявності певної матеріальної
бази.

Екологічна функція, або функція охорони природи та
раціо­нального використання природних ресурсів, спрямована на забезпечення екологічного
благополуччя громадян і екологічної безпеки країни. Вона виникла у зв’язку з розвитком
науково-технічної революції, яка, створюючи великі блага для людей, разом з тим
неминуче втягувала і втягує довкілля у суспільне виробництво. Це спричинило різні
негативні явища в екологічних сис­темах: забруднення повітря і водних джерел, підвищення
радіації, що стало серйозною загрозою рослинному і тваринному світу, здоров’ю та
життю людини. За цих умов проблема екології стала основною не тільки в межах окремої
країни, але і в глобальному міжнародному масштабі, перетворившись на проблему рятування
землі, усього людства.

Функція оподаткування і фінансового контролю спрямована
на формування та поповнення казни, передусім державного бюджету, місцевих бюджетів
за рахунок всіх видів податків, на здійснення контролю за утворенням, розподілом
і використанням всіх ресурсів фінансової системи країни. Податки, як відомо, призначені
для покриття витрат на утримання державного апарату, перерозподілу доходів серед
різних груп і верств населення, для забезпечення перспективного економічного, культурного,
іншого розвитку країни. Фінансовий контроль потрібен для перевірки фінансових зобов’язань
перед державою, перевірки додержання правил фінансових операцій, контролю за правильністю
ви­користання юридичними особами державних фінансових ресурсів, які перебувають
у їх розпорядженні; попередження та усунення порушень фінансової дисципліни; правильності
нарахувань податків, своєчасності їх сплати тощо.

Функція розвитку культури, науки і освіти покликана
підняти культурний і освітній рівень громадян, необхідний для цивілізо­ваного суспільства,
створити умови для їх участі в культурному житті суспільства, користування відповідними
культурними і науковими установами і досягненнями, забезпечити науково-технічний
прогрес розвитку суспільства. Її зміст становить різноманітна державна підтримка
розвитку культури — літератури, мистецтва, театру, кіно, музики, архітектури; зберігання
історико-культурних пам’ятників, історичних комплексів, заповідних територій, архівів,
музеїв, бібліотек; забезпечення розвитку фізичної культу­ри і спорту; підтримка
розвитку науки, її інтеграції в нові ринкові умови; створення сприятливих умов для
творчої діяльності наукових колективів і для вільної змагальності різних шкіл і
напрямків; підтримка пріоритетного розвитку фундаментальних теоретичних досліджень
і принципово нових технологій тощо.

Функція забезпечення режиму законності і правопорядку
спрямована на ствердження панування права, створення належних правових та політичних
умов для життєдіяльності громадян, суспільства і функціонування правової та політичної
систем.

Найважливішим спрямуванням зовнішньополітичної діяльності
держави є її військова функція. Позитивними проявами цієї функції є збройний захист
цілісності і недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов’язань.
У разі застосування, на противагу мирним засобам, збройних сил держави для вирішення
міжнародних конфліктів, що виникають, знаходить свій прояв негативна сторона цієї
функції.

Починаючи з другої половини XX століття, дедалі більшого
значення в сучасних умовах набуває функція забезпечення миру і підтримки світового
порядку, проведення дипломатичної роботи по припиненню існуючих і неприпущенню нових
конфліктів. В її основі лежать принципи незастосування сили, мирне вирішення спорів,
рівної безпеки держав, подолання актів агресії тощо. Після Другої світової війни
стало зрозумілим, що тільки внаслідок спільної діяльності держав можна забезпечити
мир на земній кулі, встановити і підтримувати світовий порядок.

Найголовнішими напрямками цієї функції є проведення
роботи по роззброєнню, нерозповсюдження зброї масового ураження, додержання зобов’язань
по забороні ядерних випробувань, поступової ліквідації ядерної зброї.

Підтримання світового порядку здійснюється шляхом участі міжнародного світового співтовариства в урегулюванні локальних конфліктів, під час яких порушуються права людини, особливо стосовно національних меншин, що вимагає міжнародного втручання. 

У забезпеченні миру і підтримки світового порядку важлива
роль відводиться міжнародним організаціям. Головна з них — Організація Об’єднаних
Націй, яка була створена в 1945 році за ініціативою глав держав — переможниць у
Другій світовій війні.

Нині дедалі більшого розвитку набуває функція співробітництва
сучасних держав. Йдеться про розвиток політичних, економічних, правових, культурних,
інформаційних та інших відносин, що базувалися б на гармонійному поєднанні інтересів
кожної з держав. Роль цієї функції особливо важлива в умовах постконфронтаційного
періоду відносин між головними державами світу, коли людські цінності визнаються
як головні орієнтири в міжнародному спілкуванні, коли робиться пошук прийнятних
для обох сторін рішень проблем, що торкаються інтересів того чи іншого народу і
світового суспільства в цілому.

В Україні, як і в інших країнах колишнього Союзу РСР,
що далі більшу роль відіграє функція інтеграції в європейську та світову економіку.
Вона випливає з визнання економічної взаємозалежності держав, що охоплює широке
коло відносин — виробничі, науково-технічні, валютні, кредитні, транспортні, у сфері
яких окремі держави доповнюють одна одну на основі розподілу праці, взаємообміну,
взаємоузгодження шляхів розвитку і т. ін.

Основу інтеграційних процесів становлять загальновизнані
принципи суверенітету держав щодо їх природних ресурсів (кожна держава вільно розпоряджається
ними); свободи вибору інтеграційних зв’язків; рівності, взаємовигідної співпраці,
незастосування дискримінаційних заходів. Відповідно до них будується державно-правовий
захист права власності та іноземних інвестицій, які, зокрема, повинні бути захищені
від націоналізації та експропріації.