Поняття, ознаки і види правовідносин

Тема 13. Правові відносини

 1. Поняття, ознаки і види правовідносин 

Правовідносини – це специфічні
суспільні відносини, що виникають на підставі норм права, учасники яких є носіями
суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Розкриємо такі ознаки правовідносин:

1. Правовідносини
виникають на основі норм права. Це означає, що правова норма втілюється в життя,
направляє поведінку суб`єктів правовідносин визнаючи з одного боку вид і міру можливої
поведінки (суб`єктивне право), і з іншого боку, належну поведінку, тобто виконання
певних дій, чи утримання від них;

2. Правовідносини
характеризуються наявністю у сторін суб`єктивних прав та юридичних обов`язків. Це
означає, що правовідносини – це завжди двухсторонній зв`язок. Норма права, наділяючи
правами одну сторону, накладає обов`язок на іншу сторону (наприклад, плата за зверхурочну
роботу в збільшеному розмірі, а робітник має суб`єктивне право вимагати такої оплати);

3. Правовідносини
– це суспільний зв`язок конкретних суб`єктів. Це, по-перше, означає, що в правовідносинах
визначена зобов`язана сторона. Такі правовідносини виникають на основі зобороняючих
норм (наприклад, норми особливої частини Кримінального кодексу України); по-друге,
в правовідносинах інколи точно визначається лише уповноважуюча сторона. Такі правовідносини
виникають на основі уповноважуючих норм; по-третє, в правовідносинах можуть бути
визначені дві сторони. Такі правовідносини виникають на основі зобов`язуючих норм
(наприклад, договір купівлі-продажу);

4. Правовідносини
– це такі суспільні відносини, в котрих виконання суб`єктивного права і дотримання
юридичного обов`язку забезпечується можливістю державного примусу. В більшості випадків
виконання суб`єктивного права, дотримання і використання обов`язку мають місце без
застосування мір державного примусу;

5. Правовідносини
носять вольовий, свідомий і цілеспрямований характер. Це означає, що реалізація
правової норми, здійснення її приписів, тісно пов`язана з волею та правосвідомістю
громадян, службових осіб, працівників державного апарату.

Аналізуючи точки
зору багатьох вчених (Лазарев В.В., Комаров С.А., Марченко Н.М., Халфіна Р.О. та
інш.), класифікувати правовідносини на види можливо на основі слідуючих підстав:

1. За галузями норм
права (тобто за об`єктом впливу): правовідносини відповідають тим галузям права,
норми яких вони реалізують (державно-правові, цивільно-правові, адміністртавно-правові,
сімейні, кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні, кримінально-виконавчі
і т.д.). Наприклад, кожній галузі права відповідають свої особливості регулювання,
які викликають особливості відповідних галузевих правовідносин. Наприклад, цивільні
правовідносини (спадкована власність), характеризуються рівним положенням сторін.
Адміністративним правовідносинам навпаки, визнано підлеглість однієї сторони (котрою
керують) іншій (котра керує).

Земельні відносини
пов`язані з спеціальними мірами управління і контролю з боку держави. Трудові правовідносини
характеризуються спеціальними гарантіями для робітників.

2. За суб`єктами правовідносин можна класифікувати на конкретні, де є зв`язок індивідуально -визначених суб`єктів- уповноваженого та зобов`язованого; загальні (загальнорегулятивні), чи абсолютні, де є загальний юридичний зв`язок індивідуально-визначених уповноважених
суб`єктів з невизначеним колом зобов`язаних осіб (до всіх і кожного). Такі правовідносини
виникають із конституційних прав громадян чи навпаки з зобов`язанням суб`єктів з
державою.

Держава бере на себе
морально-політичний і загальноюридичний обов`язок забезпечити інтереси громадян.
Будучи власним інститутом, держава виступає як правозобов`язаний суб`єкт, гарант
їх прав, а не як сила, котра відокремлює себе від суспільства і особи. Основою цієї
ролі є закріплення в Конституції прав та обов`язків соціальних суб`єктів, що породжують
загальні (стабільні) зв`язки. Вони виникають в результаті дії норм Конституції,
якими регулюються фундаментальні відносини держави, суспільства чи особи. Загальні
правовідносини – це статуні правовідносини першого порядку. Їх існування обумовлюється
багатством предметів правового регулювання і їх роллю бути передумовною “індивідуалізованих”
правовідносин.

