Сім’я релігійного та традиційного права

5. Сім’я релігійного та традиційного права

До сім’ї релігійного права відносяться правові системи таких мусульманських
країн, як Іран, Ірак, Пакистан, Судан та ін., а також індуське право громад Індії,
Сінгапуру, Бірми, Малайзії та іудейське право – Ізраїлю.

Серед ознак цієї правової
сім’ї можна виділити такі:

• головний творець права Бог, а не суспільство чи держава, тому юридичні розпорядження
  дані раз і назавжди, у них потрібно вірити та суворо дотримуватись;
• джерелами права є релігійно-моральні норми і цінності, що містяться, зокрема,
  у Корані та поширюються на мусульман, в Шастрах, Ведах та діють на поведінку індусів
  або в Торі – для іудеїв тощо;
• дуже тісне переплетення юридичних положень з релігійними, філософськими і
  моральними постулатами, а також з місцевими звичаями утворить у своїй сукупності
  єдині правила поведінки;
• особливе місце в системі джерел права займають праці вчених (доктрини), що
  конкретизують і тлумачать першоджерела і покладені в основу конкретних рішень;
• відсутній розподіл права на приватне і публічне;
• нормативно-правові акти (законодавство) мають вторинне значення;
• судова практика у власному змісті слова не є джерелом права;
• багато в чому заснована на ідеї обов’язків, а не прав людини (як це має місце
  в романо-германській і англо-американській правових сім’ях).

До сім’ї традиційного
права відносяться правові системи Мадагаскару, ряду країн екваторіальної Африки
і Далекого Сходу.

Серед ознак даної правової
родини можна виділити наступні:

• домінуюче місце в системі джерел права займають звичаї і традиції, які мають,
  як правило, неписаний характер і передаються з покоління в покоління;
• звичаї і традиції являють собою синтез юридичних, моральних, міфічних розпоряджень,
  що склалися природним шляхом і визнані державами;
• звичаї і традиції регулюють відносини в першу чергу груп та співтовариств,
  а не окремих індивідів;
• нормативно-правові акти (писані закони) мають вторинне значення, хоча останнім
  часом їх приймається все більше і більше;
• судова практика (юридичний прецедент) не виступає як основна форма права;
• судова влада керується ідеєю примирення, встановлюючи згоду в суспільстві
  та забезпечуючи його згуртованість;
• юридична доктрина не відіграє істотної ролі в юридичному житті даних суспільств;
• архаїчність багатьох звичаїв і традицій.