Поняття, ознаки протиправної поведінки

4. Поняття, ознаки протиправної поведінки

Правопорушення – це суспільне небезпечне
або шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної
особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушенню властиві
такі ознаки:

– має протиправний (неправомірний) характер, тобто суперечить нормам права, вчиняється всупереч ним, є свавіллям
суб’єкта; являє собою порушення заборон, невиконання обов’язків, що закріплені відповідною
нормою права;

– є суспільно шкідливим (наприклад, прогул,) або суспільно небезпечним (посягання
на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) – основна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб’єктивних прав і
юридичних обов’язків або перешкоджанню у їх використанні чи виконанні, матеріальний – у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;

– виражається в поведінці –
протиправній дії (крадіжка,
розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи
в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються
чинним законодавством об’єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення
є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

– має свідомо вольовий характер, тобто
в момент вчинення правопорушення залежить від волі та свідомості учасників, перебуває
під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено та добровільно.
Відсутність волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням,
навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне
діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними особами
не вважаються);

– є винним діянням, яке виражає негативне внутрішнє
ставлення правопорушника до інтересів людей (суспільства, держави). Правопорушення
завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству та державі. Вина – це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. (Від винних
діянь слід відрізняти безвинні діяння, що вчиняються з волі особи та є об’єктивно
протиправними. Це діяння, що чиняться під час виконання професійно-службових
обов’язків (наприклад, заподіяння шкоди майну пожежником при гасінні пожежі). Усі
сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції
України);

– є караним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного
примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного та матеріального
характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити
порушені права та свободи людини і громадянина, відновити стан правопорядку.