М.І. Матузов
справедливо підмітив, що загальну теорію правовідносин треба утворювати, починаючи
з аналізу державно-правових відносин, з вияву ролі і специфіки дії норм Конституції,
закріплених в них прав та обов`язків.

Особлтвістю загальних
правовідносин є те, що вони виникають на основі норм конституційного права; обумовлені
загальним характером; являються довготривалими (на весь час дії закону); опосередуютьнайбільш
важливі і стабільні відносини; виражають статут (загальне правове положення) соціальних
суб`єктів, їх право на власні дії, їх зобов`язання між собою та державою.

В загальних правовідносинах слід розрізняти дві групи прав та обов`язків: загальні та абсолютні правовідносини. Перша група прав (обов`язків) виникає безпосередньо із закону (свобода слова, друку, демонстрацій та інше), чи конституційних обов`язків, чи норм-заборон кримінального права, в яких конкретно визначений один суб`єкт – держава, а інша група – із закону через посередництво юридичних фактів (право приватної власності, право на працю, на відпочинок та інші). Тут загальний характер носять лише юридичні обов`язки, а суб`єктивними користуються конкретні особи. Тобто абсолютні правовідносини є такі правовідносини, в яких відбувається накладання обов`язків
на всіх та кожного. В цивільному праві прикладом може бути авторське право, в адміністративному
– право органу держави (посадової особи) присікати порушення суспільного порядку.
Аналогічні права органів охорони природи та деяких контрольно-наглядових органів.

Від таких правовідносин
слід відрізняти правосуб`єктність фізичних та юридичних осіб, правовий статус органів
держави, суспільних об`єднань та інші.

Однак існує і принципіально
інша структура абсолютних правовідносин, в яких визначена тільки одна уповноважена
сторона. Класичний приклад – право власності, котре складається із повноважень володіння,
використання та розпорядження певним предметом. Але закон не визначає яких-небудь
зобов`язаних перед власником осіб. Чи означає це, що тут є тільки суб`ктивне юридичне
право (без існування правового відношення), так як немає зобов`язаної сторони. Мабуть
у вітчізняній правовій теорії в продовж багатьох століть відносили право власності
до прав “поза правовідносинами”. Однак, на мою думку, існує більш доцільніша позиція,
розділяєма юридичною практикою: право власника протистоїть забов`язаність усіх інших осіб перешкоджувати здійснення їх володіння, використання чи розпорядження певним предметом, не посягати на ці права. Такий зв`язок учасників првовідношень в нормальних уовах не проглядається. Але як тільки порушено прво власності, обов`язок порушника по відношенню довласника чітко виявляється. 

3. Диференціація по генетичному та функціональному зв’язку (по місцю в механізмі правового регулювання) відповідно відповідає поділу норм права по організаційним формам: матеріальні (основні) і процесуальні (похідні) правовідносини. В свою чергу останні
поділяються на прцесуально-регулятивні (наприклад, процес заключення договорів)
та процесуально-охоронні (кримінально-процесуальні відносини, адміністративне виробництво).

4. Захарактером впливу (функціями права) правовідносини бувають регулятивні (активного та пасивного права), котрі відповідають усім регулятивним галузям; їх поділ залежить від того як визначається зміст юридичного обов`язку: скоєння дій (активне) чи утримання від дій (пасивне); охоронні – правовідносини, котрі вимагають на основі застосування санкцій правових норм, при цьому сформульовуючи юридичну відповідальність. 

Регулятивні правовідносини складаються в процесі
правомірної поведінки людей та складають основну масу правовідносин. Вони пов`язані
з встановленням прав та обов`язків сторін і їх реалізацією. Прикладом можуть служити
державно-правові відносини, які виникають в ході діяльності Рад народних депутатів,
цивільно-правові зобов`язання, трудові, сімнйні відносини тощо. Охоронні правовідносини
виникають тоді, коли порушені права і не виконанні обов`язки, коли права та інтереси
учасників правовідносин чи кожної особи, всього суспільства потребують мір правового
захисту з боку держави. Прикладом охоронних правовідносин – є процесуальні відносини
в області судочинства, виконання кримінальних покарань тощо.

