Передумови походження, етапи формування та історичні типи права

Тема 6. Поняття, походження та розвиток права

1. Передумови походження, етапи формування та історичні типи
права

Право почало формуватись в період виникнення виробничого господарства (землеробства,
скотарства, ремесла, торгівлі), тобто приблизно в 6-7 тисячолітті до н.е. На його
виникнення вплинули різноманітні фактори матеріального і духовного життя.

З точки зору матеріальної, економічної при переході до виробничого господарства
виникла вимога:

1) закріпити економічний статус товаровласників;

2) необхідність забезпечити для них стабільні і гарантовані економічні зв’язки;

3) створити тривалі для всіх передумови господарської діяльності, умови для
самостійності, активності.

Все це забезпечувало право з властивими йому важливими рисами: загальнообов’язковістю,
усним чи письмовим фіксуванням правил поведінки, взаємозв’язком прав та обов’язків.

З точки зору духовної, виникнення права
пов’язане з розвитком думки, з ростом інтелекту людини, з формуванням особистості
у відносно самостійного індивіда, який має власні, відмінні від колективу інтереси
і потреби, для реалізації яких необхідна була соціальна свобода. Цю соціальну свободу
стало забезпечувати право, окреслюючи її кордони і одночасно визначаючи міру соціальної
відповідальності за перевищення міри свободи – з однієї сторони, та за необумовлене
вторгнення будь-кого в сферу свободи індивіда – з другої сторони.

Необхідною умовою існування будь-якого
суспільства є регулювання відносин його членів.

Соціальне регулювання виходячи
з вказаного буває двох видів: нормативне та індивідуальне.

Нормативне носить загальний характер:
норми (правила) адресовані всім членам суспільства або певній його частині і не
мають конкретного адресата. Нормативне регулювання в остаточному підсумку приводить
до впливу на конкретних індивідів, здобуває конкретного адресата. Індивідуальне
відноситься до конкретного суб’єкта, є індивідуальним наказом діяти відповідним
чином. Обидва ці види нерозривно зв’язані між собою.

Право відрізняється від звичаїв первісного суспільства наступними рисами:

1) Право є сукупністю приписів, які вказують дозволену
і належну поведінку шляхом
розподілу прав і обов’язків
учасників суспільних відношень.

2) Ці приписи існують у психіці людей в вигляді правосвідомості.

3) Ця праосвідомість реалізується чи об’єктивується (отримує зовнішню форму):

а) в правових звичаях;

б) в судових прецедентах;

в) в нормативних актах, які видає держава;

г) в правомірній поведінці людей.

4) Ці форми вираження
права є безумовно обов’язковими для виконання і забезпечуються органами, які створюють право, насамперед
державними.

Виходячи з вищенаведеного, не можна говорити, що
право виникає тоді, коли виникає держава. Історично
одночасно – виникають лише держава і законодавство,
яке є системою нормативних актів, виданих чи санкціонованих державою.

Не розглядаючи передумови та причини
виникнення права у різних народів, спробуємо визначити фактори, які сприяли появі
права:

економічні – поява приватної власності,
розподіл праці;

політичні – організація влади,
яка відокремлена від населення; необхідність наведення порядку;

організаційні – необхідність утримання
апарату управління;

військові – необхідність ведення
війн та оборона власних територій.

В своєму виникненні право проходить
різні етапи формування.

1) Етап кулачного права – індивід
сам визначає власну свободу та міру своєї поведінки в суспільстві на підставі власних
уявлень.

2) Етап виникнення та застосування
правових звичаїв та прецедентів – посередники–судді використовували для вирішення
спорів правові звичаї. При нових життєвих обставинах – рішення виносилось на підставі
особистих уявлень про справедливість. Потім таке рішення використовувалось при розгляді
аналогічних справ – судовий прецедент.

3) Етап формування юридичного
права ( позитивне право) – за судовими органами стали виникати інші уповноважені
органи держави, які мали право на створення юридичних норм. На цьому етапі юридичне
право суттєво відрізняється від мононорм первісного суспільства, в яких було відсутнє
ділення на права та обов’язки.

Історичний тип права – сукупність
певних суттєвих ознак, які властиві державно-правовим системам, що існують у рамках
однієї суспільно-економічної формації і характеризується єдністю економічної основи,
соціальної сутності та зовнішніми формами виявлення.

Згідно сказаного розрізняють:
рабовласницький; феодальний; буржуазний; соціально-демократичний типи права.

Але сьогодні можна впевнено говорити
про інші, сучасні погляди до поняття типу праворозуміння.

Тип права – це певний образ права,
що характеризується сукупністю найбільш важливих загальних теоретичних ознак права,
та найбільш загальних ознак практичного (ціннісного) до нього відношення. Виходячи
з цього можна виділити дві підстави для класифікації типів праворозуміння: практичну;
теоретичну.

Практичний тип праворозуміння
відображається в суспільній правовій свідомості у вигляді найбільш загальних ознак,
що характеризують відношення суспільства до права. Кожна цивілізація має свій власний
тип праворозуміння. Можливим є виділення і більш загальних груп, наприклад праворозуміння
Сходу та Заходу.

Теоретичне право розуміння оформлено
концептуально, а ціннісні мотиви в ньому ідеологізовані і як правило завуальовані.
В своєму теоретичному розвитку класична західна правова думка сформулювала три типи
основних теоретичних підходів до розуміння права:

природно–правовий (юснатуралізм)
– природне право трактується як постійне та незмінне і подібно досконалим законам
природи, таке ж досконале та розумне. В силу цього воно сприймається як абсолютна
цінність: втілення справедливості, добра, моральності та гуманізму.

етатиський – назва походить
від французького слова Еtat–держава. За своєю суттю є протилежністю юснатуралізму.
Виникає як результат втрати релігійного значення правової культури, коли держава
стала підніматися наче людське діло. Згідно цього підходу право є продуктом творення
держави, або по крайній мірі завжди опосередковується державою щоб отримати всі
свої правові ознаки та стати правом.

соціологічний – характерним
є бажання зрозуміти право як соціальне явище, що відображає закономірні умови соціального
буття та відносно незалежне від держави. Право згідно даного підходу виникає в суспільстві,
через окремі правові відносини поступово складаючись у норми звичаїв та традицій.
Частина з них отримує державне визнання і або відображується в законах або санкціонується
діючим законодавством, отримуючи підтвердження офіційних джерел права.

Віддати ж перевагу сьогодні мабуть
слід інтегративному підходу, який враховує і поєднує усе цінне в зазначених концепціях
праворозуміння.