5. По цілям впливу правовідносини поділяються на статичні, ціль котрих – закріплення склавшихся суспільних відносин, і динамічні, котрі призвані визивати прогресивні зміни в регульваних суспільних відносинах. Цей поділ умовний, оскільки закріплення склавшихся відносин передбачає, що в наслідок цього буде розвиток, поглиблення прогресивних тенденцій.

6. Поструктурі взаємозв`язку сторін (за змістом) виділяють прості та складні правовідносини. Простимиявляються правовідносини, які вичерпуються одним взаємним зв`язком права та обов`язку, тобто не розчленовані на складові елементарні частини. 

Прикладом таких відносин,
є правовідносини, що виникають на базі договорів купівлі-продажу, дарування, договір
на надання однієї послуги тощо. Складними являються правовідносини, в яких сторони
пов`язані двома та більше (букетом) прав та обов`язків, тобто ті правовідносини,
котрі включають до свого складу систему самостійних, елементарних правовідносин,
об`єднаних в систему єдиної направленої дії (виправно-трудові (кримінально-виконавчі)
правовідносини, наприклад, які входять в комплекси елементарних правовідносин; господарські
договори, сімейні правовідносини, відносини в сфері освіти тощо). Так, в трудових
правовідносинах робітник чи службовець має виконувати обов`язки по здійсненню трудової
діяльності, приходити у встановлений час на роботу. Він має право на отримання заробітної
плати, чергової відпустки, тощо. Адміністрація підприємства (установи) має відповідне
право вимагати від робітників та службовців своєчасного приходу на роботу та здійснення
трудової функції. Вона зобов`язана видавати заробітну плату, надавати відпустку
тощо.

7. В залежності від кількості суб`єктів, які беруть участь в правовідносинах, їх можно поділити на односторонні,
двусторонні та багатосторонні. Наведемо декілька прикладів до кожного
виду.

Односторонньою рахується
угода, для здійснення якої необхідно і достатньо виразу волі однієї сторони. Наприклад,
такі цивільно-правові відносини виникають в результаті дарування, і здійсненного
в належній формі, оферта товарів, складання заповіту, тощо. Односторонні угоди породжують
право одарованого, приймаючого оферту чи спадкоємця за заповітом. При цьому відповідне
правовідношення або не виникає, або розривається.

Характерною рисою
двосторонніх правовідносин є те, що вони виникають за участі двох сторін, кожна
з яких несе право і обов`язок по відношенню до іншої сторони (взаємозв`язок прав
та обов`язків двох його учасників). Наприклад, праву покупця відповідає обов`язок
продавця передати йому певну річ (покупку) за виплачену ціну (обов`язок покупця).
За трудовим договором праву наймача (роботодавця) вимагати виконання обумовленої
роботи відповідає обов`язок робітника виконувати таку роботу. Праву робітника отримання
заробітної плати відповідає обов`язок роботодавця виплачувати її в встановлені строки.

Багатосторонні правовідносини
характеризуються наявністб трьох і більше сторін. Наприклад, купівля-продаж через
посередника.

Але збільшення кількості учасників правовідносин не змінює їх структурний тип, при якому кожному праву однієї сторони відповідає обов`язок іншої сторони, завчасно індивідуально відомий, зазначений в договорі. Такі правовідносини називаються відносними правовідносинами, в яких визначені обидві сторони. Відносні вони тому, що всі інші особи і організації не несуть обов`язкі і не мають право по данному зобов`язанню, наприклад, -сіиейному відношенню між подружжям.

8. В залежності від тривалості їх існування правовідносини поділяються на короткочасні та довготривалі. Короткочасні правовідносини – це такі відносини, які завершуються
виконанням їх учасників своїх прав та обов`язків (напрмклад, при відданні боргу
боржником за угодою займу). Для інших довготривалих правовідносин можуть бути правовідносини,
які складаються громадянином при отриманні вищої освіти, в поцесі проходження військової
служби тощо.

9. За методом правового регулювання правовідносини розподіляють на договірні, в яких сторони рівноправні (зокрема, цивільно-правові відносини), та управлінські, коли одна із сторін
(як правило, орган держави) має владні повноваження по відношенню до другої сторони
(наприклад, правовідносини, що виникають з актів державного планування).